Кшиштоф Борунь - Поріг безсмертя

хусточкою злощасну помаду і підніс її до апарата. Далі натиснув на перемикач — і знову залунав свист; професор одсунув апарат — свист стишився. Нарешті він ще раз натис на перемикач, і свист ущух.

— Звертаю вашу увагу як адвоката й довірену особу сеньйори де Ліма, — промовив до мене Боннард офіційним тоном, — що ваша клієнтка вчинила серйозний злочин і може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Підслухування в нашій країні, на щастя, заборонене законом.

— Як ти могла, мамо!!!

Вигук Маріо був такий розпачливий, що тільки цієї миті я остаточно збагнув увесь трагізм становища.

–. Я не хотіла… Це не я… — прошепотіла Долорес.

— Цей мікрорадіопередавач твоїй мамі дав да Сільва, — поквапився я на допомогу нещасній матері. — Він дав їй оцей предмет замість губної помади. Надворі було темно, і твоя мама могла не помітити заміни… Ви знали про це?..

— Ні, ні! Я не знала!.. — розпачливо вигукнула сеньйора де Ліма.

— Вона обманює! — з обуренням промовила Катерина.

— Ні. Я не обманюю. Не обманюю… — ридала Долорес.

Боннард дивився на мене, примруживши очі. Потім перевів погляд на Маріо і, нарешті, на його матір.

— То ви стверджуєте, що мікрорадіопередавач дав вам полковник да Сільва? — різко спитав він.

— Авжеж. Це да Сільва. Я нічого не знала…

— Ви чули, сеньйори, що сказала сеньйора де Ліма? — промовив Боннард офіційним тоном. — Врахуйте, сеньйоре адвокате, що коли виникне потреба, я покличу вашу клієнтку за свідка. І, звісно, всіх вас теж.

Професор знову ввімкнув принесений ним апарат, потім узяв мікрорадіопередавач, забраний у Долорес.

— Сеньйоре да Сільва, — сказав він голосно. — Попереджаю вас, що коли ви спробуєте використати одержану злочинним шляхом інформацію на шкоду інституту Бурта, вас буде притягнено до відповідальності. Все!

Боннард сховав обидва апарати до кишені.

— А тепер він нас чує? — запитав я стишеним голосом.

— Він не чув тільки тоді, коли я говорив у мікрофон. Точніше, він чув наше заглушування.

— Як ви виявили, що нас підслуховують?

— Це Хосе. Нейродин відзначається високою чутливістю до електромагнетичного випромінювання. Себто Хосе має щось на зразок «радіорозуму». Тож він і зафіксував появу в нашому приміщенні нового, не відомого йому джерела випромінювання…

— Хосе?!.. — повторила сеньйора де Ліма, перелякано дивлячись на Боннарда.

— Пора вам порозмовляти особисто зі своїм колишнім чоловіком.

— Мені?!

— Брат же казав вам… Хосе вимагає цієї розмови, — озвалася Катерина.

— Я… не хочу!

Очі Долорес знову виповнилися страхом.

— Я піду з тобою, мамо, — Маріо ніжно торкнувся її долоні.

Вона вчепилася йому в руку.

— Маріо!

— Гадаю, буде краще, коли ви побалакаєте без свідків, — твердо сказав Боннард.

— Я не піду туди сама! — розпачливо вигукнула Долорес. Вона була бліда, як мрець.

— Ти не можеш йому відмовити… — лагідно мовив Альберді.

— Я… Я боюся! Боннард «а мить завагався.

— Ест! Ти підеш із нею. Так буде краще, — нарешті вирішив він.

Священик узяв сестру під руку. Вона не опиралася. Альберді повів її до сходів. Боннард мовчки ступав за ними.

Маріо дивився, як вони підіймаються сходами, і раптом, коли вони вже зникли з очей, кинувся навздогін.

Ми залишилися з Катериною.

— Ну й що ти на все це скажеш? — спитала вона, сідаючи в крісло.

— Дивно… — зітхнув я, вмощуючися поруч. — Важко навіть повірити. Скажи мені щиро, — схопив я її за руку. — Чи справді Боннардові можна довіряти?

— Звичайно.

— Його погляди щонайменше дивні. Я чув од де Ліма, що Браго симпатизував комуністам… Можливо, й Боннард теж… Все це досить підозріло.

— Облиш химери. Кожного, хто має радикальні погляди, люди типу да Сільва вважають комуністичним агентом. А якби навіть він і був комуніст?..

— Не в цім річ… Я на вашій політиці не розуміюсь і розумітися не хочу. Скажи мені краще, що це за історія з щоденником Браго?

— Дуже прикра, неприємна справа. Хосе залишив у дружини свій перший роман, кілька оповідань, а також щоденник, точніше, окремі нотатки, писані по гарячих слідах у певний період життя. Зрештою, щоденник був десь захований, але Долорес його знайшла і, прочитавши, спалила. Вона твердить, що то був пасквіль на неї, та, як каже Хосе, лише кілька невеличких уривків стосувалися його' дружини. Вона знищила також і його перші твори — або щоб помститися, або ж просто тому, що не вірила в їхню цінність. Може, певну роль у цьому зіграли й ревнощі до сина, який обожнював батька. Згодом виявилося, що нотатки вона спалила тільки після смерті Хосе, ховаючи їх кілька років, може, з якоюсь потаємною метою.

— І Маріо про це дізнався?

— Так. Але всього три місяці тому. Справа з щоденником тягнеться вже кілька років. Почалася вона, здається, десь через рік після офіційної смерті Браго. Не знаю, чи казав тобі Боннард, що внаслідок процесу перенесення особистості в пам'яті Хосе з'явилися значні прогалини. Це його страшенно мучило, надто пізніше, коли розумові здібності повністю відновилися. І тоді він згадав про щоденник. Ось тому Боннард вирішив добути в сеньйори Долорес ці нотатки. Але вона стала викручуватись. Твердила, що Хосе їй нічого не лишив. І професор, подумавши, що Браго страждає на парамнезію[11], поставив на цьому хрест. Правда, наявність творів підтвердили редакції, яким Хосе надсилав свої рукописи, але ж він міг їх і загубити. Кілька років після розлучення з дружиною Хосе пиячив і не раз впадав у нестяму. Пити він покинув лише за рік до смерті під впливом Боннарда й Альберді. Питання про щоденник постало знову всього кілька місяців тому, у розмові Хосе з Маріо. Хлопець пригадав, що років п'ять чи шість тому