Галина Левтер - Ванілька , Галина Левтер

Я не могла плакати, запитувати чи адекватно сприймати подальші слова Терези, яка просила мене зателефонувати Бертхольдові. Вона попереджала, що мене навряд чи пустять до Ларса, бо я не його сім'я. Правда, вона не цікавилася у Флоріана з приводу відвідин німецької лікарні, бо не мала прецеденту.
А ще, Тереза обережно мене запитала чи зустрічалася я з кимось із рідні Ларса до того.  Це було справді найцікавішим і найболючішим. За два роки  з Ларсом, я так і не бачилася з його ріднею, хоча встигла перезнайомитися з його близькими друзями, приятелями і знайомими.
Чи  може я нічого, по суті, не знала про того з ким ділила ліжко  і від кого тепер чекаю дитину?

— Я поїду в лікарню, Терезо! Хоч я ніколи не бачилася з його батьками, я мушу бути з ним там. Якось розберуся!  Головне, щоб він вижив! — кажу Терезі.
— Зателефонуй  Бертхольдові. Взнаєш новини і він тобі порадить, що робити!
— Так… Але я можу не застати Ларса живим. Я хочу бути з ним там. Мені потрібно йому дещо важливе сказати.
Тереза замовкла. 
— Як ти будеш добиратися?
— Я щось вигадаю! А ти — бережи себе!
— Я приїду туди також. Думаю тобі потрібна буде підтримка.
— Дякую. Зідзвонимось.
Я кладу слухавку. Відпускаю біль та ридання. Хлипаю вволю, бо справитися з емоціями не вдається. І якого лихого вкрутило того Ларса серед ночі пертися кудись на мотоциклі? Який гедзь вкусив його зробити таку дурницю! Ну, з'явився Омелян, то і Бог з ним! Витирав би Ларс сльози якійсь дівці — чудово! Поістерила би та й пішла в подушку плакати. Навіщо то вени різати, в петлю лізти чи шукати пригод?  
Гніваюся на Ларса, бо він роздув з мухи слона, хоча я приводів для ревнощів не давала ніколи. Він же — популярний хлопчисько. Обніматися тут в принципі нормальна практика в культурі. В нас в Україні хлопці  так не обнімаються з подругами, бо знають, що дівчина може бути чиясь і хтось добряче натовче писок за такі прояви уваги.
Зі стану розпачу переходжу в стан злості.
Через Ларсові накрути він тепер  на волосині від смерті! Ідіот! 
Набираю таксі. 
Ага! Спробуй тут його видзвонити та замовити! За п'ятнадцять хвилин  відгукнувся лиш один товариш  і той може приїхати за мною через дві години!
Доведеться теліпатися громадським транспортом або знайти когось, хто завезе мене туди!

Раптом мене осяяла геніальна ідея.
Набираю  Мудрагелька.
— Ще раз привіт! — голос Омеляна уже бадьорий. 
Рання пташка, що не кажи!
— Казав, що можу телефонувати тобі коли захочу!
— Казав і від слів своїх не відмовляюся!— його рішучість мене не зупиняє і не лякає.
— Я придумала дурницю! — голос в мене був точно на межі нервового зриву.
— Тільки не кажи, що посварилася з хлопцем і надумала зі мною переспати?
— Ти точно збоченець! Ларс потрапив у ДТП. Він в лікарні у критичному стані.  Я не маю авто, таксі сам знаєш яке тут. Громадським транпортом — довго. А я…
— А ти в цікавому положенні, щоб теліпатися в автобусі…— продовжив мою розповідь Мудрагелько.— Я буду в тебе за десять хвилин.  Будь готова!

Він поклав слухавку. 
Я утнула чергову дурницю, але про наслідки подумаю завтра. Зараз важливе життя Ларса Тіплера. Я причина цій трагедії і не маю права лишитися осторонь.
А ще, я випробую щирість Омеляна. Ця ситуація покаже мені, брехло він чи став людиною!