Алан Маршалл - Я вмію стрибати через калюжі

Я не знав, як висловити свою вдячність Пітерові. Цілий день я ходив за ним назирці, а коли краяв баранину, яку він зварив напередодні, вибрав для нього найсмачніший шматок.

26

Будинок Теда Вілсона стояв за півмилі від шляху. Пітер завжди привозив лісорубам ящик пива, і, навантаживши його воза колодами, вони збиралися ввечері в Теда — випити, погомоніти й поспівати.

Артур у такі вечори ставив своїх волів на ніч десь поблизу; приходили до Теда зі свого табору й двоє лісорубів — брати Фергюсони. Принц Прескотт і двоє інших робітників були тут частими гістьми, а цього вечора Принц прихопив із собою гармонію і убрався в свій волохатий жилет.

З табору ми виїхали втрьох — Тед, Пітер і я. Гукнувши, щоб я сідав, Пітер обернувся до Теда і трьох лісорубів, що стояли коло нього, і, затуливши рота долонею, хрипко прошепотів:

— А тепер дивіться! Дивіться на нього! Це не хлопець, а диво якесь — нізащо не хоче, щоб йому допомагали. Я ж вам уже казав.

А тоді, опустивши руку, він кинув мені удавано байдуже:

— Ану, Алане, залазь.

Доти я з острахом позирав на гору колод, навантажених на воза, але Пітерові слова додали мені снаги, і я впевнено рушив уперед. Я видобувся на круп Кейт, як робив це раніше, але тепер мені треба було лізти ще вище, і я знав, що доведеться підвестись на коні, а вже потім ухопитися за що-небудь і підтягтися вгору на руках. Ухопившись руками за одну з колод, я сперся «доброю» ногою на круп коня, а звідти вже без особливих зусиль виліз нагору.

— Ну, що я вам казав? — вигукнув Пітер, задоволено всміхаючись. — Бачили? — Він зневажливо махнув рукою: — Милиці йому — не завада!

Пітер з Тедом умостилися на колодах спереду, звісивши ноги. Дорога до Тедового дому була вузька, й гілля дерев, чіпляючись за їхні плечі, згиналося дугою, а тоді, розпрямляючись, шмагало мене по обличчю, бо я сидів позад них. Тож я ліг горілиць і почав спостерігати, як гілки, із свистом розтинаючи повітря, пролітають наді мною.

Приємно було відчувати, як погойдується вантажений віз, чути його натужне рипіння.

Незабаром коні зупинились, і я зрозумів, що ми приїхали до Тедового дому.

Коли я зайшов до хати, місіс Вілсон, що поралася коло плити, обернулась і, побачивши мене, всміхнулася так, що я подумав: якби вона мала хвоста, то заметляла б ним. Обличчя в неї було повне, привітне; хутко витерши вологі руки об запорошений борошном фартух, вона ступила мені назустріч і заторохтіла:

— Ой, бідолашна дитина! Ти ж, певно, отой малий каліка з Туралли, га? Ти ж, мабуть, стомився, присісти хочеш…

Вона роззирнулася довкола, приклавши пальця до уст, шукаючи, куди б ото мене примостити.

— Сідай онде на стільця. Стривай, зараз я принесу подушку під твою бідолашну спинку.

Бажаючи допомогти мені, вона підхопила мене під лікоть і смикнула руку догори так рвучко, що я мало не впустив милицю.

Я поточився, і вона, зойкнувши, вчепилася в мою руку обома руками і тривожно подивилася на стілець — прикинула відстань між мною і тим рятівним місцем.

Я насилу добувся до стільця, спираючись усією вагою на другу милицю, а вона тим часом тримала мою руку високо в повітрі. Збентежений, зніяковілий, я нарешті сів, шкодуючи, що не залишився надворі, серед чоловіків, які не звертали уваги на мої милиці.

Місіс Вілсон трохи позадкувала й задоволено оглянула мене — так жінка оглядає щойно обскубану курку.

— Отак! — весело сказала вона. — Тепер тобі краще?

— Еге ж, — промимрив я, радіючи, що вивільнився з її чіпких рук, і нетерпляче зиркнув на двері, в які незабаром мали ввійти Пітер і Тед.

Місіс Вілсон заходилася розпитувати про мою «жахливу недугу». Їй кортіло дізнатися, чи болить у мене нога, чи ниє спина й чи натирає мене мати жиром ящірки.

— Він геть усе просочує, навіть крізь скляну пляшку виходить, — зауважила вона.

На її думку, в моєму організмі було забагато кислоти, й вона порадила мені завжди носити в кишені картоплину.

— Картоплина всихає й відтягує з тіла всю кислоту, — пояснила вона.

Вона сказала також, що як я захворію тут, у лісі, то це не страшно — адже в Теда є бідка. Потім вона взяла каструлю з вареною бараниною, що стояла над вогнем на двох залізних штабках, понюхала її й поскаржилася, що в лісі м’ясо швидко псується.

Я почав перейматися приязню до місіс Вілсон після того, як вона забула про мої милиці й завела мову про власні хвороби. Балакаючи зі мною, вона поралася в кухні: переклала на велике блюдо паруючу баранину, висипала з іншої каструлі картоплю й заходилася товкти її.

Коли Тед з Пітером увійшли, Тед ляснув дружину по спині так сильно, що я злякався за її здоров’я.

— Як поживаєш, стара? — весело вигукнув він і, скинувши оком на страви на столі, сказав Пітерові: — Добряча баранина мені дісталась. Я вторгував у Картера чотирьох овець по півкрони[5] за одну. Добрі вівці, вгодовані. Покуштуєш — сам побачиш.

27

Коли зі столу все було прибрано й запалено гасову лампу, підвішену на ланцюжку під стелею, Пітер заніс ящик з пивом, і вони з Тедом підрахували на папірці, скільки припаде з кожного гостя за випивку.

— А чого б нам не розпити пляшечку, доки надійдуть інші? — запропонував Тед, коли скінчили з рахунками.

Пітер погодився.

Місіс Вілсон вкладала дітей спати в сусідній кімнаті, звідки долинав плач немовляти. Потім мале заспокоїлось, і вона вийшла до нас, застібаючи кофту. Тим часом двоє лісорубів прийшли й сіли на лавку за столом. З того, як вони привіталися до хазяйки, видно було, що ставляться вони до неї дуже приязно.

— Ну й упріли ж ми сьогодні в лісі, хазяйко, — сказав один з них, поклавши на стіл великі руки так, наче йому несила було тримати їх опущеними.

Потім прийшов Артур Робінс, а з ним і інші троє лісорубів, і Тед заходився наливати пиво в кварти, розставлені на столі.

Кожен приніс свою кварту, та хоч вони були різні за розміром, Тед наливав усім порівну.

Після кількох кварт Принц Прескотт почав награвати на гармонії. Він манірно поводив плечима, закидав голову й підносив руки над головою так, що міх гармонії круто вигинався, перше ніж він її згортав. Час від часу він мугикав, немовби настроюючи свій голос у лад із надривними звуками інструмента.

— Ще не розійшовся, — стиха пояснив