Копроним утискав Церкву Божу іконоборством, тоді всіх іноків із Візантії прогнав, і був той Студійський монастир порожній. Коли ж загинув той злочестивий цар і гоніння припинилося, знову почали жити іноки при Студієвій церкві, але небагато. У той час, коли преподобний зі своєю братією у Царгород прийшов, тільки дванадцять іноків у монастирі тому пробувало. Впрошений, отож, був преподобний од цариці Ірини і від святішого патріярха Тарасія і прийняв Студійського монастиря та й почав у ньому жити: побачив-бо місце добровгідне для пробуття іноків. Обновив та поширив монастиря і зібрав багато братії: приходили-бо до нього і з інших монастирів іноки, які зволяли жити в нього, бажаючи мати його собі наставником та вчителем; він же всіх приймав по-батьківському й нелицемірно їх любив. Не був у нього чесніший той, що від нього постригся, більше того, котрий з іншого монастиря приходив пострижений (як це багато нерозумних ігуменів творять, даючи перевагу тим, яких самі постригли, а які були від іншого пострижені, тих не як своїх, а як чужих мали), бо у преподобного отця Теодора всі рівні були, усіх однако любив і про всіх однаку турботу мав, знаючи, що один і той же іночий образ, коли будь-де хтось одягнеться, адже благодать хрещення одна є, де б її хто не сподобився: мірою-бо чеснот тільки різнилося воздаяння тим, що інокують. Але цього преподобного отця учні великі в чеснотах успіхи мали, а слава про святе їхнє життя повсюдно проходила, численні до нього приходили, бажаючи наслідувати подвиги їхні, і множилося число їхнє значно, що було й до тисячі братії. Бачив велику кількість учнів своїх преподобний, і що не можна йому самому всіх доглянути та кожного діяння, і слова, і помисли випробувати, через це, як другий Мойсей, поставив начальників, яких визначив за розумніших і в чеснотах управніших та подвижніших, і кожного з них належним найменував званням: одного економом, того еклисіархом, того доглядачем, того вгамовувачем — і назвав кожного за встановленою ним службою. Написав же і заповіді, як кожен із них має здійснювати повелене, почавши від найперших аж до останніх. Установив і єпитимії за прогрішення: одним кількість поклонів, іншим же який піст; і кожному прогрішенню належну покару: коли хто божественний спів залишить, і чи посудину поб'є, чи марно щось кине, чи зробить щось недбало, чи брата в чомусь скривдить, чи слова зайві і скаже через нестриманість язика, чи велеголосно зарегоче, сміючись, чи непокірливо й несмиренно ходить, чи, сидячи в трапезі, бесідує, не слухаючи читання, чи на харч нарікає, чи безсоромно та дерзновенно очима туди й сюди мече, чи щось інше з такого чинить — цьому всьому визначені єпитимії за ділами призначалися. Установив же і спільноту, щоб ніхто щось за своє не вважав, але спільне все: і спільна їжа, і спільна одежа, і кожному потреба спільна; у кого ж бо спільне життя, там спільне хай буде і вжиття. Подбав преподобний і про те, щоб іноки його нечасто виходили з монастиря в місто заради потреб монастирських: знав-бо, які бувають інокам, котрі по місту ходять, напасті від споглядання чужих лиць і від слухання лихих бесід. Через це захотів усередині монастиря всілякі ремесла мати, і навчалася братія всілякої майстерності: одні деревообробства й будівництва, інші ж ковальства, інші — ткацтва, ще інші — каменярства — і всякому, що монастиреві потрібно, ділу. Руки-бо до діла докладати, а у вустах завжди молитву Ісусову й Давидові псалми мати. Про такі звичаї Студійського монастиря, законоположення та устави повсюди слава пройшла, і численні всілякі в довколишніх містах і в далеких країнах монастирі те студійське начало собі переписували, приймали й утримували, а інші утримують і дотепер. Написав преподобний і книг немало вельми корисних, і слова похвальні на свята Господні й Богородичні склав, і святого Івана Хрестителя житіє гарними піснями пошанував, і численні канони та трипіснеці склав і, наче ріка премудрості, повна вод, напоїв і звеселив струмками учень та пісень своїх Божу Церкву.
По тому захопив царство Грецьке Никифор-мучитель і прогнав із царства благочестиву царицю Ірину. Тоді помер святіший патріярх Тарасій, а після нього зведений був на престола чоловік добродійний і такого сану достойний, що одне мав ім'я із царем, — Никифором-бо називався. Тоді знову почався розлад у Церкві, бо цар вищезгаданого Йосипа, відлученого, своєю владою у Церкву ввів і повелів, щоб йому дано було священнодійство. Супротивився патріярх цареві, наскільки міг, але коли побачив, що той люто яриться, злякався, щоб уся Церква не постраждала якось люто від нього, як і від попередніх лютих царів не раз страждала, тож прийняв, хоча й не бажав, Йосипа у спільноту. А це учинив цар на капость преподобному Теодорові, дратуючи його, — знав-бо, що Теодор того не потерпить, так воно і сталося. Викрив-бо Теодор царя, котрий насилля Церкві учинив, уводячи мирською своєю владою до Церкви того, якого святіший Тарасій з усім своїм притчем судив і відлучив. Розгнівався вельми цар на преподобного Теодора і в ув'язнення послав його на острови, що були перед містом. Те ж і братові його Йосипу учинив і доброблаженному старцеві Платону та іншим багатьом студійським інокам.
Прийшла-бо вістка до царя, що варвари найшли на Тракію і полонять її, цар тоді на бран наготувався, але не так бажав ворогів, як преподобного одоліти, і пішов із воїнством на Скити. Послав до Теодора, і лестощами, й погрозами приводячи його до однодумності. Теодор же відповів: "Належить тобі, о царю, учинити покаяння щодо учиненого гріха та й виправити те, що ти зруйнував, і так піти на війну. Але оскільки цього не учинив, через це тепер усевидяче око мною, нікчемним, так тобі провіщає: знай, що станеться, бо не повернешся із дороги, в яку ідеш". Цар же слова святого у ніщо взяв, більше прогнівився на нього, ще й похвалявся, повернувшись, багато зла вчинити святому. Але не сподобився повернутися, бо, за пророцтвом святого, вбитий був од варварів.
Прийняв, отож, після нього царство син його Ставрикій, але й той невдовзі помер, бо поранений був у бою, на якому із батьком своїм був, відтак Михаїл, котрий тоді мав чин киропалата, був вибраний на царство, муж, воістину достойний царської влади, добрий був і правовірний. Той, прийнявши владу, преподобного отця Теодора із ув'язнення повернув і всіх, що з ним, і достойною честю пошанував, і церковне хвилювання втишив. Йосипа ж знову, як непотрібне вудо, відсічено було від Церкви. У той час
