Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

вплетених у саму структуру того панцира. З тисяч крихітних тіл, кожне із зерня гірчиці завбільшки, які знай корчилися там і підносили до нас свої посудомлені мініатюрні обличчя.

преподобний еверлі томас

Хто вони? Ким були колись? Як трапилося, що їх «змусили» аж так сильно?

роджер бевінс ііі

Ми це не обговорюємо, мовив жіночий голос. Не хочемо про це говорити.

Припускалися помилок, сказав шепелявий бас.

ганс воллмен

Хочете пораду? озвався третій голос, у якому чувся британський акцент. Не винищуйте до ноги цілий полк своїх ворогів. Не змовляйтеся з коханою, щоб позбутися щойно народженої дитини, вставив шепелявий бас.

роджер бевінс ііі

Не вкорочуйте за допомогою отрути віку своєму благовірному, краще вже його терпіть, докинув жіночий голос.

преподобний еверлі томас

Статеві зносини з дітьми заборонені, озвався якийсь старий, судячи з вимови — з Вермонту родом.

ганс воллмен

Варто було котромусь з них заговорити, як із панцира на коротку, сливе невловиму мить виринало м’яким світлом відповідне обличчя, спотворене виразом страшної агонії та печалі.

преподобний еверлі томас

Ми бачили тут уже багато дивного.

роджер бевінс ііі

Та це було, певно, найдивніше.

ганс воллмен

Ви… ви у Пеклі? запитав преподобний.

Якщо й так, то не в найгіршому, відповів британець.

Не мусимо принаймні товктися головою до зв’язки викруток, сказала жінка.

Нас не ґвалтує роз’ятрений бик-содоміт, докинув шепелявий бас.

роджер бевінс ііі

Хай який гріх на моєму сумлінні, думав (молився) я, він, певне, ще не такий страшний порівняно з гріхами оцих. А проте я так чи інак — з їхнього роду-племені. Хіба ні? Скоріш за все, для мене піти звідси означає долучитися до них.

Як я сам не раз і не два говорив у своїх проповідях, Господь наш — Бог грізний і таємничий, а тому передбачити Його діяння годі. Він розсуджує, як уважає за потрібне, ми ж для Нього — лише ягнята, на яких Він дивиться хоч і без особливої любові, але й не зі злом; деяких відправляє на заріз, а деяких випускає на пасовисько, і робить це як сам собі забажає, керуючись мірилом, яке ми внаслідок мізерності свого розмислу збагнути не спроможні.

Тож і залишається нам лише приймати; приймати як Його присуд, так і свою кару. Втім, у моєму випадку ця наука переконливою чомусь не видавалася.

Важко, ох, як же важко було у мене на серці.

преподобний еверлі томас

Гаразд, то де? запитав британець. Тут? Чи на даху?

ганс воллмен

Усі погляди звернулися до хлопця.

роджер бевінс ііі

Який лише двічі кліпнув очима, проте так і не зронив ані слова.

ганс воллмен

Ймовірно… мовив містер Бевінс, ймовірно, ви могли б зробити тут виняток.

У відповідь в панцирі лише гірко розреготалися.

Він — добре дитя, сказав містер Воллмен. Добре дитя, у якого багато…

Зі скількома ж добрими дітьми довелося нам уже мати справу… протягнула жінка.

Правила є правила, озвався британець.

Але дозвольте поцікавитися, запитав містер Бевінс, чому для дітей правила мають бути інакші, ніж для всіх решта? Не надто це, знаєте, справедливо.

З панцира піднеслася ціла хвиля обурених докорів різними мовами; багато з тих мов звучали, як на наше вухо, вельми химерно.

От про справедливість нам, будьте ласкаві, не розповідайте, мовила жінка.

Справедливість, ти ба, кинув вермонтець.

Убила я Елмера? спитала жінка.

Так, відказав британець.

Авжеж, убила, підтвердила вона. Чи народилася я власне з такими схильностями та бажаннями, які спонукали мене після всіх прожитих до того років (упродовж яких я нікогісінько не вбивала) до власне такого вчинку? Так, народилася. Та чи моя це провина? Невже це було справедливо? Хіба ж я хотіла народитися розпущеною, жадібною і трохи схильною до мізантропії… хіба хотіла, щоб Елмер так мене дратував? Не хотіла. Але такою вже народилася.

І потім тут опинилася, сказав британець.

Отож-бо й воно, тут опинилася, погодилася жінка.

І я тут опинився, підхопив вермонтець. Чи ж я хотів уродитися з бажанням злягатися з дітьми? Далебі, не пригадую, щоб у материнському лоні мені чогось такого хотілося. Чи силкувався я побороти в собі ту спонуку? О, понад усіляку міру. Себто, певною мірою. Тією мірою, на яку був спроможний. Тією мірою, на яку спроможний той, хто народився з такою самою вадою, що розвинулася до такого самого ступеня. А покинувши ту попередню місцину, хіба ж не намагався я донести все це до відома тих, хто притягнув мене до суду?

Гадаю, таки намагалися, відгукнулася жінка.

Звісно ж, намагався, обурено заявив вермонтець.

І що ж вони відповіли? поцікавився британець.

Нічого втішного, сказав вермонтець.

У нас було дуже багато часу, щоб усе це належним чином обміркувати, мовила жінка.

Аж забагато, підтакнув вермонтець.

Послухайте-но сюди, співучо виголосив шепелявий бас. Коли ми з Марі позбулися того немовляти, то були свято переконані, що це на добро. Слово честі! Ми кохали одне одного; з тією дитиною було не все гаразд; вона становила, по суті, перепону для нашого кохання; затримка у її розвитку перешкоджала природному виявленню нашого кохання (ми не могли мандрувати, не мали змоги пообідати десь поза домом, украй рідко отримували нагоду бодай кілька хвилин побути на самоті), тож нам здавалося (принаймні у той час), що, усунувши негативний вплив того немовляти, себто вкинувши його у Ферніс-Крік, ми здобудемо волю, що це дасть нам змогу спізнати ще більшу любов і зробити повноціннішою свою присутність у світі, дитину ж позбавить страждань, спричинених вадами, які інакше завдавали б їй мук до самого скону; таким чином, отже, ми мали намір змінити на краще і її долю, примноживши огульне щастя.

Отже, вам так здавалося, протягнув британець.

Саме так, присягаюся, підтвердив шепелявий бас.

А тепер вам теж так здається? поцікавилася жінка.

Уже менше, сумно відповів шепелявий бас.

Значить, накладена на вас кара дає бажаний результат, констатувала вона.

преподобний еверлі томас

Ми були такі, які були! гаркнув шепелявий бас. Як могли ми бути інакшими? Або, якщо на те пішло, інакше повестися? У той час ми були такими, якими були, і туди, де ми опинилися, нас допровадило не якесь властиве нам від народження зло, а стан нашого пізнання та досвіду на той момент.

Фатум, Доля… пробурмотів вермонтець.

Те, що час біжить лише в одному напрямку і несе зі собою нас, ми ж зазнаємо лише того впливу, якого зазнаємо, і цей вплив спонукає нас робити лише те, що ми робимо, розтовкмачив шепелявий бас.

А потім