Діана Вінн Джонс - Зачароване життя

Усі повсідалися на траву довкола кошиків, щоб перекусити. Кет сів якнайдалі від Віла Саджинса. Міллі вмостилася на кам’яну брилу. Крестомансі освіжився кількома пригорщами води зі струмочка і сів поруч з нею, прихилившись до кам’яної брили. Стара леді в мереживних рукавичках вийняла невідомо звідки маленький пуф і комфортно влаштувалася на ньому. Бернард акуратно зібрав докупи рештки мотузки, які Кет залишив біля руїн, перетворив їх на гамак і повісив його між колонами арки. Схоже, він почував себе надзвичайно зручно, лежачи у ньому, хоча водночас утримувати рівновагу і їсти все-таки було трохи не комфортно. Дракончик ревнував Кета до кота-Скрипки. Увесь час він проводив поруч з хлопцем, випрошуючи у нього якусь поживу: то шматочок курочки, то пиріжок з м’ясом, і сердито пускав з ніздрів сивуватий дим у бік кота, що втік від нього аж на дерево.

— Я попереджаю тебе, — сказав містер Сондерс. — Це найзіпсованіший дракон у світі.

— Я єдиний дракон у світі, — трохи образився дракончик.

Джанет досі була готова у будь-яку мить розридатися.

— Моя люба, ми тебе розуміємо, — сказала Міллі, — й нам дуже шкода, що з тобою це трапилося.

— Я можу відіслати тебе назад, — сказав Крестомансі. — Це не так легко, бо світ Ґвендолен не входить до нашої групи світів, але не думай, що цього не можливо зробити.

— Ні… Ні, усе гаразд, — схлипнула Джанет. — Принаймні, все буде добре, коли я звикну до цього світу. Я сподівалася сюди повернутися, але зараз мені трішки сумно. Розумієте…

Її очі наповнилися слізьми, а губи затремтіли. В повітрі з’явилася хустинка і вклалася у її руку. Кет не знав, хто це зробив, але дуже хотів би, щоб це був він.

— Дякую, — сказала Джанет.

— Ти розумієш, тато й мама навіть не помітили різниці.

Вона енергійно висякала ніс.

— Я повернулася до своєї спальні, а інша дівчина — її звуть Ромілія — писала щось у своєму щоденнику. Її покликали, і вона залишила щоденник на столі розгорнутим. Тому я змогла прочитати, про що вона писала. Вона переймалася, що мої батьки побачать підміну, і раділа, що вони цього не помітили, бо зовсім не хотіла повертатися у своє жахливе, сирітське життя. Мені її справді стало шкода. Між іншим, — суворо сказала Джанет, — вона дуже ризикує, залишаючи щоденник на столі. Я написала їй лист, де порадила, якщо вже їй так хочеться вести щоденник, тримати його в одному з моїх сховків. А потім… а потім я довго сиділа і мріяла про те, що колись все-таки повернуся до вас.

— Ти правильно вчинила, — сказав Кет.

— Звичайно! Ми дуже раді, що ти повернулася! — сказала Міллі.

— Ти певна? — запитав Крестомансі, забувши про курячу ніжку, якою щойно ласував. Джанет ствердно кивнула головою, хоч і продовжувала схлипувати.

— Найбільше я хвилювався за тебе, — сказав Крестомансі. — Та й тепер картаю себе, що не одразу зрозумів, що й до чого. Ґвендолен знала, що дзеркало у її кімнаті зачароване, і тому робила закляття лише у ванній. Про могутність Кета жоден з нас також не мав ні найменшого уявлення. Я усе зрозумів лише після тієї жахливої пригоди з жабою. І тоді поглянув, що сталося з Ґвендолен та з іншими сімома дівчатами. Ґвендолен була у своїй стихії. А Дженніфер, яка прийшла на місце Ромілії, була такою ж непримиренною, як Ґвендолен, і завжди хотіла бути сиротою. Королева Кароліна, яку замінила Ґвендолен, не хотіла правити країною і вже тричі утікала звідти. Те саме відбувалося з п’ятьма іншими: всі лише виграли від цієї заміни, напевно, окрім тебе.

Джанет забрала хустинку від очей і обурено глянула на Крестомансі.

— Чому ви не сказали мені, що все знаєте? Я б не боялася вас! Ви хоч розумієте, що пережив Кет, у які халепи він потрапив і ще міг потрапити через усю цю історію? Я вже не кажу про двадцять фунтів, які ми були винні цьому жахливому містеру Бегвешу, і те, що я не знала ні вашої географії, ні вашої історії. І це зовсім не смішно! — сказала вона, хоч засміялися майже всі.

— Пробачте мені, — сказав Крестомансі. — Це було одне з найважчих рішень, які мені довелося приймати. Але хто з біса цей містер Бегвеш?

— Ґвендолен купила в нього трохи драконячої крові й, по суті, не заплатила.

— Він вимагає набагато вищу ціну, — сказала Міллі.

— І торгувати драконячою кров’ю заборонено.

— Я піду й поговорю з ним завтра, — сказав Бернард зі свого гамака. — Хоч його на той час, напевне, не буде вдома. Він знає, що я за ним стежу.

— Але що ж це було за найважче рішення? — запитала Джанет у Крестомансі.

Крестомансі кинув курячу кістку драконові й повільно витер пальці хустинкою з тисненою золотом літерою «К» в кутику. Він повернувся до Кета і втупився кудись над його головою своїм розсіяним, затуманеним поглядом. Лише тепер Кет зрозумів: що розсіянішим здавався погляд Крестомансі, то більше він на чомусь був сконцентрований. Тому вже не здивувався, коли Крестомансі сказав:

— Я прийняв це рішення заради Кета. Нам було б простіше, якби він комусь розповів про все, що з ним відбувається. Але він тримав язика за зубами, і врештірешт ми подумали, що він знає, на що спроможний.

— Але я не знав, — сказав Кет.

І Джанет, вже у доброму настрої, відповіла:

— О, як сильно ви помилялися! Ми обоє так налякалися, що прийшли у цей сад і трохи не вбили себе і вас. Вам треба було усе нам розповісти.

— Можливо, — погодився Крестомансі й замислено почав обчищати шкірку з банана, все ще дивлячись на Кета.

— Зазвичай, ми не даємо спуску таким людям, як Нострами. Я знав, що вони планують щось через Ґвендолен, але подумав, що Кет про це також знає. Вибач мені, Кете. Ґвендолен не була б у замку жодної хвилини, якби не ти. Ти був нам потрібний, бо Крестомансі має бути чаклуном у якого дев’ять життів. Будь-який інших чарівник занадто слабкий для такої посади.

— Посади? — запитала Джанет. — Це хіба не спадковий титул?

Містер Сондерс засміявся й теж кинув кістку дракону:

— Звичайно, ні! Ми всі посадовці. Робота Крестомансі полягає у тому, щоб не дозволити чаклунам зосередити владу над світом у своїх руках. Пересічні люди також мають свої права. До того ж, Крестомансі повинен пильнувати, аби чарівники не потрапляли в інші світи й там не бешкетували. Це дуже важко. А ми його помічники.

— І потрібні ми йому, як дві ліві ноги, — зауважив Бернард, смикаючись у гамаку, щоб вхопити морозиво.

— Ой, не кажи так! — сказав Крестомансі. — Я без тебе сьогодні б не вижив.

— А я саме згадував, як ми знайшли наступного Крестомансі, — сказав Бернард, витираючи морозиво зі свого піджака. — Ви за це взялися, коли ми зайшли у глухий кут.

— Чаклунів, які б мали дев’ять життів, знайти дуже важко, — почав пояснювати Крестомансі Джанет. — По-перше, їх мало, а по-друге, вони повинні застосувати магію, перш ніж ми їх знайдемо. А Кет цього не зробив. Ми вже подумували про те, як би залучити когось з інших світів, аж тут Кет прийшов до місіс Ларкінс. Отак ми дізналися про його існування, але не знали, хто це і де його шукати. Я навіть подумати не міг, що ним може бути Ерік Чант, мій родич, мій племінник… Хоча я мав би пам’ятати, що його батьки були