Вподобайка - Містичні історії, Вподобайка

Колись давно, у віддаленому гірському селі жила дівчина на ім'я Марія. Вона була самотньою і любила блукати лісами, збираючи дивні камені й коріння. Одного разу, в глибокій темряві густого лісу, Марія знайшла дивний амулет — старовинний і загадковий медальйон, оздоблений символами, яких вона ніколи не бачила. Медальйон випромінював слабке, але моторошне зелене світло, і було щось у ньому таке, що зачаровувало й насторожувало водночас.

Марія забрала амулет із собою додому. Спочатку їй здавалося, що це просто прикраса, але щоночі вона почала помічати щось дивне. Амулет здавався теплішим на дотик, ніж зазвичай, і ніби важчав щоразу, коли вона брала його в руки. До того ж, з’явилося відчуття, ніби хтось невидимий постійно стежить за нею, навіть коли вона була сама.

Однієї ночі Марія прокинулася від жахливого відчуття холоду. У напівтемряві кімнати вона побачила, як медальйон слабко сяяв зеленим світлом. Від нього вився легкий туман, який повільно почав набувати форму. Марія, паралізована від страху, спостерігала, як туман перетворювався на примарну постать — жінку в довгій старовинній одежі, з порожніми темними очима, які ніби дивилися крізь неї.

— Навіщо ти мене пробудила? — прошепотіла примара, і її голос лунав тихо, наче відлуння з минулого.

Марія не змогла відповісти, тільки відчувала, як холод стискає її серце. Примара підійшла ближче, і Марія помітила, що амулет, який вона так необачно взяла, світився дедалі яскравіше, ніби тягнувся до примарної жінки.

— Ти взяла те, що належить мені, — прошепотіла привид. — І тепер ти приречена.

Марія відчула, як її тіло сковує незрозуміла сила, ноги почали важчати, а руки немов закам'яніли. У цей момент амулет упав з її шиї й розкрився. Всередині було крихітне дзеркало, у якому відбивалася не вона, а примара — її обличчя, яке здавалося ще більш жахливим у мерехтливому світлі.

Привид обережно простягнула руку до дзеркала, й коли торкнулася його, світло в кімнаті згасло. Марія відчула, як моторошна темрява затопила її розум, а коли вона отямилася, амулета поруч більше не було.

Минуло кілька тижнів. Мешканці села розповідали, що бачили Марію серед ночі, але щось було не так. Її очі стали темними, холодними й порожніми, а в руках вона тримала старий амулет, який світився моторошним зеленим світлом. Дехто з місцевих казав, що це вже не вона, а примара, яка оселилася в її тілі.

І тепер, коли хтось загубить у лісі цей амулет і спробує принести його додому, за ним обов'язково прийде тінь із минулого, аби забрати те, що їй належить.