Метьюз Джейсон - Червоний горобець

як МАРБЛ зійшов з літака в Гельсінкі, резидентура була готова витратити на нього стільки часу, скільки буде можливо, але так, щоб на вулиці ніхто не помітив присутності американця.

***

Був ранній вечір після роботи, і Домініка стояла біля вікна на рівні мезоніну готелю «Торні», через дорогу від басейну, чекаючи, доки покажеться Нейт. Тепер вони плавали разом принаймні тричі на тиждень, але Нейт не з’являвся в басейні вже шість днів поспіль. «Дивно», — думала вона, відчуваючи себе дещо покинутою. Тиждень тому, вітряної весняної неділі, вони зустрілися в кафе на воді «Карусель» в районі Улланлінна. У затоці височів ліс хитких дренажів, фали бряжчали об алюмінієві щогли, а згори, над усім цим, на тлі блакитного неба стиха пропливали хмари.

Домініка проїхала автобусом, потім метро і, зрештою, двома таксі, перш ніж дістатися пристані. Йдучи вулицею Гавсстранден, вона все ніяк не могла вирішити, та зрештою таки збризнула парфумами собі за вухами. Він ішов пішки, саме переходив вулицю, і в ході його відчувалась незвична знервованість. Нейт був таким, як завжди, чарівним, але цього разу вона помітила ще щось. Його фіолетовий ореол був дещо туманний, побляк­лий. Він був розгублений, його думки літали деінде. Якщо раніше вони проводили разом чотири, п’ять, шість годин, то цього разу вже за годину Нейт сказав, що має справи — незапланована робота, не прийом чи ще щось, запевнив він її, та йти треба було. Вони трохи прогулялись разом, і коли Домініка запропонувала в наступні вихідні сплавати на поромі до Суоменлінни і провести день, гуляючи старою фортецею, Нейт сказав, що з радістю погодився б, але краще перенести ще на тиждень.

На деревах уздовж вулиці розпускалися бруньки, вони відчували сонце на своїх обличчях. На тихому розі вулиці вони зупинились і стали одне навпроти одного. Домініка збиралась додому, Нейт мав іти в протилежний бік. Дівчина відчувала його; він випромінював неспокійну енергію. «Чекає на щось важливе», — подумала вона.

— Вибач, мені так шкода, — сказав Нейт. — Просто стільки роботи навалилося. Отже, домовились, за два тижні вирушаємо до фортеці?

— Звісно, — сказала вона. — Чекатиму на тебе в басейні. Можна буде обговорити поїздку, коли побачимось наступного разу.

Вона повернулась і почала переходити вулицю. «Що, — питала вона в себе, — на мене найшло, навіщо було парфумитись?»

Нейт дивився, як вона віддаляється тротуаром густо-зеленого району, помітивши легку кульгавість у її ході. Її стрункі ноги танцівниці упевнено цокотіли бруківкою, а руками вона легко розмахувала в такт руху.

Потім він подумав про неминучий приїзд МАРБЛа. Йому все ще необхідно було знайти чисте сигнальне місце біля готелю «ҐЛО», аби МАРБЛ упевнився, що можна підійматися в номер. Слід було братися до справи.

Грецька яєчня страпацада

У розігрітій оливковій олії доведіть очищені та нарізані помідори, цибулю, цукор, сіль та перець до стану густого соусу. Додайте до помідорів збиті яйця та активно помішуйте, доки яєчня не перетвориться на однорідну масу. Після готовності подавати з підсмаженим на грилі хлібом, збризнутим оливковою олією.

17

1 Список працівників, що мають доступ до таємних операцій.

13

Його не було вже надто довго. Де він? Що робить? У нього з’явилась ще одна ціль, ще одна жінка? Він розірвав контакт, бо викрив її? Вона все гадала, щовечора стоячи в готелі «Торні» навпроти басейну, в надії побачити його. Вона знала, що цього вечора він також не з’явиться. «Ось і все, адже саме для цього мене сюди надіслали». Вона намагалася викинути з голови образ дяді Вані в його кабінеті, як і засалене обличчя Волонтова, який щодня на неї витріщався. Зранку доведеться звітувати.

Прямуючи до своєї квартири, Домініка майже не помічала, що коїться навколо, і не звертала уваги на світло у вікнах. Вона думала про те, що станеться завтра в резидентурі. Її звіт про Ней­тову тижневу відсутність переправлять терміновою телеграмою заступникові директора, «конфіденційно». У Лінії КР терміновий запит до Управління службових відряджень обернеться списком усіх росіян, що подорожували до Скандинавії протягом шести останніх місяців чи подорожуватимуть у найближчі шість місяців. Дипломати, бізнесмени, науковці, студенти, чиновники, навіть члени екіпажів літаків. Список буде вичерпний. Терплячі вовки з КР почнуть, виключаючи з нього імена, беручи до уваги вік, професію, історію та, особливо, доступ до державних таємниць. Фінальний список можливих підозрюваних включатиме десяток чи навіть сотню імен. Це не має значення. СВР почне стежити за ними в Москві, читати їхню пошту, відстежувати телефони, обшукувати квартири й дачі, підсилати інформаторів.

«Пошук, безсумнівно, пошириться й на Гельсінкі», — подумала вона. Команда спостереження з Управління К слідкуватиме за Нейтом два чи три тижні, місяць, щоб більше дізнатися про його діяльність. Працюючи непередбачувано й невидимо — про команду Управління К говорили шанобливо й пошепки, — вони запишуть свої спостереження, і в Москві знову розпочнеться безкінечне стеження. Це було неминуче. Наприкінці процесу, якщо агент і справді виявиться росіянином, його чи її заарештують, засудять і стратять. Сірі Кардинали вкотре досягнуть свого.

Її кроки гучно відлунювали в нічному повітрі; місто спало. «Хто був Нейтовим агентом?» — думала вона. Чому зраджував Росію? Ця людина була гідною? Продажною? Зрадливою? Благородною? Божевільною? Їй хотілося почути голос зрадника, поглянути йому в обличчя. Чи зможе вона коли-небудь прийняти його мотиви? Чи зможе виправдати його зраду? Вона подумала про власну провину. «Як ти все логічно обґрунтувала, чи не так, zagovorshica, велика змовниця?»

Домініка заплющила очі й обперлася об стіну темної будівлі. Наразі вона була єдиною, хто підозрював — ні, знав, — що Нейт зустрічатиметься з агентом, з кротом, і від цього в неї паморочилося в голові. Чому ж вона нічого не сказала? Чому не надала Їм сил та знань для перемоги в цьому гамбіті? Чи здатна вона на такий вчинок?

Вона згадала, як зламала ногу через ту ідіотку Соню. Згадала зеленувату агонію крику в душовій кімнаті СВР. Перед очима промайнуло помаранчеве світло лампочки, коли безпорадний Делон скрутився перед громилами, а в роті пригадався присмак крові Устинова. А ще вона пригадала синє від задухи обличчя Ані.

«Нехай чекають», — вирішила вона, в ній зростала впевненість. Це буде страшенно небезпечно і смертельно ризиковано. Її рішучість була крихкою, делікатною та забороненою — її влада над Волонтовим, над дядьком Ванею буде реальною. Мати завжди казала їй, що слід контролювати свій характер, і зараз крижаний присмак в горлі дарував неабияке хвилювання.

Вона пішла далі, каблуки цокали по бруківці тротуару. Було щось іще, усвідомлення, яке її здивувало. Вона знала про Гру достатньо, щоб розуміти — якщо Нейт утратить агента, його знищать, його репутації настане кінець. Вона пригадала їхні спільні години в Гельсінкі. Вона з ним так не вчинить, Нейт так схожий на її батька й так їй подобається.

***

Наступного ранку, відчуваючи легку нудоту в шлунку, вона показала перепустку на вході до посольства, пройшла двориком і піднялася нагору мармуровими сходинками, кожна з яких була стерта незчисленними ногами офіцерів, які служили тут до неї. Sluzhba Vneshney Razvedki, Служба зовнішньої розвідки. На вершині сходів були масивні броньовані двері на шарнірах, за ними ще одні двері, з кодовим