Ерік Ларсон - Постріл із глибин

опинився за одним довгим столом в обідній залі другого класу з молодою жінкою на ім’я Ґрейс Френч із Рентона, Англія, — вона була однією з пасажирів, яких перевели з «Камеронії». Ґрейс зацікавив Прічард, або принаймні їй здалося, що він вартий деякої уваги. Вона роздивилася його вузьку краватку з червоною смужкою, а згодом зрозуміла, що в нього лише два костюми: «один дуже елегантний із темно-синього сержу, а другий зелений, для менш дбайливого носіння»[391]. Її уваги не уникнув і його затискач для краватки з лавовими головами. «Ті голови, я добре їх пам’ятаю, бо в мого батька були схожі затискачі, і це привернуло мою увагу; наскільки я пам’ятаю, він завжди носив той затискач».

Прічард був добрим та дотепним і знав безліч різних історій. А ще вродливим. «Він підтримував у всіх гарний настрій, розповідаючи про різні події, що сталися з ним під час його подорожей, і добре до всіх ставився, — писала вона. — Я була дуже вдячна йому за його зусилля, бо погано себе почувала, — мається на увазі морська хвороба, — протягом усієї подорожі, а [він] особливо добре зі мною поводився».

Ґрейс також звернула увагу на молоду англійку, якій пощастило сидіти прямо поруч із Прічардом. З відтінком пихатості міс Френч описувала свою потенційну суперницю як «дуже низеньку»[392], зі «світло-каштановим волоссям, блакитними очима, занадто темною шкірою обличчя — вона, мабуть, була в Каліфорнії, принаймні багато говорила про переваги та принади [цього штату]». А ще вона додала: «Вони за обіднім столом справляли враження добрих друзів».

Крім гри у віст, Прічард також брав участь у парі на пройдену відстань, а також у різних палубних іграх, зокрема перетягуванні мотузки та імпровізованій смузі перешкод. «Наша компанія щодня грала на палубі в стрибки через скакалку»[393], — згадувала одна жінка. Одного разу молодий чоловік спробував використати скакалку як ласо та впіймати її, але йому не вдалося. Тоді Прічард вийшов наперед і показав усім присутнім, як це робити. Він наче був справжнім спеціалістом, добре вправлявся з ласо та впіймав багато гравців. «Після цього я більше ніколи його не бачила»[394], — сказала та жінка.

У своїх спогадах вона торкнулася особливого аспекту життя на борту такого великого корабля: ви можете якимось чином зустріти цікаву людину, але якщо вам не призначено один і той самий стіл або каюту або ж вона не займає шезлонг поруч із вами, то вірогідність розвинути якість ближчі стосунки надзвичайно низька — корабель був занадто великий. Гертруда Адамс, яка подорожувала другим класом разом зі своєю дочкою (їй було два з половиною роки), згадувала: «На кораблі було стільки людей, що ми жили наче у великому місті, щодень зустрічаючи нових людей, але ніколи нічого про них не дізнаючись»[395].

Тож сам факт того, що Прічарда пам’ятало так багато випадкових знайомих, свідчив про його популярність.

Увечері окремі гості мали честь приєднатися за вечерею до столу, за яким головував капітан екіпажу Андерсон або ж капітан Тьорнер — якщо в Тьорнера з’являлося бажання побороти свою антипатію до соціальних функцій капітана[396]. Зазвичай він волів їсти у своїй каюті або на містку. Особливо капітан полюбляв курятину — настільки, що за однією вечерею майже довів свого першого помічника до божевілля, намагаючись згризти найменші шматочки м’яса з курячої ноги.

U-20.

Проблеми з торпедами

Рано-вранці в понеділок U-20 прорізала корпусом світ кольорів кобальту та канталупи. «Надзвичайно красива погода»[397], — повідомляє запис Швіґера в журналі від 4 години ранку. Субмарина тримала курс на Сул-Скеррі, острівець у західній частині Оркнейського архіпелагу з 88-футовим маяком. З усіх британських островів цей найбільш віддалений та ізольований.

Швіґер підтримував курс на південний захід. Цілей у полі зору не було, як і загроз, тому субмарина весь день залишалася на поверхні. Ближче до заходу сонця, о 18:50, Швіґер нарешті помітив потенційну ціль — пароплав тоннажністю приблизно у 2000 тонн. На щоглі було піднято данський прапор, але лоцман Ланц вважав, що це військова хитрість, а корабель насправді британський і прямує з Единбурга. Корабель наближався до U-20, і Швіґер наказав швидко занурюватися на глибину перископа.

З моменту занурення починався складний танок, який і мав визначити, чи додасть Швіґер цей пароплав у свій облік затопленого тоннажу. Моряки бігали по субмарині туди-сюди під командуванням головного інженера, який таким чином утримував рівновагу субмарини, а стернові керували горизонтальними та вертикальними рулями. Швіґер через певні інтервали піднімав та знов опускав перископ, щоб утримувати пароплав у полі зору, але максимально зменшити час, коли перископ видно на поверхні.

За допомогою далекоміра Швіґер визначив відстань до корабля та його швидкість. Був іще один показник швидкості — висота, на яку піднімається вода на носі судна: висока біла вода свідчить про високу швидкість[398]. Якби це був французький лінійний корабель, то придивлятися треба б було уважніше: на них малювали фальшиві хвилі, щоб збити з пантелику командирів субмарин.

У Швіґера на борту було два типи торпед: стара модель із бронзи та нова модель Об. Об, або гіро (тобто гіроскопічна), була більшою та надійнішою за стару модель, але Швіґер обрав бронзову торпеду — можливо, щоб заощадити хороші торпеди для важливішої цілі, наприклад корабля з солдатами на борту, який може йому трапитись у Ліверпульській затоці. Команда зарядила торпедний апарат та заповнила трубу водою — одну з двох труб у носовій частині субмарини. У U-20 було ще два торпедні апарати на кормі.

Рульові уважно підтримували субмарину врівноваженою, щоб раптово не спливла рубка й не видала присутність субмарини або ж щоб перископ не пішов під воду, закриваючи вид капітанові, який націлює постріл.

Фрахтівник наближався, вочевидь не підозрюючи про U-20 попереду. Швіґер розташував субмарину під потрібним кутом до курсу корабля та повільно просувався вперед, щоб підтримувати роботу рулів і стерна. Субмарина по суті являла собою дуло гармати й під час запуску торпеди мала бути чітко націлена в потрібному напрямку.

З носа доповіли: «Торпеда готова».

Торпеди були дуже потужною зброєю — якщо вони спрацьовували. Швіґер мало довіряв торпедам, і не без причини. Згідно з німецькими реєстрами, близько 60 відсотків пусків торпед закінчувалися невдачею: вони відхилялися від курсу, занадто сильно занурювалися та проходили під ціллю, ламався детонатор