Поліна Кулакова - Усі їхні демони, Поліна Кулакова

у голову старій, удруге збивши її з ніг. Вона розкинулася на хіднику їхнього передпокою й голосила, вставляючи між криків про допомогу матюки та прокльони. Тоді Вітя узявся люто копати її ногами. Один удар, три, п’ять... Після десятого (як нарахував Дмитро) крик ущух.

Леся рюмсала, обіймаючи собаку. Діма відштовхнув їх углиб кімнати й розгублено спостерігав, за вітчимом. Ось той схопив із вішака Ладин повідець — металевий ланцюг зі шкіряною петлею на кінці — й узявся щосили шмагати ним сусідку. Кров з-під сріблястих ланок бризкала увсебіч, заляпуючи стіни, підлогу й вітчима, та він не зупинявся. Здавалося, усе довкола зробилося червоним.

Десь тоді Діму знудило. Блював собі просто під ноги, а перед очима йому поставало дещо інше — квартира Гоші поночі в четвер... і кров... багато... дуже багато крові на килимі, дивані... скрізь...

Баба Марія знову отямилася й заволала нелюдським голосом:

— Памагітє!..

Покривавлений ланцюг укотре опустився на її лице. Очі, оточені глибокими зморшками, залляло гарячою кров’ю.

— Убівают!.. — стара якось спромоглася перевернутися на живіт й повзла до дверей.

— Заткнися!!! — роз’ятрений чоловік гепнувся навколішки, схопив повідець обома руками й накинув на шию скривавленій та побитій сусідці. Чимдуж затягнув його й уперся одним коліном їй у спину.

Діма чомусь ніяк не збагне, що відбувається. Він бачить, як бідолашна баба Марія розмахує руками, клекоче, задихається й нарешті завмирає, та хлопець нічого не може вдіяти, він наче не тут. Вирячені очі жінки вилазять з орбіт і впиваються скляним поглядом кудись у стіну, де поволі відшаровується шмат старих шпалер, Діма ж натомість бачить залиту кров’ю ванну на «хаті»; він бачить, як чийсь висолоплений язик, прокушений до крові, випадає із роззявленого перекошеного рота, мов незграбно пов’язана краватка. А далі перед ним постає бліде й перелякане обличчя Коня, який тремтить на покривавленій підлозі, на тому ж місці, де кілька годин тому сидів Діма і слухав «Нірвану»; а баба Марія все мовчить; у вухах Діми ця моторошна тиша обертається на постріл, опісля гойдається як брижі на воді під заколисуюче муркотіння річки.

— Мамо!..

Коли Леся з Ладою кинулись у двері, Діма стрепенувся і прийшов до тями. Тим часом вітчим посунув до великої кімнати, де ховалася їхня мама.

— Стій! — гукнув Діма до сестри.

Але дівчинка, засліплена страхом, вискочила в передпокій. Коли дитина наблизилася до скривавленої й вочевидь уже мертвої сусідки, озвірілий чоловік майже виламав двері вітальні. Діма знав, що зараз буде...

Хлопець зірвався з місця. Перестрибнув через власне блювотиння, яке розтікалося порогом, однією рукою схопив сестру та рвонув з нею до виходу. Тієї ж миті Лада накинулася на вітчима й учепилася зубами йому в ногу.

— Ладо! — скрикнула крізь сльози Леся, побачивши, як тато Вітя ногою відкинув її собаку до стіни.

За мить Діма силоміць виволік сестру в під’їзд, а звідти — на вулицю.

— Там Лада! — дівчинка несамовито верещала. — Дімо, там Лада!..

Хлопець теж плакав, але мовчки. Опинившись на вулиці під холодним дощем зі снігом, нарешті відпустив сестру. Важко дихаючи, нахилився до неї, обхопив її голову обома руками й прохрипів:

— Стій тут.

А тоді кинувся у підвал.

Цього разу Леся послухалася брата. Стояла нерухомо, доки крижаний дощ заливав її благенький хатній одяг, босі ноги потопали в темній калюжі. Довкола — чорнота. Лише бліді жовті вікна байдуже світилися, та Леся знала — ніхто з людей, котрі ховаються за вікнами, не врятує їх від демонів, що лютують у них вдома. Навіть крізь зачинені вікна до Лесі долітали крики мами й тата Віті. І тут її ніби щось затиснуло й почало викручувати — вона більше не чула, щоб гавкала Лада.

Діма повернувся швидко. Вибіг нагору сходами з підвалу й за три кроки опинився поряд з Лесею. Вона хотіла було кинутися в обійми брата, але той оминув її і рушив до під’їзду. В руках стискав щось чорне і велике. Леся кинулася за ним.

— Будь тут! — гаркнув до сестри.

Дівчинка відсахнулася й застигла. Лице Діми теж було загрозливо блідим, а сльози, що рясно котилися з його очей, химерно виблискували у світлі з вікон. А тоді він зник у темряві під’їзду. Леся обхопила себе руками за плечі й нарешті додумалася сховатися від дощу під дашком під’їзду. Вона тремтіла.

Мама верещала.

Леся міцно заплющила очі й почала скоромовкою казати молитву. Образок зостався вдома, але дівчинка добре пам’ятала слова бібліотекарки — «Отче Наш» порятує. Під під’їздом було безлюдно. Дивно, бо зазвичай пияки шикувалися тут у чергу аж до глибокої ночі, а сьогодні чомусь не було нікого, крім наляканої Лесі. Вона замерзала й уже ледь трималася на ногах. Тому ніхто, крім неї, не почув, як до материного вереску долучився крик її брата. А тоді, коли вона почала казати «Отче Наш» утретє, щось гучно гримнуло.

За мить знову запала цвинтарна тиша...

Розділ 36

Після слідчо-оперативних дій у лікарні на Матейка, поліція не виявила нічого — син Топольного не виходив з лікарні — принаймні не там, де були камери відеоспостереження. Також Назар не побачив, аби його власний син і той незнайомий хлопець покидали приміщення. Тривога роздирала слідчого зсередини — невже його Костя причетний, невже він злигався з Григорієм Топольним і допоміг йому втекти з лікарні через якийсь інший вихід? У голові Назар уже склав докупи прогули сина, його дивну поведінку останніми днями й оті незрозумілі короткі телефонні розмови. І стало страшно. По-справжньому страшно, що його малий причетний до вбивства... Звісно, про свого сина Назар мовчав перед колегами, не міг допустити, аби малого запідозрили чи заарештували, доки він сам в усьому не розбереться.

Кілька разів поспіль телефонував синові, але той уперто ігнорував виклики — не відповідав узагалі або скидав дзвінки. Назар написав йому в телеграм, тоді надіслав звичайну СМСку з проханням перетелефонувати. Але на повідомлення Костя вже не реагував жодним чином. Назару не лишалося нічого — хіба мовчки чекати, куди приведе розслідування.

Зрештою поліцейські зійшлися на тому, що Григорій Топольний утік з лікарні через пожежний вихід, або через підвал, або ж скористався технічними дверима на першому поверсі. Характерні для серйозної бійки травми й підозріла втеча хлопця схилили слідчих до висновку, що саме син Топольного є головним підозрюваним. Група крові, яку встановили під час госпіталізації непритомного пацієнта, збігалася з кров’ю його батька, а відтак і з