Ніклас Натт-о-Даг - 1793

лацканів, шкіряні гетри до колін. Низький зі шпагою, високий з кийком і мотузкою. Коротун зламав глиняну люльку від несподіванки і сердито вилаявся. Анна Стіна шмигнула в проміжок між будинками, протиснулася в щілину й опинилася на подвір’ї. На ґанку сидів каліка й щось майстрував. Не встиг він здивуватися, як вона, махнувши йому рукою, пробігла через двір, перестрибнула через паркан і вискочила в брудний провулок. Навмання звернула праворуч і кинулася бігти щодуху. За спиною почулися вигуки: «Злодій! Ловіть злодія!» Вона навіть не зрозуміла, хто кричав, чи той каліка, чи її переслідувачі. У цих кварталах всі знали: якщо хтось біжить — напевно злодій і від когось тікає.

Біля одного сараю стоять притулені дошки — Анна Стіна залізла під них, затулила дірку важкою дошкою, скоцюрбилася і стала чекати темряви. Вона не знала, скільки так просиділа, але коли обережно визирнула, на небі вже сяяли зорі. У Катаріні нечасто запалювали ліхтарі. Треба забиратися звідси, але вона має забрати хоча б ті дрібниці, що має — кілька шилінгів у полотняному мішечку, мамина брошка, плетений браслет — подарунок на іменини, і жменя скляних кульок. Трохи їжі. Вона перейде Слюссен і зникне у вирі людей в Місті між мостами або в Норрбру.

Крадькома і притискаючись до стін будинків, Анна Стіна про всяк випадок обійшла квартал і до будинку наблизилася з іншого боку. У їхньому домі кілька дверей — що більше ставало прибудов, то більше вхідних дверей. Анна пройшла вздовж стічної канави і зазирнула в дірку в паркані. Трохи постояла — тихо.

Двері, якими зазвичай користуються підмайстер тесляра Альм і його дружина, замкнені, але підчепити гачок паличкою нескладно. Навшпиньках увійшла в темний передпокій. Хропіння Альма перекривало рипіння дощок. Анна Стіна відчинила двері у свою кімнатку. У темряві за кілька хвилин зібрала речі. Уже на виході зупинилася: сковорідка! У кухні залишилася мідна сковорода, на яку вони з матір’ю збирали кілька місяців. Та не встигла вона дійти до плити, як на плече їй опустилася шпага.

— Анна Стіна Кнапп. А ми вже думали, ти цієї ночі й додому не прийдеш. Чи не так, Тюсте?

У темряві Анна роздивилася, що говорив коротший. Довгий щось пробурчав і знизав плечима.

— Бачиш, недарма його звуть Тюст. Він такий і є — тихий. Його росіяни так налякали, що відтоді він і двох слів не сказав. Мені доводиться говорити за нас обох. А я Фішер, і я базікаю постійно. Стань-но до плити, поки Тюст запалить свічку. Може, у твоїй торбі знайдеться щось перекусити?

Тюст запалив кресалом свічку й щось буркнув, коли кімната освітилася слабким нерівним світлом. У нього замість одного ока — червоний шрам. Фішер приземкуватий і широкий у плечах, волосся рідке й зачесане назад. Чорні вуса прикривають шрам на розсіченій верхній губі. Він бридливо висипав з торби все на підлогу.

— Тухла риба, гнилі овочі… О, ну хоч кава. Якщо Тюст буде ласкавий запалити плиту, зваримо собі кави.

Фішер взяв з полиці млинок, стиснув його колінами, подивився на Анну Стіну й клацнув пальцями, щоб привернути її увагу.

— Я тобі розкажу дещо про життя. Оці зернята — це Анна Стіна Кнапп і її подружки, готові розставити ноги в будь-якому сараї.

Показав на млинок:

— А це я і Тюст. І взагалі влада, яку ми представляємо.

Він висипав зерна в млинок і покрутив ручку. Зерна захрустіли.

— Сюди й веде шлях Анни Стіни. Здається, не надто приємна доля. Але поглянь!

Він вийняв з нижньої частини млинка коробочку, понюхав і усміхнувся:

— Готова кава для втіхи порядних людей. Усе добре, що добре закінчується. Так буде і з Анною Стіною, коли покаранням виправить своє грішне життя.

Кілька хвилин помовчали, поки в чайнику забулькала кава. Анна Стіна дивилася в підлогу. Фішер нагнувся до неї — з його погляду зникла вся веселість, залишилася тільки жорстокість.

— А ти знаєш, хто ми?

Анна Стіна знала. У парафіях Марії і Катаріни всі, може, крім Улли, знали цих мужланів у синіх камзолах. Здебільшого це були інваліди, непридатні не лише до служби в армії, а навіть і до міської варти. Залишалося їм днями й ночами полювати на дрібних злодюжок, жебраків, безпритульних, але найбільше — на повій.

Більшість з пальтів, або сепарат-вартових, особливої небезпеки не представляють. Кожен зароблений гріш вони як правило пропивали, від них можна було відкупитися, а іноді навіть просто вмовити не звертати уваги на незначне порушення.

— Ви пальти.

Фішер невесело засміявся:

— Еге ж, кажуть на нас і так. Май на увазі: ще раз так скажеш — пошкодуєш. Наша служба називається сепарат-вартові. На наші плечі покладено завдання знаходити всяке людське сміття в такому болоті, як ваші квартали, і дбати про навернення вас на путь праведну. Еліас Лісандер втомився від вас, шльондри. Літаєте, мов мошкара між вівцями стада його. І щороку ви все молодші й молодші. Пастору набридло опускати очі від сорому на зборах церковної ради. А ми вас ловимо, і вас начебто немає. Ми вас ловимо, отримуємо гроші за кожну, а він ходить з гордо піднятою головою. Ось дочекаємося ранку, та й підемо. Спустимося до Південної ратуші, перепочинемо, далі вздовж затоки. Іти недовго, сама побачиш.

Анна Стіна й сама знала відповідь, але зрештою зважилася таки запитати:

— Чого ви від мене хочете? Куди поведете?

— Ми хочемо, щоб ти стала кращою людиною. Ні, неправда. Ми хочемо отримати за тебе свої гроші. А що далі буде з тобою, нас не цікавить.

Тюст незвично рохнув — це було щось середнє між передсмертним хрипом і глухим сміхом.

— Куди ми тебе поведемо? Зв’яжемо і відведемо в тюрму для таких, як ти. Ти нічний метелик, і ми підрізали тобі крильця.

5.

Усе сталося саме так, як казав Фішер. Спершу вони спустилися з пагорба до затоки. Повітря ще було вологе від туману й роси. Анна Стіна йшла, прив’язана мотузкою за правий зап’ясток. Сміттярі й прибиральники радо вигукували образи, хоча серед них напевно були й ті, хто пройшов такий самий шлях. Почекали біля суду. Потім швидке засідання, заслухали письмове свідчення пастора Лісандера, доповнене Фішером, і за кілька хвилин вирок. Кілька виховних слів — і все, Анну Стіну Кнапп оголосили винною у розпусті й блуді. Суд постановив негайно доправити її у в’язницю, оскільки опікуна вона більше не має, а торговець Ефраїм Янссон не бажає надалі тримати такого працівника. У судді червоне набрякле обличчя, мовби він щойно прокинувся. Ловить блоху під сорочкою і скоромовкою завчено промовляє останні слова:

— Суд сподівається, що вміння прясти, якого Анна Стіна