Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Згадала, що за кілометр біля інтернату пустир, який не придатний для будівництва. Там навіть дерева погано ростуть. Кажуть, там колись був смітник. Власне, смердить там відповідно. Перенеслася туди і, відкинувши карти, моментально повернулася. Але навіть так мене зачепило вибуховою хвилею.

Кількома хвилинами раніше мама Маркуса набрала сина.

— Так, мам.

— Дорогий скажи у нашої дівчинки брат є, крім двоюрідних?

— Є рідний, якщо він узагалі живий.

— Тоді це він у нас перед будинком. Нея з ним розмовляє. І мені не подобається те, що він їй каже.

До Маркуса підійшов Ігнат і ще кілька товаришів по службі, які чули розмову.

— Про що вони говорять? — запитав він стурбовано.

— Цей поганець хоче забрати її дар і пропонує віддати їй його добровільно. Малятко не погоджується.

— О Всевишній! — вигукнула мати.

А потім пролунав гуркіт у вітальні.

— Мамо!

Грюкнули вхідні двері і Маркус почув голос дядька:

— Тіра! Слава Всевишньому, ти ціла. Що це за гуркіт? Прийди до тями! — рявкнув він уже вклавши силу.

Маркус і всі, хто чув, здригнулися.

— Мамо! — крикнув він у телефон.

— Прийди до тями жінка і бігом за лікарем!

— Дядьку! — рявкнув Маркус у слухавку.

— Подзвоню пізніше, — гаркнув його дядько.

— Удавлю, — тихо сказав він у слухавку.

— Із задоволенням прийму твій виклик, кошеня. Жива твоя дівчинка, подробиці потім.

— Візор увімкніть! — сказав шеф, який вийшов із кабінету. — Що вже сталося.

Візор швидко ввімкнули якраз ішли новини і йшлося про сильний вибух на пустирі.

— Це ж біля дитячого будинку? — одразу здогадався Діма.

— Так, — сказав шеф, бачачи обличчя своїх підлеглих. — Коліться.

— Ми всієї картини не знаємо. Але вже вимальовується, — сказав Ігнат. — До Неї навідався рідний брат. І хотів забрати дар добровільно. Вона, звісно, послала його. Він вирішив: немає сестри, немає проблем. Тільки поки не зрозуміло, чим викликаний вибух і як Нея його перенаправила. Тому що, якщо це рвонуло перед будинком Маркуса в селищі.

— Не було б половини селища, — сказав шеф. — Що з Неєю.

— Вона мабуть встигла повернутися, але її зачепило, — сказав Маркус. — Було чутно гуркіт у вітальні. Немов вона пролетіла і врізалася в сервант, судячи зі звуку то був сервант.

Пілікнув телефон.

— Дядько написав, що її вже відправили в найближчу лікарню. Мати поки що в шоці і до тями не прийшла.

— З'ясуйте, що там сталося і зловіть її брата.

Маркусу одразу поїхав у лікарню з Дімою та Ігнатом. Дорогою набравши батька.

— Як мама? Ти вже з нею?

— Уже прийшла до тями. Сильно злякалася за Нею. Ти їдеш до лікарні?

— Так.

— Повідомиш як вона, ми трохи пізніше прийдемо, коли дозволять.

У лікарні чоловікам довелося ще кілька годин чекати, поки до мене пустять.

— У неї контузія від вибуху і множинні поранення від сервізу. Осколки всі дістали, ранки, на щастя, здебільшого не великі. Але довелося більшу частину зашивати і в дівчини багато синців після падіння. Мені хтось пояснить, як так вийшло?

— Про вибух чули?

— Так.

— Як це вибухнуло не перед моїм будинком ми дізнаємося, коли вона прийде до тями. Але вона не встигла піти і її зачепило вибуховою хвилею. Коли вона робила перехід. Коли Нея прокинеться?

З моєї палати визирнула медсестра.

— Дівчина прийшла до тями.

Лікар зайшов сам, не пустивши відвідувачів.

— Як ви почуваєтеся? — запитав він у мене.

А я з жахом розумію, що в мене болять вуха і не чую ні чого, окрім дзвону і шуму у вухах. Намагаюся сказати і це віддає болем у горлі. Розумію, що лікар звертається до мене і клацає біля вуха. Смикнулася від нього, закрила вуха руками, боляче.

Він не розгубився дістав планшет і написав своє запитання. А в мене літери пливуть, і я розібрати написане не можу. Він на хвилину вийшов і вже зайшов із Маркусом, Ігнатом і Дімою. Знову щось сказав мені, я накрила руками вуха. Було боляче.

— Пошкоджено барабанні перетинки і сказати вона нічого не може. І, судячи з усього, очі теж постраждали. Я маю запитати, як у неї із зором було до цього випадку. Очі були білими?

— Так, і зіниця в неї теж була біла. І вона добре бачила. Це просто прояв її дару.

Маркус доторкнувся до мене, я здригнулася і подивилася на нього. Пам'ять, на щастя, не відшибло. Просто все боліло. Спробувала сказати, що нічого не чую, але вирвався тільки сип і у вухах дуже боляче прострелило. Я поморщилася, накривши вуха руками.

— Їй не варто намагатися говорити, — похитав головою доктор. — Ментальне зчитування теж не бажане.

Але я вже зловила Ігнат за пальці. Лікар мімікою мені показав мовляв, ні. Я міцніше вчепилася в чоловіка.

— Вона вперта, — сказав Маркус.

— Це точно, — сказав Діма, — Вже якщо щось вирішила, зробить.

Я поклала руку чоловіка собі на скроню. Він дбайливо погладив мене по голові й зчитав останні події з пам'яті. Потім просто поцілував у лоб. Передав мені ментально.

"Не намагайся поки що говорити і не напружуй вуха. Дай їм час відновитися"

Я тільки кивнула.

— Вам вдалося з нею поспілкуватися?

— Так я вже зчитав усе і передав їй ваші рекомендації щодо вух і голосу.

— Усе вам пора. Не варто її дражнити і викликати бажання поговорити.

Ігнат вніс деталі, яких бракує, у те, чого вони не знали.

— Що він у неї кинув?

— А це цікаво, цього немає в нашому світі. Предмети овальної приплюснутої форми. Нея перехопила їх на льоту своєю силою і запечатала в малюнку. На скільки я розумію те, що вона поміщає в малюнок, майже те саме, що в стазисі.

— Я б не сказав, що мене вона в стазис відправляла.

— Може на всіх її дар по-різному діє? — запропонував Діма.

А потім вони побачили моїх дядька й тітку.