Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

9.2

 

– Я забрала Марка, але чистити катівню доведеться вам, – буденним тоном повідомила вона, відчуваючи, як знову починає закипати. – І збираюся відправити до Реха вашу принцесу, де, до речі, їй і місце. Не боїшся її помсти? Вона не пошкодувала ні батька, ні колишнього коханого!

– Замовкни! – зненацька гримнув ельф, та так, що навіть імператор неспокійно заворушився. – Не тобі патякати про принцесу!

Лін спокійно витримала лютий погляд величезних блискучих очей і неголосно сказала:

– Я дійсно не впізнаю тебе. Хіба важко зрозуміти, що Маргалінайя, яка з вашого дозволу «виховувала» Арголіна і труїла ворогів імперії, не та Маргалінайя, що з'явилася вчора? Перша ненавиділа весь світ і любила свою сім'ю, намагалася її захистити… як могла, звичайно. А ця просто ненавидить!

Вона легко ухилилася від ляпаса, передбачивши такий розвиток подій, плавно відступила і несподівано принюхалася. Зітхнула й зробила ще крок до дверей, готуючись за необхідності бігти.

– Дісоне, не ображайся, але тобі варто гарненько помитися, – на щастя, придворний лікар на мить остовпів від немислимої для довговухих образи, і чарівниці вдалося завершити фразу, – тому що від тебе тхне приворотним зіллям!

Ельф заскрипів зубами, пригнувся, як роздратований бик, шумно видихнув, проте не розмахував кулаками. Сумно подивився на імператора, зиркнув на Лін і попрямував до непримітних бічних дверей. Через якийсь час звідти розповсюдився запах троянд, і незабаром лікар, «одягнений» лишень у рушник, перевірив пульс пацієнта, кивнув сам собі і сів прямо на ліжко Його Величності, ледь не віддавивши тому ноги. Потім миролюбно сказав:

– Мабуть, нам варто почати з привітання. Отже, вітаю. Як життя? Як здоров'я? Як чоловік? Ох, ледь не забув, – якого демона тобі треба в Тойяні?!

Лін припинила споглядати сумний пейзаж за вікном і повернулася до Дісона:

– Я, звичайно, знала, що поняття ельф і скромність несумісні, але щоб настільки…

– Ха-ха, дуже влучно, звісно! Вважаєш, треба було залишити тебе наодинці з Малдрабом?

– Попросив би мене вийти, – знизала плечима чарівниця.

– І ти б вийшла?

– Так, – вона не розуміла, про що ця розмова. – Дісоне, ти взагалі нормально почуваєшся? Не скажу, що я шокована цим твоїм перформансом із душем за відкритими дверима, але міг би хоч попередити.

– Я й так знав, що ти відвернешся, – недбало відмахнувся ельф. – А тепер повернімося до запитань. Вигляд у тебе бадьорий, тому вступ пропустимо. Отже, чим привернув тебе Кірат як місце проживання? Клімат тут жахливий, із жителів аж лізе провінція, розваг нема, навіть не-людей спалювати вже заборонили…

– Арголін знайшов нас.

– Угу, я чув цю історію. Він створив портал із формулюванням «у безпечне місце» і абсолютно випадково опинився не в палаці, а в цих ваших…

– Їжачках, – підказала Лін. – Село Тихі Їжачки біля кордону з Храмовими землями і Старилісом. Досить звинувачувати мене! Якби ви приділяли принцу достатньо уваги, він би не шукав друзів на стороні і Геданіот не розказав би йому брехливу казку про його народження. Вловлюєш думку, Дісоне? По-твоєму, мені слід було відкрити йому очі? Тобто сказати, що за ним полює не злий двійник, а власна мати? Якби я знала справжні мотиви тієї Маргалінайї, так і вчинила б! Ще питання?

Ельф задумливо покивав, перебираючи пальцями мокре волосся, намацав під ліжком вузький гребінець із густими зубцями і почав розчісувати свою шевелюру, немов забувши про співрозмовницю.

– Дісоне?..

– Я зосереджуюся, – гаркнув він, висмикуючи сплутане пасмо з корінням. – Просто з цікавості: звідки тобі відомо, як пахне приворотне зілля? Вживала?

– Вважай це інтуїцією. Крім того, якщо від ельфа тхне дорогими жіночими парфумами, це наводить на думку про бурхливу ніч. А зараз давно вже не ранок! І ще… Я можу помилятися, але, по-моєму, на вартовому біля парадного входу якась ще серйозніша напасть. Уявляєш, він на Зеліну і не подивився!

– Угу, трагедія. – Ельф відкинув розчесане волосся за спину, обдавши крихітними бризками імператора. – Я ж лікар, забула? І знаю, що хворому не зашкодить, – пояснив, помітивши обурений погляд Лін. – То чому ти вважаєш, що принцес аж дві?

– Все просто…

– Так, усе просто, – долинуло від дверей. – А дівка розумніша за тебе, милий. На щастя, не набагато.

Маргалінайя… Чарівниця ніколи не зустрічалася з нею особисто, і все ж чомусь знала: саме ця принцеса – справжня. Дочка Його Величності Малдраба Четвертого, законна спадкоємиця веллійської імперії…

«А ось і оригінал. Але і «наша» Магайя не була випадковою людиною з вдалою зовнішністю… Ф'єрі, хелла… Ех, знати б трохи більше…» – міркувала Лін, неквапливо розглядаючи ту, кого ненавиділа всім серцем.

– Уже змив «Аромат єдності»? – Принцеса не розгубилася. – Як шкода… Доведеться і з тобою розпрощатися. Та це не має значення. Дозвольте вам подякувати, любі мої. Тобі, – вона вказала на ельфа, – за нашого дорогоцінного Арголіна, що зламав мені життя. Тобі, тату, – вона нечутно перетнула кімнату і зупинилася біля ліжка, – за розуміння і допомогу, які обернулися моєю смертю. А тобі, – Маргалінайя пильно глянула на чарівницю, – за те, що допомогла повернути спадок! Я маю на увазі веллійський трон. Він же вільний, так?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍