Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

- Я думаю, що ми обійдемося без ваших ласкавих послуг, містере Боулс,- надзвичайно ввічливо мовила молода особа.- Ми подзвонимо, якщо ви нам будете потрібні.

Дворецький подався до кухні, люто вилаявши дорогою підлеглого йому служника, який нічим не завинив.

- Шкода, що ви берете все так близько до серця, міс Брігс,- мовила молода особа спокійним, трохи глузливим тоном.

- Моя мила приятелька така хвора і... не... хоче мене бачити! - захлипала Брігс з розпачливого жалю.

- Вона не така вже й хвора. Заспокойтеся, міс Брігс. Вона тільки трохи переїлася й перепилась. Тепер їй уже краще, а скоро вона зовсім одужає. Вона квола від банок і ліків, але це швидко мине. Прошу вас, не плачте і випийте ще вина.

- А чому, чому вона не хоче мене бачити? - жалібно мовила міс Брігс.- О Матильдо, Матильдо, після двадцяти трьох років відданої любові ти так платиш своїй бідолашній Арабеллі?

- Та годі вам так побиватися, люба Арабелло,- сказала молода особа, ледь усміхнувшись.- Вона не хоче вас бачити тільки тому, що ви начебто не так гарно доглядаєте її, як я. Мені не дуже приємно сидіти біля неї цілими ночами, і я рада була б, якби ви мене замінили.

- Хіба ж я не сиділа біля того дорогого ліжка роками? - мовила Арабелла.- А тепер...

- Тепер вона воліє когось іншого. Бачите, хворі люди мають свої примхи, і доводиться їм догоджати. Коли вона одужає, я поїду собі геть.

- Ніколи, ніколи! - вигукнула Арабелла, завзято вдихаючи з флакончика нюхальну сіль.

- Що, вона ніколи не одужає чи я ніколи не поїду? - спитала її співрозмовниця з тією самою підступною добродушністю.- Дурниці, тижнів за два вона буде здоровісінька, і я повернуся до своїх маленьких вихованок у Королевиному Кроулі та до їхньої матері, куди хворішої за вашу приятельку. Нема вам чого мене ревнувати, люба міс Брігс. Я бідна дівчина, не маю на світі жодної близької душі і нікому не роблю зла. Я не хочу позбавляти вас ласки міс Кроулі. Вона забуде мене за тиждень після того, як я поїду, а її прихильність до вас визрівала роками. Подайте мені, будь ласка, трохи вина, люба міс Брігс, і будьмо друзями. Чого-чого, а друзів мені треба.

На таку мову лагідна й довірлива Брігс мовчки простягла руку, але тим болючіше відчула свою кривду й почала жалібно скаржитися на зрадливу Матильду. За півгодини обід скінчився, Ребека Шарп (бо, хоч як дивно, таке було ім’я в тієї, кого нам щасливо спало на думку досі звати «молодою особою») знов піднялася нагору до кімнати хворої і з чарівною ввічливістю випровадила звідти бідолашну покоївку.

- Дякую вам, місіс Феркін, так буде добре. Як же ви гарно все робите! Я подзвоню, коли щось буде потрібно, ще раз дякую.

І Феркін пішла вниз, охоплена бурею ревнощів, тим небезпечнішою, що вона мусила ховати їх у своїх грудях.

Чи не та сама буря розчахнула двері до вітальні, коли Феркін минала сходи на першому поверсі? Ні, Брігс своєю рукою нишком відчинила їх, бо стояла за ними на чатах. Вона добре чула, як рипіли сходи під ходою Феркін і як побрязкувала ложечка в мисочці від каші, яку несла відштовхнута покоївка.

- Ну що, Феркін? - спитала мій Брігс, коли та зайшла до вітальні.- Кажи ж бо, Джейн!

- Гірше нікуди, міс Брігс,- відповіла Феркін, хитаючи головою.

- То їй не полегшало?

- Вона тільки раз озвалася до мене. Я запитала, чи їй трохи краще, а вона сказала, щоб я стулила свою дурну пельку. Ох, голубонько, ніколи я не думала, що дочекаюся такого дня!

І знов потекли потоки сліз.

- А хто вона така, ця міс Шарп, Феркін? Де ж мені було сподіватися, що, поки я весело бавила час у розкішному домі своїх щирих друзів, велебного Лайонела Делемера та його милої дружини, чужа особа посяде моє місце в серці найдорожчої мені й досі ще найдорожчої Матильди!

Міс Брігс, як видно з її мови, любила поезію, була людиною сентиментальною і навіть видала колись за передплатним списком книжечку своїх віршів «Солов’їний спів».

- Вони там усі показилися через неї, міс Брігс,- відповіла місіс Феркін.- Сер Пітт нізащо не хотів відпускати її, але боявся відмовити міс Кроулі. Місіс Б’ют, дружина пастора, ще гірше - без неї жити не може. І капітан теж у неї вклепався. Містер Кроулі смертельно її ревнує. Відколи міс Кроулі заслабла, то не хоче нікого бачити коло себе, крім міс Шарп, А чому, я не можу сказати, не інакше як вона всіх напоїла чарами.

Ребека першу ніч просиділа біля постелі міс Кроулі, але другої ночі хвора так спокійно спала, що й Ребека гарненько відпочила кілька годин на канапі, поставленій у ногах старої леді. Дуже скоро міс Кроулі настільки полегшало, що вона могла вже сидіти й щиро сміятися з того, як Ребека зображала невтішний смуток міс Брігс. Її манеру плакати, прикладати до очей хусточку, вона мавпувала так майстерно, що міс Кроулі зовсім повеселішала, на радість лікарів, які саме прийшли до неї, бо раніше ця шановна дама від найменшої хвороби страшенно занепадала духом і боялася смерті.

Капітан Кроулі приїздив щодня, і Ребека звітувала йому про стан здоров’я тітки. А воно так швидко поліпшувалося, що навіть бідолашна Брігс отримала дозвіл зайти до своєї доброчинниці. Люди з чутливим серцем можуть собі уявити, як розчулилася ця сентиментальна особа і яка ніжна була їхня зустріч.

Незабаром міс Кроулі почала дедалі частіше кликати до себе Брігс. Ребеці спало на думку з чарівною поважністю передражнювати шановну даму у вічі, що, як вважала її достойна приятелька, надавало тим сценам подвійної пікантності.

Причини прикрої хвороби міс Кроулі та її від’їзду з братового маєтку були такі неромантичні, що про них навряд чи годилося б писати в цьому пристойному, сентиментальному романі. Бо ж як сказати бодай натяком про вишукану даму з вищого світу, що вона переїлася й обпилася, що сита гаряча вечеря з омарів, якою вона поласувала в пасторському домі, викликала певну недугу, яку сама міс Кроулі вперто приписувала виключно дії вологого повітря? Напад був такий гострий, що Матильда, як висловився