Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

Мулатка чимшвидше роздягла мене й, поклавши до ліжка, пішла, як мені здалося, із задоволенням, а з іще більшим задоволенням зачинила за собою двері. Незабаром я почула кроки мужчини, який входив у її кімнату. Я швидко, хоча й мимоволі, вискочила з ліжка, підбігла до дверей і припала оком до дірки від ключа. Я побачила молодого мулата Танзаї, який вніс кошик, наповнений польовими квітами. Зулейка побігла йому назустріч, схопила повний оберемок квітів і притиснула до лона. Танзаї підійшов ближче, щоб вдихати їхній запах, який змішувався із зітханнями його коханки. Я ясно бачила, як затремтіла Зулейка, дрож пробіг і моїм тілом, як вона повела по ньому затуманеним поглядом і кинулася в його обійми. Я впала на ліжко, облила постіль сльозами, ридання не давали мені дихати, і я з величезним болем закричала:

— Ах, моя сто дванадцята прабабо, ім’я якої ношу, лагідна й чула дружино Ісаака! Якщо ти з лона Авраама бачиш той стан, у якому я перебуваю, ублагай тінь Мамуна й скажи йому, що його донька негідна тієї честі, яку він для неї призначив!

Ці крики розбудили мого брата; він увійшов до мене й, гадаючи, що я хвора, дав мені заспокійливі ліки. Потім він знову повернувся опівдні й, виявивши, що пульс у мене приспішений, запропонував і далі вести зі мною мої кабалістичні вправи. Я з вдячністю прийняла цю пропозицію, бо сама ні до чого не була здатна. Під вечір я заснула й мала зовсім інші сни, аніж ті, що досі приходили до мене. Наступного дня я марила наяву, а радше була настільки розсіяна, що сама не знала, що я кажу. Погляди брата чомусь примушували мене червоніти. Таким чином пройшло вісім днів.

Однієї ночі брат увійшов до моєї кімнати. Під пахвою він тримав книгу «Сефірот», а в руці перев’яз із сузір’ями, на якому були виписані сімдесят дві назви, що їх Зороастр дав сузір’ю Близнят.

— Ребеко, — сказав він, — Ребеко, вийди з цього стану, який принижує тебе. Вже найвищий час, аби ти випробувала свою владу над духами стихій. Цей перев’яз із сузір’ями захистить тебе від їх настирливості. Вибери в околичних горах місце, яке визнаєш найкращим для твоїх занять, і подумай, що вся твоя доля залежить від них.

Сказавши це, брат вивів мене за замкові ворота й замкнув за мною решітку.

Залишившись сама, я зібрала всю свою мужність. Ніч була темна, я стояла в сорочці, з босими ногами, розпущеним волоссям, тримаючи книгу в одній, а магічний перев’яз у другій руці. Я рушила в бік гори, яка здалася мені найближчою. Якийсь пастух захотів мене схопити; я штовхнула його рукою, в якій тримала книгу, і він упав трупом до моїх ніг. Тебе це не дивуватиме, якщо дізнаєшся, що оправа моєї книги була зроблена з дерева ковчега, яке має властивість знищувати все, чого лишень торкнеться.

Сонце вже сходило, коли я вийшла на вершину, яку обрала для проведення своїх занять; але розпочати їх я могла лиш на другий день опівночі. Я сховалася в печері, де застала ведмедицю з кількома ведмежатами; вона кинулася на мене, але оправа книги й цього разу зробила свою справу; розлючений звір упав біля моїх ніг. Її роздуті соски нагадали мені, що я помираю від голоду, а я ж іще не мала жодного ґенія і навіть жодного блудного духа для виконання моїх наказів. Я вирішила скористатися нагодою і, влігшись на землю, втамувала спрагу молоком ведмедиці. Залишки тепла, які ще збереглися в тварині, зробили цю поживу менш гидкою, але тут же й ведмежата прийшли вимагати свою частку. Уяви собі, Альфонсе, шістнадцятирічну дівчину, яка досі ніколи не покидала свого родинного дому, раптом у такій жахливій ситуації. Щоправда, в руці я мала страшну зброю, але не звикла нею користуватися, і найменша неуважність могла її повернути проти мене.

Тим часом я помітила, що трава висихає під моїми ногами, повітря різко розжарюється, а птахи падають мертвими в леті. Я зрозуміла, що духи, знаючи, що має настати, починають вже збиратися. Само собою загорілося дерево поблизу, бухнуло клубами диму, які, замість піднятися вгору, оточили мою печеру й занурили мене в пітьму. Ведмедиця, що лежала біля моїх ніг, почала, схоже, оживати, а її очі спалахнули вогнем, який на мить розігнав пітьму. Тоді з її пащі вискочив злий дух у вигляді крилатого змія. Це був Немраель, дух останнього ступеня, якого призначили мені для послуг. А невдовзі я почула розмову мовою еґреґорів, найзнаменитіших падших ангелів, і зрозуміла, що вони виявлять мені честь супроводжувати мене під час мого першого входження в світ проміжних істот. Це та сама мова, якою Енох написав свою книгу, працю, над якою я глибоко замислювалась.

Нарешті Семіас, князь еґреґорів, прийшов сповістити мені, що вже час починати. Я вийшла з печери, розгорнула навкруг свій перев’яз із сузір’ями, відкрила книгу й голосно вимовила страшні закляття, яке до цього часу насмілювалась тільки тихенько читати.

Ти добре розумієш, сеньйоре Альфонсе, що я не можу розповісти тобі все, що зі мною діялося, та ти б цього просто не зрозумів. Додам тільки, що я здобула досить значну владу над духами і що мене навчили, якими способами я можу познайомитися з небесними близнятами. Приблизно в цей же час мій брат побачив кінчики ніг Соломонових дочок. Я чекала, поки сонце увійде в знак Близнят; тоді того ж дня, а радше тієї ночі, я взялася за цю справу. Я напружила всі сили, щоб домогтися своєї мети; не бажаючи переривати своєї праці, я продовжувала її майже всю ніч, аж нарешті зморив мене сон, якому я не могла опиратися.

Наступного дня, глянувши в дзеркало, я побачила за своєю спиною дві людські постаті. Озирнулася — але нічого не побачила; знову кинула погляд у дзеркало — і знову переді мною з’явилася та сама картина. Це видовище було зовсім не страшним. Я бачила двох молодих чоловіків, чиї постаті дещо перевищували звичайний людський зріст. Плечі в них були широкими й дещо заокругленими, як у жінок; груди також мали жіночі форми; поза тим, однак, вони нічим не відрізнялися від чоловіків. Простягнуті руки вони сперли на стегна, в позі, яку ми бачимо в єгипетських статуй; блакитно-золоте волосся локонами спадало їм на плечі. Я вже не кажу про риси обличчя: можеш собі уявити красу цих напівбогів, бо це