Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— А ви тут як опинилися? — запитав очманілий Діма.

— Родовий артефакт показав, що Нея в небезпеці і близька до загибелі. Де вона і як вона?

— Жити буде, — сказав здивований лікар, — Я думав дівчина фарбуватися, а це сімейне.

— Я можу її побачити? — запитав дядько.

— Ні. У неї контузія і їй краще поки що не говорити і не напружувати вуха, та й за великим рахунком очі теж.

— Між іншим, це її брат постарався, — сказав Ігнат — хотів забрати її дар.

Після цих слів дядечко отримав хороший удар ліктем від своєї дружини.

— Ох, Ліндо, важка в тебе рука. Знаю, я винен. Але в Нейтела нічого б не вийшло. Дар не можна відібрати, на скільки я знаю. Тим паче якщо він живий, значить він причетний до загибелі батька і мачухи. Тому він більше не частина роду і тоді він стовідсотково не отримає дар.

— А ваші діти?

— Ні, — сказала тітка — Наші хлопчики вже надто дорослі, у їхній дар уже відкрився і це не родова магія. Найгірше те, що, якщо Нея загине, ми підемо слідом за нею всі разом, весь рід. Благо що нас не так багато. І шкода, що вона єдина з сімейним даром.

— Чому ж ви не народите ще дітей, — запитав лікар, який уважно слухав і не йшов.

— Цілитель сказав, що це вб'є мене.

— Брехав, ви абсолютно здорові.

— Що?! — тітка трохи розгубилася, але швидко взяла себе в руки. — З чого ви взяли? У мене немає причин не довіряти сімейному лікарю.

— Вибачте, але це вже мій дар бачити хвороби. І у вас немає ні чого, що може наразити ваше життя на небезпеку. Здоровіших ще пошукати.

— Удавлю, — прошипіла тітка.

— Все одне до одного, по ходу це все справа рук сімейства Гарш. Старий Гарш хотів викупити наші землі, але спочатку наш батько відмовляв, потім брат. А потім Саймон загинув, Ней вважався загиблим, як і Нея. Крихітка не відображалася на родовому артефакті у зв'язку з тим, що вона в іншому світі. А він, хоч і був у приватній школі, але й напряму не міг убити. Але міг сказати, коли батько поїде від нього і якою дорогою повертався. Боги милостиві, старий Гарш помер того самого дня, що й мій брат. Баба з косою помучила його наостанок. На п'ятнадцять років їхня сімейка затихла і не лізла до нас. Уже сподівався, що зможемо нормально налагодити стосунки... А потім Нея стала входити в силу і з'явилася на родовому артефакті. А землі стали сохнути без підживлення родової магії. З її поверненням усе знову зазеленіло, хоч вона й побула всього нічого. Але тепер земля цвіте і плодоносить. Коли до неї можна зайти?

— Не раніше завтрашнього вечора, дівчині потрібно прийти до тями. Це стосується всіх, — сказав доктор, суворо дивлячись на Маркуса і його колег.

— Можна їй хоча б телефон залишити?

Лікар дозволив і навіть зарядку. Я побачивши свій телефон зраділа. Тіло боліло, і я почувалася відбивною, яку неабияк покололи ножем. Сказати нічого не могла і що мені говорили теж не чула. Так хоча б повідомила, що мені боляче. Бачила, як настала ніч, у палаті було приглушене світло. А я заснути не могла, було боляче місцями дуже боляче. І не важливо на якому боці або спині я лежала. Лікар заходив періодично щось запитував. Напевно, перевіряв мій слух. А в мене від його запитань і взагалі звуків боляче було. У якийсь момент просто відключилася, втома взяла своє.

Прокинулася від чужих дотиків, які були далекі від нормальних. Мене хтось чіпав за груди, м'яв їх. Потім зрозуміла, що тіло оголене. Різко розплющила очі, в очах трохи пливло. А чоловік, який схилився над мною, смутно здався мені знайомим.

— Прокинулася лялечка.

Хоч щось хороше, я вже чую, нехай це і віддає болем у голові.

— Думала я у в'язниці? А мене відпустили, ну як відпустили вони думають, що помер. Давно хотів погратися з тобою кицю. Шкода, що ти віддала свою невинність коту. Але нічого, тим легше буде взяти тебе, вже розроблена.

Я мовчки доторкнулася до нього і він став просто малюнком на підлозі. Ось уже не буду терпіти домагання ідіота. Потім знайшла телефон, поправила лікарняний одяг. Спробувала видати якісь звуки. Виходило говорити тільки пошепки. Зателефонувала Маркусу.

— Ало, — сказав він сонно, а потім він зрозумів, що це я дзвоню, і почула його переляк і хвилювання — Ти як?

— Можеш приїхати, тут дехто вліз, — голос зовсім зник.

— Нея!

Натиснула відбій. І спробувала набрати повідомлення. Перед очима все розпливалося. Змогла зробити фотографію підлоги з малюнком.

"Зрозумів. Виїжджаю" надіслав він відповідь.

Приїхав разом з Ігнатом, влетіли вони в палату разом із сонним лікарем. Я помахала їм руками мовляв обережно. Маркус принюхався і загарчав. Я жестом показала на підлогу. Ігнат тихо розсміявся.

— Нею тепер ображати собі дорожче. Хм. Крихітко, а цей хмирь на малюнку рухається.

Я тільки плечима знизала. Постаралася сповзти з ліжка. Лікар зашипів обурено.

— Док не шипіть, це моя прероготива, — з посмішкою сказав Ігнат — А під іншому вона цього придурка з малюнка не дістане.

Хлопці допомогли мені встати на підлогу. Я наступила на край черевика бандита і повернула його в наш світ. Він ошелешено подивився на чоловіків і мене. На мене при цьому дуже здивовано.

— Як ти мене? Що це було?

Мене передали в руки лікаря. А Гріха скрутили.

— З воскресінням, — усміхнувся Ігнат.

Вони його забрали, а лікар запитав:

— Як ви себе почуваєте?

— Боляче, — сказала одними губами.

— О, нарешті ви чуєте.

— Боляче чути. І все тіло болить.

— Знеболювання потрібне?

Я активно закивала. Він важко зітхнув.

— Повинен був здогадатися.

Мені допомогли лягти в ліжко і дали кілька таблеток. Випивши їх, швидко заснула. Прокинулася від дотиків до голови. Здригнулася і відсахнулася. Це була медсестра, а поруч Маркус. Він тримав мене за руку і я це тільки зараз відчула.

— Як ти? — запитав він.

Голову прострелило болем. За моєю мімікою він зрозумів.