Іванна Боразан - Ігри долі

І жінки взялися обговорювати привілегії того чи іншого імені…

А зупинилися на імені Аня. Яке, за словами Марії, найбільше їй підходить. Воно таке ніжне, як і сама дівчина.

Анні також сподобалося це ім’я. Вони навіть після нього не стали перелічувати інші. Воно так припало до душі дівчині, що вона почала думати, що це ім’я їй дано при народженні. Було відчуття, що саме з ним пов’язане її попереднє життя.

Веселі, тепер уже подруги, поверталися додому. Рум’яні і з усміхненими обличчями, вони зустріли на подвір’ї Андрія. Марія щось весело почала йому щебетати, а Аня мовчазно стояла і дивилася на свого рятівника. Вона знаходила його дуже привабливим чоловіком. Хоча боялася навіть собі зізнатися, що думки не туди її затягують. «Як би хотілося стерти цю печаль з його обличчя. Про що я думаю? Що на мене найшло?»

Аж тут він якось дивно на неї подивився, і його обличчя зробилося блідим, як крейда. Аня не зрозуміла, у чому суть, бо нічого не чула з їхньої розмови, всі її думки поглинув Андрій. «Невже він вміє читати чужі думки. І йому не сподобалося те, що він почув. Що за дурниці я городжу?»

Вона розгублено подивилася спочатку на Марію, а потім на Андрія. По реакції Марії, Анна зрозуміла, що та також не здогадується, що ж такого сказала, що її брат так відреагував.

Зрозумівши всою помилку, Андрій взяв ситуацію у свої руки.

— Пробачте! — вимовив він. — Зараз з мене поганий співрозмовник. Просто втомився на роботі. Давайте зустрінемось за вечерею і все обговоримо.

Андрій повернувся і попрямував до будинку.

Жінки продовжували стояти на своїх місцях і дивилися йому вслід. Вираз розгубленості читався на їхніх обличчях. Жодна не змогла збагнути, у чому річ. Аня, бо не чула розмови, а Марія тому, що лише сказала, що відтепер у їхньої гості є ім’я — Аня.

— Що зі мною таке? — запитав сам себе Андрій, коли зачинився у своїй кімнаті. — Я вже не можу стримати своїх емоцій. Та й як тут стримаєш, коли чуєш таке! Аня! Якщо вона згадала своє ім'я, можливо, й згадала все інше. Тоді навіщо це приховувати? Навіщо лицемірити? Що вона задумала? Хоча її вираз обличчя й поведінка нічого такого не говорили. Вона вела себе так, як і завжди. Під час вечері потрібно її розкусити. Що б вона не приховувала, я все одно дізнаюся.

«Але з іншого боку, Аня при зустрічі була якась розсіяна, навіть розгублена. Таке не розіграєш… Боже!.. Я сходжу з розуму!.. Всюди бачу підступ. Ці дві жінки, які живуть у цьому домі не здатні мені зашкодити. Ну, хочеться так думати. Марія уже не раз доказувала, що заради нього вона віддасть своє життя. У хвилини радості й у хвилини печалі — вона поруч.

Анна — жертва обставин. Вона полюбила і вийшла заміж не за того чоловіка. І ледь не поплатилася життям. Хто винен у такому розвитку подій, він не знав. Та переконаний, що все-таки вона не винна. Хоча що б вона не зробила своєму чоловікові, смерті вона не заслуговувала. Так, за чутками, ідеальним їхнє подружжя не можна назвати. Але щоб так кардинально вирішувати сімейні проблеми… це вже занадто! Та й Ніколас вів вульгарний спосіб життя, Аню ж не можна ні в чому такому дорікнути. Ідеальна дружина. Хоча б на людях.

Що відбувалося у стінах їхнього будинку, знають тільки вони, але вигляд Ані говорив сам за себе. Виглядала вона як зацькована тварина, яка повинна «відіграти програму».»

Так, хто більше зслуговував смерті: чоловік-деспот чи його жертва. Відповідь напрошується сама… але щоб там не сталося, головне, вона залишилася живою. Та довіряти їй він не може.

Дві суперечності боролися у його душі. Одна говорила йому про симпатію до дівчини, а друга твердила, що не можна довіряти нікому. Не потрібно піддаватися сентиментальності, бо рано чи пізно це принесе розчарування і біль.

Як вчинити? Краще, щоб вона залишила їхній дім. Але чи насправді він цього хоче? Чого взагалі хоче? Андрій відчував певну відповідальність за свою гостю. Він її врятував від смерті, подарував їй нове життя. Але що вона буде робити з ним? Куди подасться? До чоловіка-деспота, який з часом все одно зі світу зживе? Чи до своєї родини? А можливо, залишиться у них? Марія буде рада. Вона вже прив’язалася до своєї нової подруги. Андрій не хотів робити своїй сестрі боляче, відбираючи останню надію на нормальне життя. Але чи захоче Аня залишитися в його домі після того, як дізнається правду?…

Усі мешканці будинку зібралися за столом. Марія, як завжди, приготувала смачну вечерю. Хоча існувала одна відмінність — сьогодні їй допомагала Аня. Прірва, яка спершу між ними виникла — зникла. Тепер вони вели себе так, ніби знали одна одну ціле життя.

Андрію, з одного боку, це подобалося. Останнім часом Марія рідко вела себе так розкуто і весело. І тепер щораз їхній дзвінкий сміх лунав у кімнаті. А з іншого, він не хотів, щоб Марія так прив’язувалася до дівчини. Їй буде дуже боляче, коли вона піде… а це неминуче…

— Я почуваюся третім зайвим, — порушив їхню розмову Андрій.

— Пробач, — винувато промовила Марія, а на її устах з'явилася посмішка. — просто…

— Не потрібно пояснень, — перебив її Андрій. — Я радий бачити, як вам весело. Хочеться заразитися цією веселістю. Завтра субота… Я маю вихідний… Може, кудись підемо?

Подруги глянули одна на одну, не розуміючи що сталося з Андрієм. Завжди замкнений у собі, ніколи не йшов на контакт, аж тут… сам запропонував провести разом час.

— Непогана ідея. Я не проти, — сказала Марія.

— А ти Аня, що скажеш? — запитав дівчину Андрій.

— Я також