Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Друг дитинства познайомив зятя з безхатьком у Торонто який, мені здається, перебуває в розшуку за скоєння злочинів. Друг дитинства пояснює зятю, що життя бездомних теж має чимало позитивних моментів і не потрібно боятися, що станеш безхатьком. Добрий і благородний зять був зачарований тим, як безхатько висловлює своє захоплення ним, тож подарував бездомному телефон, давав дрібні гроші та багато продуктів, які ми отримуємо у «фудбанку», а також кілька місяців їздив до безхатька і читав йому лекції на теми моралі. Домашні не могли відмовити зятя від зустрічей з дуже підозрілою людиною, яка, коли попадеться на скоєнні чергового злочину, то потягне за собою і зятя. Та безхатькові самому набридли розмови зятя як правильно жити, і коли зять відмовився дати йому грошей, бо у самого було безгрошів’я, то безхатько послав нашого проповідника якомога далі й вони перестали спілкуватися. У своєму власному будинку зять зображує з себе великого, крутого і мудрого керівника, але як вийде за поріг, то, як дитина, легко ведеться на обман і готовий виконати вказівки будь-якого безхатька, який захоплюватиметься його подвигами і досягненнями.
По дитячій наївності зять думає, що його сила не в сім’ї та родині, а в друзях, приятелях та випадкових знайомих. Можливо, в майбутніх, але не в нинішніх, які нічим йому не допоможуть. Самі потребують допомоги, а дехто з них такий, що зятю й ворогів не треба. Як дитина, зять у глибині душі надіється, що в Канаді він буде комусь потрібен. Крім сім’ї нікому! То все ігри ввічливих та доброзичливих канадців – приятелів. Та й кому потрібен такий приятель, як зять, котрий вивалює на вас тонни свого негативу. У Канаді, точно, такий нікому не потрібен. Від такого намагаються ізолюватися, як від інфікованого. Тут усім, навіть, безхатькам, потрібні лише приятелі – оптимісти. В Канаді всі мають вірити у світле майбутнє. Колись у Радянському Союзі з подачі влади найпопулярнішими були смішні казкарі, які казали, що, ось – ось, через якихось 20 – 50 років, наступить комунізм і нічого не потрібно буде робити, а всі матимуть усе, що хочуть. Хто хоче занурюватися в негатив, та ще й чужий?
Зятю не дає спокою бажання поділитися з чужими людьми своїм горем, щоб вони його пожаліли. Зять бігав до канадських друзів і скаржився, що втратив роботу, що роботодавці не такі, як він хоче, розповідав про свої домашні проблеми. Всі приятелі відразу казали зятю, що нічим не можуть допомогти. Проблеми друга, навіть його біда, в Канаді нікого не хвилює. Це ваші проблеми. У Канаді між друзями не заведено скаржитися на життя, обговорювати будь – який негатив. Друг тут лише для відпочинку, а не для вирішення своїх і його проблем. Можуть разом випити пива, пограти в спортивні ігри. Родичі приятелів зятя вже й не знають як його позбутися, бо збиває їх близьких і хоче змінити налагоджене життя, від чого можуть постраждати сім’ї.
Коли зять працював разом з канадцем, колишнім жителем Африки, то почав настроювати його проти господаря компанії та розповідати як буде класно, якщо приятель пошле боса якомога далі, звільниться з роботи й знайде щось краще, бо зять не захотів там працювати і його ось – ось мали звільнити. А якщо канадець не знайде роботи? Друзі й приятелі, із солідарності з зятем моріть голодом свої сім’ї й усі ставайте безробітними, щоб помститися бізнесменам, які через конфліктність зятя женуть його з роботи в три шиї! Перелякана дружина канадця з двома малими дітьми, яка ще й ухитряється працювати на заводі, ледь умовила свого значно старшого хворого на цукровий діабет трохи дивакуватого чоловіка не робити дурниці, бо вони й так ледве тягнуть виплату іпотеки за свій будинок і вона ледве терпить часті невиправдані покупки та витрачання грошей свого коханого на різні дурні забаганки.
Як банний лист, зять приклеївся і до канадського українця. Той працював у будівельній компанії й на яку зять покладав великі надії щодо росту своїх заробітків та кар’єри, навіть, попросив його стати хрещеним батьком свого сина. Доки з допомогою кума не влаштувався в ту компанію та переконався, що там особливо нічого не світить непрофесіоналу та його не вигнали звідти, то місяцями на кожні вихідні тягав кума на виснажливі тренування до спортивного залу. Кума дуже нервувала, що чоловік стільки вільного часу витрачає на спортзал замість того, щоб побути з дочкою чи допомогти дружині по дому, тож дуже зраділа, що зять дав їм спокій та нині сам дуріє у спортзалі.
Зять почав строїти плани організувати власний бізнес, в якому мало що петрає і зайнявся агітацією свого колеги, щоб той кинув роботу і пішов до нього найманим співробітником. Такою пропозицією зять теж налякав сім’ю свого колеги, який швидко заспокоїв своїх, бо розумів, що зять, коли й далі так себе буде поводити (не вчитиметься і не плануватиме; пливтиме за течією без дисципліни й відповідальності; з усіма конфліктуватиме; не заводитиме зв’язків з серйозними успішними людьми, а спілкуватиметься лише з невдахами та тими, хто нічим не може допомогти), то як бізнесмен не здатен буде заробити й долара в Канаді.
Зять працював у будівельній бригаді, хазяїн якої допомагав здоровим простакам – українцям приїздити до Канади. За невеликі гроші українці працюють на важких роботах, які не хочуть виконувати канадці. Зять загорівся ідеєю й собі створити таку бригаду. Без ніякої не те що будівельної освіти, а навіть елементарних знань у цій галузі, без зв’язків з великими місцевими компаніями, без долара грошей, без інструментів та необхідної техніки, яких потребує такий складний проєкт, без ніяких планів. Почав телефонувати тим своїм знайомим, яких вважав найдурнішими. Розповідав їм про великі гроші, які вони можуть заробити під його керівництвом у будівельній сфері в Канаді.
Ми, перелякані члени сім’ї майбутнього будівельного магната, з острахом дослухалися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко», після закриття браузера.