Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

Прокинулася одна.

Завернувшись у простирадло, пішла до себе, щоб умитися та привести себе до ладу.

Стоячи у ванні, я відкрила полицю і мій погляд ковзнув по гігієнічному  набору, що зазвичай використовували під час жіночих днів. Я завмерла.

Всередині все похололо.

Скільки їх вже не було? Місяць? Як я не помітила?!

– Спокійно, – сказала сама собі вголос.

Я справно приймала зілля, що приніс мені ельф. Це все через нерви.

Та я, як і будь-яка магиня, знала простий спосіб перевірити. Про нього писали у підручниках з цілительства.

Трохи крові й руна. Нічого складного.

Я дістала маленькі ножиці та штрикнула гострим кінцем собі палець.

Почекала поки крапля крові стане достатньо великою й вивела у повітрі руну.

Якщо кров не змінить колір, я не при надії, а якщо…

Крапля стала яскраво зеленою.

Духи, тільки не це!

Можливо, помилка?

Через п'ять хвилин я поколола собі майже всі пальці, проте, результат не змінився.

Я вагітна! Вагітна!

Ця проста істина сповнила моє серце страхом.

Що робити? Сказати Бальмону?

А що, як він подумає, що я навмисне не пила зілля?

До того ж вчора, я призналася йому, що люблю, нехай і в такий момент, та все ж таки. А він нічого не відповів.

 У двері постукали і я мало не підскочила на місті.

– Квіточко, ти там?

– Так, так…я тут, – відповіла слабким голосом.

– Я чекаю на тебе в кабінеті, спускайся скоріше.

Швидко натягнувши плаття, я побігла вниз.

Ельф виглядав, як завжди. Ідеальний світло-коричневий костюм трійка, волосся зібране у низький хвіст.

– Сідай, – запропонував.

Я всілася у крісло.

– В мене для тебе хороші новини. Як я і думав, ти просто попала не в те місце і не в той час. Той маг, що хотів мене вбити, насправді викрав із музею артефакт часу. Вважалося, що він не працює, тому його і направили до музею. Та як бачиш, він ще і як спрацював. Тепер нашим штатним артефакторам прибуде роботи. Треба зрозуміти як цей напівхинок примудрився його довести до ладу. Щоб відвернути увагу від себе, він підставив тебе. Поки всі були зайняті тим, що ти, нібито, викрала артефакти сили, ніхто не перевіряв, чи зникло ще щось. От і вся історія.

– А чому ж інформації про такий артефакт ми не знайшли?

– Скоріше за все, тому що подібні часові переходи вважалися вигадкою й сам артефакт просто мусором, що годиться тільки для музею.

– А чому б вам не дізнатися в самого мага як йому це вдалося?

– Він же напівхинок, залізти в голову не вийде. Сам розповідати не хоче. Утім, думаю є кращий варіант.

– Який?

– Запропонуємо йому співпрацю.

Я подивилася на Льє, як на божевільного.

– Та він майже тебе вбив!

Ельф стенув плечима.

– Він буде набагато кориснішим для корони, якщо створить ще більше артефактів, – відповів спокійно.

– А як же дракон? – спитала схвильовано.

– Тут все незрозуміло, однак, нема дракона, нема і злочину.

– Як це? – здивовано вигукнула я.

– А так. Знайти вони його не можуть, а отже, і звинувачення пред'явити нема за що.

– Якась маячня!

– Ну, я трохи на декого надавив. Та в цілому, це правда. Не можна звинуватити у викраденні того, що саме зникло.

Він знизив плечима.

– Тож, тепер ти повністю вільна, ось документи.

Він простягнув мені папку.

– Я відправив копії у бібліотеку та до академії. Навряд чи вони поновлять тебе в якості студентки, утім, хоча б вибачаться. Щось ти не рада?

– Я рада, це просто чудово, красно дякую!

– І все ж таки?

– Ти… ти нічого мені не розкажеш? Про те, що сталося вчора.

Він глибоко зітхнув.

– Та, нема чого розказувати, моя мати завжди була несповна розуму, от і все.

– Льє, якщо ти розкажеш, тобі стане легше, прошу…

– Це я тебе прошу, квіточко, давай, не будемо псувати такий хороший день, що скажеш?

Я кивнула.

А що зоставалося робити? Сказати йому ще раз, що я його люблю, та ще й вагітна?

– Сьогодні мені треба розібратися з усім до кінця. А можливо, це затягнеться на кілька днів, не знаю, відпочивай, поки мене нема. Домовились?

Він чмокнув мене у щоку і зник.

Відпочивай! А як же!

Цілий день я бездумно гортала сторінки книжок, навіть включила імеджинаріум, який як на зло, показав мені якусь слізливу історію кохання.

Коли Бальмон повернувся ввечері, він поїв і закрився у себе в кабінеті.

Такого раніше не було. Саме закрився – на замок!

Вийшов звідти майже о першій годині ранку, качаючись і ледве переставляючи ноги.

Він був страшенно п'яний.

Наступного дня пішов рано і повернувся так само пізно.

Я намагалася якось його підбадьорити, та це нічого не давало.

Потягнулись одноманітні дні. Він уникав мене вдень, не приходив вночі в мою спальню, і я перестала розуміти, навіщо взагалі в нього жила.

В один із таких днів біля дому зупинився білий Парьель з королівським гербом.

Я впізнала знак, тому що бачила у книзі.

Спершу злякалася. А що, як це прийшли за мною? Та відкинувши страхи, пішла відкривати, коли пролунав характерний дзвін.

На порозі стояв високий ельф. На вигляд йому можна б було дати років п'ятдесят, проте, йому могло бути і сто, хтозна.

Біле волосся й очі. Довгі чорні вії й густі брови. Тільки губи не такі, як в Льє. Я зрозуміла, що це його батько – вони були схожі.

– Добрий день, юна панночко. Ви не проти, якщо я увійду?

– Ні не проти, але Бальмона нема вдома.

– Ааа, це навіть краще, я прийшов саме до вас. Думаю, ви здогадуєтесь, хто я такий. Тож, обійдемось без церемоній.

Він ступив усередину й пройшовши до вітальні зупинився.

– Тут непогано, та все одно, не палац. Не проти, якщо я присяду, ні? Дякую. Хоча, думаю, що для вас це неабиякі зміни, порівняно з тим, як ви жили до того.