Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Вилізши на дах, всі вдихнули свіже повітря. Оскільки в школі давно нікого не було, повітря там було сперте. На даху ж відкривалась територія напроти. Було добре видно фортецю, та дітей які ходили туди сюди по справам. Загін розвідників підійшов до краю та почав гукати дітей з племені Зодчих. Ті побачили розвідників та почали махати їм руками. Хто навіть крикнув – «Вони зайшли до школи!» та побіг розповідати іншим.

Оскільки сонце вже почало сідати, розвідники спустились на перший поверх першого корпусу. Карту перевірили, виправили зроблені помилки та позіхаючи попрощались. Діти розійшлись в різні сторони, але вони вже дуже добре розуміли, що вже зовсім скоро всі будуть жити під спільним дахом. Величезний спільний будинок, який вони зроблять з школи! Всі були в захваті.

Діти племені Зодчих розуміли, що їх фортеця, яка здавалась великою та могутньою, в порівнянні зі школою – виглядає трохи бідно. Тепер, навіть, якщо на них нападе така велика армія як Імператорська Школа – вони не зможуть так просто вдертись до них. Вікна у всій школі були давно замінені на двошарові пластикові. А такі навіть камінням розбити не можливо. То ж в гіршому випадку, діти зможуть закритись в школі. Хоча й вийти не зможуть, якщо їх оточать. Але то вже дуже складно, про це подумають потім.

Діти племені Капібарів розуміли, що їх торговий центр в цілому не має ніякої території. Кожен ранок вони ховаються в будівлі, оскільки зграя собак кожен раз намагається продертись до них, клацаючи зубами та вимазуючи вікна та двері слиною. В школі в цілому не менше трьох виходів, а в торговому центрі лише один. Відступати буде нікуди взагалі. Також, діти цього племені ніяк не використовували торговий центр крім як склад. Навіть перероблені каси під їдальню були малими. Та для того, щоб просто поїсти, треба було чекати величезну чергу. А тут неймовірно велика їдальня. Великі столи, багато посуду. Буде багато місця також для продуктів. А якщо місця не буде, то в другому корпусі так багато кабінетів, що будь які з них можна також відвести під комору.

Отже, всі розійшлись по своїм племенам. Всі були задоволені. Всі передали план ватажкам. Та сіли вечеряти. Життя знову налагоджується. Тепер Імператорська Школа була не такою страшною. Діти стали більш хоробрішими. Ну і звичайно, фантазія зараз малювала не маленькі укріплення, а справжні замки та фортеці, де майже почали жити дракони та інші фантастичні звірі. Але треба не забувати, що Гра підступна, вона може видумати й інші складності. Час покаже. А поки діти пішли відпочивати. Батьки сплять. Новий світ міняється. Та Люда точно будує свої страшні плани..

 

Вже було пізно. Єдина не спала Мілана. Вона ворочалась в ліжку зі сторони в сторону. Сон не йшов. Вона все думала як будуть організовувати новий дім. Де будуть спальні, де тренувальна кімната. Не можна забувати про територію школи. Як підсилити паркан, як захистити вхід. Воріт перед центральним входом до школи немає.

Дівчина ще трохи полежала, та не витримала. Вона вдягнулась, вийшла на балкон, привіталась з дозорним. Той не спав, але повернувся до Мілани, посміхнувся та продовжив свою роботу. Командир почала взуватись. Аліши ніде не було. Напевно кішка або спить або десь бігає по своїм справам.

Скрипнули двері на подвір’я та дівчина вийшла. Холодне повітря легко вдарило в ніс. Місяць дуже добре світив вгорі, було практично все видно. Мілана піднялась на паркан до рогаток та почала роздивлятись вулицю. Цю фортецю вони будували довго та старанно. Але мають покинути її та перейти в більш захищене місце. Фортецю не будуть розбирати, вона буде великими воротами до основного дому. Такий собі укріплений форт, який перший буде зустрічати ворога. Такі б фортеці побудувати між всіма домами, що оточують школу. Але це буде дуже велика робота, треба буде витратити дуже багато часу.

Мілана дивилась на вулицю, думки думала. Але раптом знизу вона побачила Алішу, яка вискочила зі сторони спортивного майданчику та побігла до воріт. Кішка щось тримала в своїй пащі. Зупинилась, повернула морду до Мілани та радісно замуркотіла. Вона підбігла до паркану та стрибнула, випустивши кігті. Як тільки Аліша видерлась на паркан, повернулась до дівчини та простягнула те, що тримала в своїй пащі.

Мілана придивилась, та в світлі місяця побачила листівку. Вона взяла її до рук та розкрила. Це була листівка Борщагівського фармзаводу, де було вказано про відкриту вакансію хіміка. Досвід не менше десяти років, дві медичні освіти, та ще багато не зрозумілих слів, які дівчина або не знала, або вже забула. Та головне, на що дівчина звернула увагу – це дивний напис «Ви зможете отримати цінний досвіт в роботі з новими та невідомими вірусами. Кар’єрне зростання до хіміка-вірусолога, можлива робота в ексклюзивній Дослідницькій Лабораторії, з власною екосистемою, ядерним потенціалом.

Аліша, - пошепки мовила дівчина, - ти одночасно неймовірна та дивна кішка. Я ламаю голову над розгадуванням таємниці сплячих батьків та вірусу, а ти просто приносиш мені листівку, де чорним по білому написано – йди сюди, тут відповідь знайдеш.

Мілана обняла Алішу так міцно, що бідна кицька пискнула. Дівчина поцілувала мордочку подруги та почала тихо танцювати з нею на паркані та тихо співати слова одної з улюблених пісень:

Ти одна така в одинокій грі,

Ти тут, щоб пройти свій власний шлях!

Назад не озирайся, хоч далі буде важко

Не зупиняй своєї ти ходи!