Інгеборг Бахман - Пора серця. Листування

саме це належить до федеративно-республіканського чванства, у такий спосіб «ми» не гірші від Оксфорда{611}, поминувши те, що, коли беруть собі вірш до серця (бо ж існує програма, а до неї належить також, згідно з добрими й найкращими чутками, ще й щось «третє»{612}), то так найпереконливіше демонструють «продуктивність» цієї душі — поминувши все це (й багато чого іншого), я не думаю, що «поетика» може допомогти віршеві там, куди він, під нашими похмурими небесами{613}, готовий здійнятися. Однак, і це я кажу не тому, що Ти не можеш відмовитися від цього всього, однак: спробуй, усе-таки, авжеж, спробуй. Щось, що, можливо, ще не зовсім ясно окресленим з’являється перед Твоїми очима, щось ледве зриме, якесь затинання очей перед гадано над-ясним, допоможе Тобі, напевне, віднайти те чи те справжнє сповіщення. (Примітка на берегах: я цілковито за артикульоване.)

А тепер Твій політ{614}, Інґеборґ: лети будь ласка, якщо Ти не можеш відмовитися. Але якщо ти можеш відмовитися, то не лети. Врешті-решт Твоя «свобода» писати про це так чи так є лише невеликою вишуканістю рекламної ідеї, долученої до Твого польоту. Бо ж те, що Ти летиш, саме Ти: цього, Інґеборґ, людям досить. (Ти називаєш це працею; подумай, будь ласка, про додаткову вартість і обдумай при цьому, що вірш, який Ти пишеш, вносить у це свою долю.) І, зрештою, Інґеборґ, про трішки там-побувати… Стільки-то годин у південній частині Тихого океану, слони… Чи не краще було б, якби Ерік намалював Тобі слона, який, якщо Тобі пощастить, буде дуже схожим на польову мишу? Проте (тут також): у наш час люди літають — то чому б і Тобі не летіти, можливо, Ти вилітаєш при цьому для себе щось таке, що я, який лише лічені рази запускав паперового змія, зовсім неспроможний бачити й побачу лише тоді, коли Ти зробиш це зримим? Отож, на все добре, також і в повітрі!

Вітання Максові Фрішу!

Твій Пауль

Чи приїдеш Ти наприкінці жовтня до Вупперталю{615}?

139 {616} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Уетікон ам Зеє, 3.9.1959

Уетікон ам Зее

3 — 9 — 59

Любий Паулю,

я відмовилася від польоту{617}. Це завдало багато клопотів — відмовитися від зобов’язань, на які я раніше погодилася, й останні дні я займалася саме цим. Я не хотіла писати Тобі раніше, до того, коли б могла з певністю повідомити Тобі результат. Тепер мені легше. Ще залишається Франкфурт{618}…

Звісно, я розумію, що Ти висловлюєш стосовно Гайдеґґера, я також, як і раніше, переконана в тому, що відмова не повинна хибно тлумачитися як образа, тим паче, як присуд.

Надійшов «Валері»{619}, книжка до мого дня народження, це для мене велика радість! Однак тоді, у Парижі{620}, Ти міг би дати мені особисто ці зріднені вже книжки. Коли я знову Тебе побачу? Взимку, у Франкфурті? Чи надішлеш мені свій переклад?

Тут дуже тихо, усе в порядку, я намагаюся працювати, хоч трохи, та почуваюся дуже втомленою, виснаженою постійними сумнівами, ще до того, як розпочну.

Я все думаю й думаю, однак мовою, до якої більше не маю довіри, якою я більше не хочу висловлюватися. — Прощавай, любий Паулю.

Інґеборґ

140 {621} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 7.9.1959

7-го вересня 1959 р.

Інґеборґ, я радий, що Ти не летиш.

Тепер, коли Ти остаточно відмовилася від цього, я можу Тобі сказати, що тим, що мене примушувало шукати всі ці (вторинні) аргументи, було насамперед відчуття моторошності, яке мала для мене ця звістка.

Я справді дуже радий, що Ти не летиш.

Франкфурт{622}: не відмовляйся, будь ласка, усе, цілком певно, буде добре.

Ювілейний збірник Гайдеґґера: Неске, у цьому я вже ні секунди не сумніваюся, є нечистою людиною. Після мого досвіду з платівкою{623} й після того, як без моєї згоди я внесений до його списку, я мушу собі й іншим також сказати, що в ювілейному збірнику, якщо його надрукують, може опинитися те чи те раніше не згадуване ім’я (Фрідріх Ґеорґ Юнґер{624} також не є одним із найкращих…), у сусідстві з яким я в жодному разі не хотів би бути… Отож я тільки сказав йому, що сподіваюся на те, що він, Неске, своєчасно повідомить мене, коли до 75-річчя від дня народження{625} Гайдеґґера знову публікуватиме ювілейний збірник…

(Я також не є, Бог свідок, «пастухом буття»{626}…)

Я надсилаю Тобі першу третину «Юної парки», Інґеборґ. Це коректура для «Ноє Рундшау»{627} — найчиткіший текст, який я в цей момент маю. Будь ласка, поверни мені його, після того, як прочитаєш, назад; на початку жовтня я, ймовірно, доведу все до чистового варіанта — тепер мої думки спрямовані не туди — , потім Ти отримаєш його.

Мандельштам незабаром з’явиться, проте я маю з ним уже такий гіркий досвід{628}, що не обіцяю собі багато від його буття у вигляді книжки. (Між іншим, я знову перебуваю у сфері пітьми.)

Чи приїдеш Ти до Вупперталя{629}? Я маю кілька запрошень на