Агата Крісті - Гра дзеркал

— Думаю, що так.

— Він і Ерні… Мені боляче навіть згадувати про них. Коли, вони сказали, це сталося?

— Сьогодні ввечері. Десь між шостою і сьомою годинами.

— Після того, як вони закінчили свою роботу в театрі?

— Так.

Сьогодні ввечері там була Джіна й Воллі Хад. Стівен теж, він сказав, що йде шукати Джіну… Але за таких обставин кожен міг би…

Та міс Марпл довелося урвати плин своїх думок.

Кері Луїза запитала спокійно й цілком несподівано:

— Ти вже багато знаєш, Джейн?

Міс Марпл рвучко підвела голову. Погляди двох жінок зустрілися.

— Якби я була цілком певна… — повільно проказала міс Марпл.

— Я думаю, ти вже цілком певна, Джейн.

Так само повільно міс Марпл запитала:

— Чого ти від мене хочеш? Що я маю зробити?

Кері відхилилася на подушки.

— Усе у твоїх руках, Джейн. Роби те, що ти вважаєш за потрібне.

І вона заплющила очі.

— Завтра, — сказала міс Марпл із ваганням у голосі, — я спробую поговорити з інспектором Кері. Якщо він захоче вислухати мене…

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Інспектор Кері запитав із нетерпінням у голосі:

— То що ви мечі скажете, міс Марпл?

— Якщо не заперечуєте, то я хотіла б пройти з вами до Великої Зали.

Інспектор Кері був дещо здивований.

— Мушу сказати, у вас трохи дивне уявлення про конфіденційність. Безперечно, що тут…

І він окинув поглядом кабінет.

— Конфіденційність для мене зараз не головне. Я хочу вам показати дещо. Щось таке, що допоміг мені побачити Алекс Рестарік.

Інспектор Кері, придушивши зітхання, підвівся й пішов за міс Марпл.

— Хтось вам щось розповів? — запитав він із надією в голосі.

— Ні, — сказала міс Марпл. — Ідеться не про те, що можуть розповісти люди. Ідеться про циркові фокуси. Вони відводять людям очі, коли їх роблять, — якщо ви розумієте, до чого я веду.

Інспектор Кері нічого не розумів. Він дивився на свою співрозмовницю й думав, що в неї, мабуть, не все гаразд із головою.

Міс Марпл зупинилася посеред зали й помахом руки підкликала інспектора, щоб він став поруч із нею.

— Я хочу, аби ви собі уявили, що ви дивитеся виставу в театрі, інспекторе. Виставу, яка відбувалася того вечора, коли вбили Кристіана Гульбрандсена. Ви перебуваєте в залі для публіки й дивитеся на людей, що перебувають на сцені. На місіс Сероколд, на мене, на місіс Стріт, на Джіну й Стівена. Як на кожній сцені, там є входи та виходи, й персонажі виходять, куди їм треба. Та коли ви перебуваєте серед публіки, ви не думаєте про те, куди вони виходять насправді. Вони виходять «у парадні двері», «на кухню», і коли двері відчиняються, ви бачите шматочок розмальованого заднього тла. Але насправді вони виходять за бічні або задні лаштунки сцени, туди, де перебувають теслярі й електрики та інші актори, що чекають свого виходу; вони виходять у зовсім інший світ.

— Я не зовсім розумію, міс Марпл…

— Так, я знаю, це звучить по-дурному, але якщо ви уявите собі все це як театральну виставу, а сценою в ній буде «Велика Зала в Стоунігейтсі», то що ми матимемо за сценою — тобто я хочу сказати, що в нас буде за лаштунками? Тераса, чи не так, тераса й цілий ряд вікон, що виходять на неї.

А зараз вам легко буде зрозуміти, як був зроблений фокус. Про цей фокус мені нагадав відомий цирковий трюк, що називається «Жінка, розпиляна навпіл».

— Жінка, розпиляна навпіл? — тепер в інспектора Кері зникли останні сумніви, що міс Марпл була психічно хвора.

— Це дивовижний трюк. Ви напевне його бачили — але насправді в тому номері бере участь не одна дівчина, а двоє дівчат. Одна показує лише голову, а друга — ноги. Глядачі думають, там одна людина, а їх насправді дві. І тоді я подумала, що протилежний трюк також можливий. Трюк, у якому бере участь одна людина, а глядачі думають, що їх там двоє.

— Думають, що одна людина — це двоє людей? — перепитав інспектор Кері, втративши будь-яку надію щось зрозуміти.

— Так. Але це тривало недовго. За скільки хвилин ваш констебль пробіг у парку до цього будинку й назад? За дві хвилини сорок п'ять секунд, чи не так? А там знадобилося менше. Не більш як дві хвилини.

— На що знадобилося не більш, як дві хвилини?

— На те, щоб зробити фокус. Фокус, у якому одна людина замінює двох людей. Це було в кабінеті. Ми бачимо лише видиму частину сцени. А за сценою — тераса й ряд вікон. А коли в кабінеті перебувають двоє людей, то дуже легко відчинити там вікно, вибратися назовні, пробігти по терасі (це тупотіння ніг і чув Алекс), застрелити Кристіана Гульбрандсена й повернутися назад, а протягом цього часу друга особа з тих, які були в кабінеті, розмовляє двома голосами, аби переконати нас, що в кабінеті двоє людей. Їх і справді було там двоє протягом усього часу за винятком того короткого періоду тривалістю менш як дві хвилини.

Приголомшений інспектор нарешті здобувся на голос:

— Ви хочете сказати, що це Едгар Лоусон пробіг по терасі й застрелив Гульбрандсена? І що це він намагався отруїти місіс Сероколд?

— Річ у тому інспекторе, що ніхто не намагався отруїти місіс Сероколд. Вас спрямували на хибний слід. Хтось дуже розумно використав той факт, що артрит, на який хворіла місіс Сероколд, має симптоми, дуже схожі на симптоми отруєння миш'яком. Це відомий трюк, коли фокусник примушує вас узяти ту карту, яку він хоче, щоб ви взяли. Зовсім неважко додати миш’як до пляшечки з тоніком — ще легше додати кілька рядків до надрукованого на машинці листа. Але реальною причиною приїзду містера Гульбрандсена була найімовірніша з причин — справа, пов'язана з Фондом Гульбрандсена. Тобто гроші, якщо дивитися в суть. Припустімо, мало місце розкрадання — розкрадання у великих масштабах — ви розумієте, на кого це вказує? Лише на одну особу…

Інспектор Кері хапнув ротом повітря.

— На Льюїса Сероколда? — недовірливо прошепотів він.

— На Льюїса Сероколда… — підтвердила міс Марпл.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Із листа Джіни Хад до її тітки місіс Вен Райдок:

«…як бачиш, дорога тітко Рут, ці події були справжнім кошмаром — а надто їхній кінень. Я вже розповідала тобі про того дивного молодика, Едгара Лоусона. Він завжди був боягузом, і коли інспектор почав допитувати його й загнав у глухий кут, він утратив від страху розум і дременув від нього, як заєць. Вистрибнув із