Юрій Миколайович Щербак - Час великої гри. Фантоми 2079 року

землям; за конфедерацією залишалися лише питання зовнішньої і безпекової політики, єдиних фінансів і загальнодержавного регулювання різних сфер діяльності державного організму — проте рішуча перевага надавалася децентралізації.

Планувалося створити чотирнадцять окремих незалежних одиниць: око — Київ (особливий конфедеративний округ — Київ); Київсько–Черкаська земля; Галичина; Буковина; Закарпаття; Волинсько–Поліська земля; Чернігівщина; Слобожанщина; Полтавщина; Донеччина; Поділля; Запорозька земля; Причорномор'я; Таврія (Крим).

I хоча принципової згоди на такий поділ було досягнуто у важких переговорах з лідерами, президентами, прем'єр–міністрами всіх земель, залишалися неврегульованими питання кордонів між землями, належності тих чи інших територій до земель; міста сперечалися за право стати столицями земель (Рівне, Луцьк чи Житомир — столиця Волинсько–Поліської землі? Донецьк чи Луганськ — столиця Донеччини? Вінниця чи Кам'янець–Подільський — столиця Поділля?)

Все це мало вирішити народне віче. Пропонувалося також створити в кожній землі окремий округ, пов'язаний з тою чи іншою історичною особою — Шевченківський, Франківський, Мазепинський, Стусівський, Махновський, Маланюковський, Амосовський, Сковородинський, Вернадський.

Писалися десятки проектів декларацій, урочистих актів, універсалів, декретів, що проголошували шляхетні цілі нової держави Україна–Русь. Все починалося з чистого аркуша. Попередні сторінки, залиті брудом і кров'ю, запаскуджені численними зрадами, викидалися на смітник історії, ховалися в запилюжених архівах. Нульовий Час сприяв створенню нової держави. Час Zero був стартовою точкою цієї держави.

Кожен, хто брав участь у засіданні ЦКР, бігав коридорами Києво–Могилянської академії і готував віче, відчував свою причетність до Історії. І думав про Владу до якої вже можна було доторкнутися, взяти участь у її створенні й розподілі.

Особливо хвилювалися ті, хто ще ніколи не спізнав наркотичного смаку Влади, ще не звідав усіх її принад і не відчув усієї гіркоти розчарувань, що несе Влада — ця примхлива і зрадлива блудниця — своїм служникам. В кулуарах ЦКР уже розповсюджувалися невідь–ким складені списки майбутніх членів нового уряду з урахуванням їх партійної приналежності, в яких безперечна перевага надавалася членам КУНА — партії Василя Волі. В офісі Ерни Богошитської вже зареєструвалися тридцять п'ять партій — від маргінальної КГБ (комуністична громада Буковини) чи ОУН (одеська унія наркоманів) до мейнстрімної — КУНА чи її головних суперників ДУПА (Донецько–українська партія), ЗУПА (Західно–українська партія) та ОСХУ (Об'єднані смертохристи України). Неприємним сюрпризом для Василя Волі стало створення в Київ–EAST партії вихідців з Азії — громадян України АЗУП (Азійсько–українська партія), очолюваної Індірою Голембієвською, яка сподівалася набрати три мільйони голосів і поставила Волі ультиматум: або Воля та його КУНА укладають компромісну угоду з АЗУП і блокуються разом, або Голембієвська створює коаліцію з суперниками Волі. Звичайно, Індіра претендувала на значну частину місць в новому парламенті та уряді, пропонуючи одночасно свою кандидатуру на посаду верховного судді.

Гайдук з відразою спостерігав за цією метушнею, розуміючи, що ніякі партії, рухи, блоки та коаліції не захистять Україну якщо негайно не будуть створені дієздатні Збройні Сили з ракетною і комп'ютерною зброєю. Оля, яка працювала в оргкомітеті з'їзду, приходила змучена вночі, приносячи Гайдуку всі нові чутки, всі тренди — то радісно переказуючи поголос про його можливе призначення прем'єр–міністром, то розпачливо, по–дитячому переживаючи відсутність чоловікового прізвища в чергових урядових списках.

Єдине, що вдалося зробити Гайдукові за ці сумбурні дні — це домогтися дозволу Волі на переселення міністерства національної безпеки і оборони до порожнього будинку на вулиці Гончара, 55а, який перед Вибухом належав розвідувальній службі Крейди. Колись у цьому великому ампірному будинку, що фасадом своїм виходив на затишний скверик, містився штаб Київського військового округу, У дворі цієї монументальної споруди, в маленькому двоповерховому будинку схованому серед дерев, Гайдуку і Олі старанням Шморгуна було виділено невелику трикімнатну квартиру.

Площа перед Києво–Могилянською академією була забита вщерть автобусами на паровій тязі, кінними возами, газогенераторними диліжансами, старими автівками, нове життя в які вдихнули «Валер'янові краплі» Шморгуна. Сотні людей, прибулих з усієї України, товклися в приміщеннях мандатної комісії, доводячи своє право на участь у з'їзді міст і земель України, блукали коридорами академії, зустрічаючись з членами ЦКР, проводили фракційні засідання в порожніх аудиторіях, сперечалися і писали резолюції найфантастичнішого змісту які гарантували змученим війною громадянам щасливе життя тут і тепер, одразу як тільки.

Восьме березня — день смерті князя Святослава — універсалом ЦКР було проголошено Днем Героїв, днем пам'яті усіх, хто поліг за Вітчизну; ТОГО Ж ДНЯ, за тиждень до з'їзду вийшла перша газета в Києві — «Український час». Це було небачене явище, бо паперові газети зникли назавжди, як тоді думали, ще в 2048 році, заступивши місце інтернет–новинам, розповсюджуваним каналами глобальної комунікації.

Всюди, де продавали газету вишикувалися черги киян. Тираж «Часу» буквально розмели за півгодини. На першій сторінці випадково зійшлися портрет князя Святослава і фотографія Василя Волі, які створили розрахований політтехнологами Волі асоціативний ряд єдності минулого з майбутнім. Тут же був надрукований Універсал ЦКР про запровадження на всій території України нової грошової одиниці — куни; ГОЛОВНИМ гаслом газети, надрукованим згори на першій сторінці, було: «Від нульового — до українського часу»; на другій сторінці містилися фотографії зразків грошей, їхній опис та вказівки — як, де і коли можна отримати нові грошові знаки.

На третій сторінці, серед статей, присвячених новостворюваній державі, її майбутній конституції, погляд Гайдука привернуло невеличке повідомлення про створення, за рішенням ЦКР, Центрального управління контррозвідки, яке доручено очолити генерал–лейтенанту поліції Олександру Чаленку. Зазначалася і адреса ЦУК: Київ, Володимирська, 33-37.

Перший номер «Українського часу» містив багато інших радісних новин:

— відкриття з участю голови ЦКР теплоелектростанції на Оболоні, що вирішує проблему електрозабезпечення столиці;

— відкриття з участю голови ЦКР першого хлібзаводу на вулиці Лук'янівській;

— відкриття за участю Е. Е. Богошитської автоматичної пральні на Деміївці;

— відкриття (без участі членів ЦКР) чоловічого клубу «Гей–слов'яни» на вулиці Чайковського.

«Український час» інформував читачів про довгожданий початок роботи каналу урядового телебачення УТБ— І у день відкриття з'їзду Тривалість передачі — дві години у будні дні, три години — в суботу і неділю.

Цей номер газети, решту сторінок якої було заповнено рекламою, варто зберегти як важливий документ історії, вирішив Гайдук, поклавши аркуші паперу на стіл. Все в його кабінеті було готове до переїзду в нове приміщення на вулицю Гончара: документи складено в картонні скриньки з–під пива «Оболонь», єдиний діючий комп'ютер загорнуто в брезент і перев'язано мотузкою.

Підійшов до вікна, дивлячись на скупчення транспортних засобів та людей на площі. Похмуре передчуття охопило його невідомо чому без будь–яких видимих причин, навпаки, саме тоді, коли вперше під час Великої Темряви з'явилися в багатьох людей надії на виживання. Той самий «Український час» сповіщав про початок роботи