Микола Сорока - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79

“Вогонь, великий вогоньї — стугоніло в голові. — Як же його запалити?”

Кинувся до старого сарая, намацуючи мокрі слизькі дошки, і спіткнувся об сокиру, ніби навмисне залишену тут кимось давним-давно. Холодний осінній дощ та шпаркий вітер не заважали йому. З таким завзяттям руйнував старі стіни, що зупинився лише тоді, коли на місці повітки лежала купа струхлявілих дощок. Зупинився і засміявся..; Сміху варті його зусилля! Ця жалюгідна купа дощок — і безмежжя. Хіба це потрібно для вогняного переродження?! А навкруги мокрий, холодний степ. З радістю сам спалахнув би вогнем, але ж він повинен зустрічати. Блукаючий погляд впав на будинок.

Такі Так! Блискавично виникла в уяві картина велетенського вогнища. І ані найменшого вагання, сумнівів. Навпаки, зразу заспокоївся: “Тепер чекатиму ранку”.

Відчув раптом холод, боліли покалічені під час роботи руки. Навалилася втома, і він важко пошкандибав до будинку. Старе ліжко знайомо, жалібно заскрипіло, але юке нічого не нагадало йому. “Тільки б не проспати схід сонця”, — встиг подумати, і глибокий, без сновидінь сон всевладно запанував над ним.

Зачовгав, заворушився під вікнами ранок. Сірими скоцюрбленими пальцями пошкрябав у шибу. Йому конче треба збудити цю змучену людину, збудити, щоб не проспала сходу сонця. Та Освальдові здалося, що його розбудив не ранок, а гуркіт машини, яка на шаленій швидкості промчала мимо вікон і зупинилася біля самого порога. З машини вибрався елегантний молодик і з неприхованою цікавістю почав оглядатися навколо. У дверях вони зіткнулися — напівзодягнений, здивований таким раннім візитом Освальд і самовпевнений гість.

— Привіт, друже! Вибач, що довелося потурбувати тебе вдосвіта, але це — наказ самого шефа. Ти йому негайно знадобився, а він, сам знаєш, чекати не любить. Звелів доставити тебе живим, неушкодженим і якнайшвидше. Скажу по секрету, твоя остання робота дала несподівані й нечувані наслідки. Я ніколи не бачив шефа таким збудженим. Враження таке, що це він, а не ти знайшов спосіб черпати енергію в будь-якій кількості безпосередньо з космосу.

По тих словах приїжджий голосно засміявся, і його сміх був занадто голосним як для щирого. Ним молодик намагався приховати і свою заздрість, і розгубленість перед похмурою мовчазністю Освальда, перед його настороженим поглядом і гарячковим блиском очей: чи не зсунувся він, бува, з глузду від радості?

А Освальд губився в здогадах: що могло статися таке, щоб людина, якої він не знає навіть на ймення, так запобігала перед ним? Раніше, коли випадково стрічав цього жевжика в приймальній шефа — великого промисловця, удостоювався хіба що зневажливого погляду, кинутого на невдаху-винахідника. Виходить, шеф справді дотумкав, що винахід Освальда Вайса може зробити його мультимільйонером, коли цей тип, вислужуючись, цілу ніч пхався хтозна-куди.

А непрошений гість тим часом ніс до машини речі, які вчора Освальд недбало кинув у передпокої.

“Навіщо? Як? Для чого?” — запитував себе Освальд, коли ноги, здавалося, самі несли його до машини. І раптом, коли вже сидів поряд з посланцем шефа, в голові спалахнули події минулої ночі. Свідомість роздвоїлася. Одна її частина настирливо нагадувала про те, що він бачив і чув уночі, а друга з не меншою настирливістю нашіптувала:

“Невже ти чіплятимешся за свої маячіння? Ти ніколи не був схожим на інших людей і саме тому й став невдахою. І невже тепер, коли тобі нарешті усміхнулося щастя, ти відмовишся від нього? Чи не божевілля? Адже ставши багатою людиною, ти зможеш досягти найзаповітнішого: віддатися пошуку в близьких і далеких галактиках братів по розуму. Адже людство — не єдиний розум у космосі. І що можна поставити на противагу цим планам? Палити свій будинок на сході сонця? Та це ж справжнісіньке безглуздя, витвір хворобливої уяви! Навіщо всесвіту така жертва? Навіщо тим істотам зі сну твій дім, коли вони володіють всесвітом?”

— Рушай.

Машина зірвалася з місця, помчала, залишаючи позаду спорожнілий будинок, колодязь, місток… Нарешті поворот — і вона вискочила на широке, пряме, як стріла, шосе.

Супутник Освальда легко вів авто і все теревенив про блискучі перспективи Вайса. Його тріскотня впивалася в мозок дрібними колючими скалками, витісняючи з нього гірке минуле, сни і спомини останньої ночі. Шаленів мотор, колеса намотували гінкі милі, відвозячи його все далі від минулого і від майбутнього, того майбутнього, яке малювалося йому вчора.

Займався день, розпихаючи по ярах та байраках заповідного степу рештки ночі. Ось на горизонті, там, де дорога впиралася в небо, з’явився криваво-червоний пруг сонця.

“Сонце! Сонце! Він матиме власну лабораторію, велику й сонячну, звідки він сягатиме в космос так далеко, як ніхто до нього… Але що він ще мав згадати про сонце? Доконче мав згадати…”

А небесне світило піднімалося повільно, ніби чогось чекало. Виповзло до половини, на якусь мить зупинилося, ніби перевело подих, і лише тоді важко подерлося вище. Ось уже три чверті його над обрієм, ось уже тільки маленький окрайчик залишається невидимим. Освальдова свідомість чомусь чітко карбує кожен порух світила. Він знає, що схід сонця — лише мить. Але та мить наче розтягнулася на години, і голос супутника з тріскучого і швидкого став тягучим, як гума. Та Освальд не слухає голосу. Вся його увага прикута до сонця. Ось воно востаннє черкнулося об видноколо, легко відштовхнулося від нього й попливло над світом.

І раптом у його свідомості виразно пролунали слова: “Чекай, коли зійде сонце!” І водночас із цим спогадом в ясному небі спалахнула блискавка, і страшенної сили вибух, як тріску, кинув машину в кювет. Освальд вдарився об щось головою і вже не побачив того дивного й незрозумілого явища, про яке потім багато писали, але яке так ніхто й не зміг пояснити: сонячне світло раптом тоненькими струмочками потекло до місця вибуху, туди, де щойно сталася катастрофа. Здавалося, хтось всевладний у передсмертній агонії збирав його, кликав на допомогу. Сонце потьмяніло, на якусь мить стало поночі.

Повідомлення з газет.

“1 жовтня 19… року в районі Великого заповідного степу впало небесне тіло невідомої природи. Падіння супроводжувалося вибухом, який зареєстрували всі сейсмічні станціі Землі. На місце події виїхали вчені і спеціалісти”.

“2 жовтня. Експедиція на місці катастрофи космічного гостя продовжує свої дослідження. Як повідомляє наш кореспондент, вчені здивовані. В епіцентрі падіння виявлена лише неглибока вирва без будь-яких інорідних залишків. Тільки незначне підвищення радіації біля неї свідчить про грандіозний вибух, внаслідок якого в радіусі понад півтори милі вигорів степ. Цікавим є факт, що вибух стався біля ферми бакалавра фізичних наук Освальда Вайса, який займався