Марта Мущинка - Врятуй мою душу , Марта Мущинка

Станіслав:
- Племінничку, коли плануєте весілля? - запитав дядько, поки ми чекали на повернення місіс Крофт та моєї нареченої. 
- Незабаром! - нервово дивлюсь у бік дверей, чекаючи коли вони нарешті відчиняться.. А не задовго вони там балакають? Звичайно я все розумію, матір і дочка, але якби я не знав ставлення Амелії до своїх батьків та й загалом їхню пришелепкуватість, так би не хвилювався..
Зрештою ті кляті двері відчинилися і до будинку зайшла місіс Крофт, а позаду неї нікого..
- Де Амелія? - піднімаюсь із-за столу, чекаючи на відповідь.. 
Проте жінка на пряму ігнорує мене та моє питання та сідає поруч з чоловіком. 
- Де моя невістка місіс Крофт? - тепер вже запитав мій дядько.. 
- Ваша невістка? Вибачте містере Кричевський, але цьому шлюбу не відбутися! - спокійним тоном відповідає та, отримуючи підтримку від свого чоловіка, який мовчав набравши в рот води..
- Де моя Амелія? - ледве стримую гнів. Якщо вони щось їй заподіяли, не подивлюсь навіть, що вони її батьки. 
- Заспокойтеся Станіславе. Нашу доньку ви більше не побачите. Ніколи! - акцентуючи увагу на останньому слові, мовила місіс Крофт..
- Заспокоїтись? Ви зараз серйозно? Куди зникла моя наречена? Що ви з нею зробили? - зжимаю руку в кулак, вгамовуючи внутрішню бурю..
- Зробили? Ми її батьки, і робимо все -  тільки в інтересах нашої доньки! Правда ж, любий? - звернувши увагу на чоловіка, запитала та божевільна жінка.. Вибачте, але в неї точно всі вдома? 
Містер Крофт схвально кивнув головою, але чомусь продовжував мовчати з понурим поглядом. Не повірю, якщо загризла совість. В таких як вони, совість відсутня взагалі! В цьому я вже переконався! 
- Місіс Крофт, не жартуйте зі мною! Ви ж добре знаєте, що я всеодно знайду її, чого б це мені не коштувало! - випереджаю помисли жінки ..
- Хочете зіграти в лицаря Станіславе? А якщо я вам скажу, що Амелія поїхала з власної волі? - промовила вона, гадаючи, що я повірю у цю маячню.. Моя Амелія, жахалась їх та їхніх вчинків, а тут з власної волі. Суцільна брехня, маячня і нічого більше. 
- Все, що Амелія робила з власної волі - це прийняла мою пропозицію. Все інше - ваші примхи та накази, які вона піддано виконувала, боявшись промовити хоч слово у свій захист! - прокрикую, але вчасно вгамовую лють.. 
- Не смішіть мене Кричевський! Я сказала все! Моєї доньки ви більше ніколи не побачите! - гордо піднявши свою дурну голову, заговорила Крофт..
- Я бачу, ваша дружина сьогодні не сповна розуму, тому говоритиму з вами, містере Крофт..- приєднався до розмови мій дядько..
- Нічого нового ви від мене не почуєте! - спокійно відповів чоловік..
- Ось з цим я можу посперечатися! В мене є достатньо доказів, щоб назавжди закрити вашу, відому на цілий світ фірму, або в крайньому випадку, знеславити ваше чесне ім'я, містере Крофт! - владно промовив Кричевський, явно шокуючи всіх, особливо мене..(я ж гадав, бізнес Крофтів чесний. Невже і тут вони в чомусь збрехали?) 
- На що ви натякаєте, Олександре? Ви як ніхто, знаєте про нашу чесну репутацію! - так само впевнено заговорив і батько Амелії..
- Авжеж, але що ви скажете на це..- з хитрою посмішкою сказав дядько та дістав із свого портфелю якісь документи..(він навіть в гості з документами ходить?) 
Містер Крофт, нервово переглянув очима ті дивні папірці і сухо додав:
- Чого ви хочете? 
- Де моя невістка? - вже серйозним тоном мовив Кричевський..
- Труш забрав її в аеропорт. Першим рейсом летять в Мексику, там приймуть шлюб! - все як на духу розповів чоловік, змусивши мене похитнутися. Куди забрав? Яка в біса Мексика? Вб'ю гада! 
Не чекаючи ні на кого, лечу до своєї машини. Не можна гаяти час, я пообіцяв Амелії, що з нею все буде добре, отже буде! Якщо знадобиться, то навіть з Мексики дістану! Навіть з під землі! А старого виродка власними руками задушу. Приб'ю того гада! Натискаю на газ, і мчу, просто мчу, перетинаючи всі світлофори, дорожні знаки і навіть повороти.. Шукаю короткий шлях до того клятого аеропорту. А в думках тільки одне - встигнути! Головне встигнути! Дорогою набираю номер дівчини, з надією, що вона відповість. Але марно. Хоча, на що я сподівався? Цей старий хрищ, явно забрав у неї телефон, щоб вона не змогла зв'язатися зі мною.. Нічого, хай тільки знайду, куплю їй тисячу таких телефонів, хай тільки знову буде поруч, буде зі мною! 
Амелія:
Через деякий час, автомобіль зупиняється в аеропорту, що сильно мене насторожує. Що ми тут забули? Невже він хоче відвести мене в іншу країну? 
- Куди ми? - перелякано запитую у старого збоченця..
- Будувати сім'ю та щасливе життя, моя люба! - торкнувшись мого підборіддя, відповів чоловік..Яке в біса щасливе життя? Що тут може бути щасливого? 
- Куди? - ніяк не відступаю від свого питання. Я маю право знати, де буду помирати..
- Мексика. Хіба не чудово, моя люба? Ви тільки не хвилюйтеся, одружимось, запросимо і ваших батьків на весілля. Все буде добре! Житимете, як в Бога за пазухою! - з хтивою посмішкою мовив Труш, явно повністю розбудувавши плани на майбутнє..
- А якщо я не хочу жити з вами, Михайле? - з огидою вимовляю його ім'я..
- У вас немає вибору, моя люба. По перше - вас програв батько, а по друге - ви ж не хочете зайвих проблем для Кричевських? - і знову та сама хтива посмішка. А щоб ти вдавився, монстр кривозубий! 
Його "слуги" та песики на побігеньках, силою випхали мене з машини та тягли до аеропорту.. Пручатись з такими бугаями було марною справою, особливо для дівчини..Хоч я намагалась, справді намагалась. Думала втекти, не до Стаса звичайно, щоб в нього не виникло жодних проблем, а на батьків було начхати. Якщо вони не пожаліли свою доньку, то чому б я мала жаліти їх? Але ця втеча могла відбутись тільки якби я була халком чи мала супер сили, а так всього у моїх фантазіях та нездійсненних мріях! 
- Не пручайтесь моя люба! Вам від цього тільки гірше! - намагаючись заглушити мої емоції, промовив Труш. Але не на ту напав. Пручатимусь, доки дихатиму! Рано чи пізно втечу, але таки втечу! 
- Відпустіть її! - зненацька, чи то в моїй уяві чи в реальності, я почула до болі знайомий голос.. І щойно повернула голову, як була відірвана вже від одного з бугаїв, а інший продовжував і далі тримати мою руку.. 
- Стас! - з болем вирвалось з моєї душі..
- Все буде добре, Амеліє! - з надією поглянувши на мене, промовив хлопець, ухиляючись від ударів слуг Труша. Та щойно його погляд знову опинився на мені, він отримав сильний удар в обличчя, яке в ту ж секунду вмилося кров'ю..
- Стас! - знову кричу, боявшись за його життя.. Але мої крики не діють, бугаї нещадно лупцюють його, ніби не залишаючи жодного живого місця..А я рвусь з рук іншого слуги, ніяк не взмозі прибігти на допомогу..Голосно ридаю та кричу йому в обличчя, щоб відпустив. Але його скам'яніле лице, не говорить про співчуття, чи натяк, що мене відпустять.. 
Стаса піднімають із землі, та ставлять на коліна перед Трушем, старий нізвідки виймає пістолет та прикладає до його лоба..На мить я забула як дихати, хотівши опинитись на його місці та стояти під дулом пістолета..
- От ти і догрався, лицарю! - саркастично промовив чоловік..
- Виродок! - сплюнувши кров, не втратив свою гідність і Стас. Але краще б він запхав її куди подалі і взагалі тут не з'являвся! Я не переживу, якщо його вб'ють..Я помру разом з ним, клянусь, що помру! 
- Нікчемне останнє слово, так само як і ти, Кричевський! - всеодно насмішкувато додав старий хрищ, тримаючи на поготові пістолет..
- Михайле..- від болі скрикнула я..- Я поїду куди захочете, стану вашою дружиною, не буду пручатимусь, все буде як ви хочете, тільки відпустіть його! (Нагадує дивну, романтичну історію з фільму. Але краще б я ридала від сюжету, а не від "подарунків" своєї долі! ) 
- Амеліє, ні! - пручається натомість Стас..
- Поїду, тільки відпустіть, благаю! - із сльозами на очах, прошу в цього виродка милосердя..
- Михайле, благаю! - кричу, щоб він почув, а не ігнорував мої слова..
- Люба моя, вашій милості немає меж, але цей буде тільки заважати нашому щастю! - ніяк не заспокоюється Труш, не відсуваючи від його лоба пістолет..
- Благаю! - вже стомлююсь від постійного крику та пручання, але не зупиняюсь благати і не припиню, поки зовсім не впаду із сил..
- Амеліє...все буде добре! - з тою самою надією поглянув на мене Стас, посміхнувся, а тоді люто промовив до Труша:- Я ще довго чекатиму на твій постріл? Але знай старий виродку, я мучитиму тебе в кошмарах до самої смерті за свою Амелію! Ти ще поплатишся за свої нікчемні гріхи! 
- Щеня! Вилита копія свого паршивого дядька! - виплюнув останні слова старий Труш, і все, що я змогла почути - гучний постріл, який не просто поцілив у тіло Стаса, а наскрізь пробив мою скалічену душу..
- Стас..ні! - кричу, і все ж вириваюсь із пут того бугая..Мчу до пораненого хлопця, плече якого стікало червоною, гарячою кров'ю...
- Стас! - тулю його обличчя до своїх грудей, не стримуючи жодних сліз. Він не помре! Він не може померти! Не може мене покинути! 
- Клятий виродок! - кричу в обличчя старого - Ненавиджу тебе! 
- Стас, благаю, розплющ очі, дихай. Чуєш, не смій заплющувати очі! - тепер вже знову звертаюсь до пораненого, намагаючись хоч якось зупинити кров..
- Амеліє..- шепотом промовив він, торкнувшись тремтячою рукою мого лиця - Вибач..
- За що дурнику? Не треба! Не вибачайся! Краще не заплющуй очі! Благаю тільки не заплющуй! Ти житимеш, це всього маленька рана! Тебе врятують! - обнадіюю і його, і себе, а той тільки посміхається, ніби я говорю про неможливе..
- Михайле, викличіть швидку! Це вже не смішно! Благаю! - знову звертаюсь до того ірода, надіючись на допомогу..
- Люба моя, не говоріть дурниць! Ми маємо їхати в Мексику! - незважаючи на мої сльози мовив цей покидьок.. 
- Не поїду! Тепер точно нікуди не поїду! - голосну кричу, продовжуючи тримати обличчя Стаса на своїх колінах та відчуваючи його важке дихання..
- Візьміть міс Амелію на руки, вона в стані розпачу! - грізно мовив Труш, віддавши наказ своїм слугам..
- Не чіпайте мене! - кричу тепер і на них, що вміло, попри всі пручання та сльози, забирають мене від пораненого хлопця..
- Нелюди прокляті! Ненавиджу! - ніяк не заспокоююсь, щоб знову опинитись біля хлопця..
- Ви не розумієте? Він же ж помре! - із сльозами, намагаюсь вирватись із тих клятих рук..
- Труш, негайно відпусти її і відійди! - раптово, крізь страх та мої крики, чую голос містера Кричевського.. Але зараз мене зовсім не турбує, що зробить Труш, втече чи буде стояти на місці , зараз важливий тільки Стас і його життя!