Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів 📚 - Українською

Люсі Мод Монтгомері - Енн із Зелених Дахів

1 935
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Енн із Зелених Дахів" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 85
Перейти на сторінку:
мати ямочки на щоках, Марілло. Я вже майже вдвічі потовщала, відколи тут живу, але ямочок досі не маю. А якби мала, то могла б, напевно, добре впливати на інших. Пані Аллан каже, що ми завжди повинні старатися добре впливати на інших. Вона так доладно про все говорить. Я ніколи раніше й не думала, що релігія буває така радісна. Мені здавалося, що в ній більше меланхолії, та релігія в пані Аллан геть інакша, я дуже хочу стати християнкою, такою, як вона. Я нізащо не хотіла би стати такою, як пан Белл.

— Недобре так казати про директора, — суворо відповіла Марілла. — Бо він дуже хороший.

— О, та певно, що він хороший, — погодилася Енн, — але його це мовби зовсім не тішить. Якби я була хорошою, то цілісінький день танцювала би й співала, бо дуже-дуже тішилась цим. Пані Аллан, мабуть, уже задоросла й не може повсякчас танцювати й співати, і звісно, така поведінка негідна дружини пастора. Але я відчуваю, що їй приємно бути християнкою, і вона була б нею навіть тоді, якби могла й так потрапити на небеса.

— Гадаю, нам треба днями запросити пана й пані Алланів на чай, — замислилася Марілла. — Вони вже в усіх були, крім нас. Ану, поміркуймо. У середу їх, напевно, можна буде прийняти. Тільки нічого не кажи Метью, бо він, коли знатиме, що будуть гості, вигадає собі якусь відмовку й утече з дому геть. До пана Бентлі він звик, то нічого й не мав проти, але йому буде складно знайомитися з новим пастором; а вже його дружина настрашить його ледь не до смерті.

— Буду німа, як могила, — запевнила Енн. — О, Марілло, а ви дозволите мені з такої нагоди спекти пирога? Я дуже хочу зробити щось для пані Аллан, а ви знаєте, я вже добре вмію пекти пироги.

— Ну, то спечи листкового, — погодилася Марілла.

Увесь понеділок і вівторок у Зелених Дахах тривало велике приготування. Просити на чай пастора та його дружину було серйозною відповідальною справою, і Марілла не бажала поступатися в гостинності жодній з ейвонлійських господинь. Енн аж нетямилася від радісного хвилювання. Майбутнє урочисте чаювання вона обговорила з Діаною у вівторок увечері, доки дівчатка, сидячи у вечірніх сутінках на великих рудих каменях побіля Джерела Дріад, робили у воді райдужні кола галузками, вимащеними в сосновій живиці.

— Діано, усе вже готово, крім мого пирога — його я завтра вранці пектиму, та ще Марілла перед самим чаюванням зробить пісочне печиво. О, Діано, будь певна, ми з Маріллою вчора й сьогодні добряче попрацювали. Це така страшенна відповідальність — просити на чай родину пастора. Мені ще не доводилося цього спізнати. Бачила б ти нашу комору! Там справді є на що глянути. Буде язик і курячий холодець, а ще два види желе — червоне й жовте — збиті вершки, і лимонний пиріг, і вишневий пиріг, і три види печива, і ще фруктовий пиріг, і оте варення із жовтих слив, що Марілла тримає спеціально для пасторів, фунтовий пиріг і листковий пиріг, і пісочне печиво, як я вже сказала, а ще свіжий хліб і черствий, бо якщо в нового пастора виявиться погане травлення, то свіжого він не їстиме. Пані Лінд каже, що зазвичай у священиків погане травлення, та я думаю, що пан Аллан тільки недавно обійняв посаду і ще не встиг його собі зіпсувати. Мене аж у холодний піт кидає, щойно подумаю про свій листковий пиріг. О, Діано, а раптом він не вдасться? Сьогодні мені цілу ніч снилося, як за мною ганяє страхітливий домовик з великим листковим пирогом замість голови.

— Він удасться просто чудово, — запевнила Діана, позаяк була доброю й щирою подругою. — Ти ж пекла пирога два тижні тому, і ми його їли в Господі Бездіяльності — він був такий смачнючий.

— Так, але в пирогів є одна прикра вада: вони не вдаються саме тоді, коли дуже треба, щоби вдалися, — зітхнула Енн, пускаючи за течією особливо щедро просочену живицею галузку. — Я, мабуть, просто покладуся на волю Провидіння й спробую не забути покласти борошно. О, Діано, яка гарна райдужка! Може, коли ми підемо, з’явиться якась дріада й забере її собі на шаль?

— Дріад не існує, ти ж знаєш, — відказала Діана. Її мама також довідалася про історію із Лісом Привидів і дуже розгнівалася. Отож Діана утримувалася від нових польотів фантазії й уважала за необачне культивувати віру навіть у мирних дріад.

— Та ж легко уявити, що вони існують, — не вгавала Енн. — Щовечора, коли лягаю спати, я дивлюся у вікно й гадаю собі, чи справді там сидить дріада й чеше коси, дивлячись у струмок, наче в люстерко. А часом шукаю її слідів у вранішній росі. О, Діано, прошу тебе, не зраджуй своєї віри в дріад!

Аж ось настав ранок середи. Енн прокинулася на світанку, бо від хвилювання їй зовсім не спалося. Напередодні ввечері вона застудилася, бо промочила ноги біля струмка, і тепер мала сильний нежить; утім, того ранку навіть запалення легень не притлумило б її потягу до куховарства. Щойно поснідавши, вона рушила пекти пирога й глибоко зітхнула, поставивши нарешті його в піч.

— Марілло, я певна, що цього разу нічого не забула. Та як ви гадаєте, він підніметься? Бо раптом пекарський порошок недобрий? Я взяла з тієї нової коробки. Пані Лінд каже, що тепер, коли все підробляють, уже хтозна, чи купуєш ти добрий порошок. І вона каже, що уряд мусить розв’язати цю проблему, але цього від консерваторів вона вже не дочекається. Марілло, а що, як пиріг не підніметься?

— І без нього наїдків не бракуватиме, — незворушно висловила Марілла свій погляд на це питання.

А проте пиріг піднявся й удався легкий, невагомий, як золотаве шумовиння. Енн, розпашіла від щастя, перемастила коржі багряним желе, а в уяві вже бачила, як пані Аллан куштує один шматочок і навіть, імовірно, просить ще!

— Ви ж, певне, дістанете найкращий сервіз, Марілло, — сказала дівчинка. — А можна, я прикрашу стіл папороттю й квітками шипшини?

— Яке безглуздя, — пирхнула Марілла. — На столі головне — частування, а не дурні прикраси.

— Пані Баррі прикрасила свій стіл, — мовила Енн, аж ніяк не позбавлена проникливої зміїної мудрості, — і пастор сказав їй чудовий комплімент — що це насолода для очей, така сама, як для смаку.

— Гаразд, можеш робити, як хочеш, — відповіла Марілла, що вже міцно постановила не дати себе перевершити ні пані Баррі, ні будь-кому іншому. — Тільки залиш місце на

1 ... 47 48 49 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"