Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Мілана дістала з кишені ключ та поклала його на стіл перед ватажком племені Капібарів. Потім подивилась по черзі на Семена та на інших дітей, що були в кабінеті.

Ми, плем’я Зодчих, вважаємо себе сильними та незалежними, - почала дівчина, - ми хочемо жити в мирі та шукати способи розбудити наших батьків. Ми навчаємось боротись, ми будуємо фортецю, ми не хочемо плакати та сидіти на місці. Так от, цей ключ – це ключ від службового входу до нашого з вами гіпермаркету. Такий же ключ є й у нас. В свій час ми відкрили гіпермаркет, та тепер маємо до нього постійний доступ. Продуктів там безмежна кількість. Так само як і дуже корисних речей. Наприклад, та ж станція з сонячними панелями зібрана лише за допомогою інструментів та речей, що ми взяли з гіпермаркету. Ми пропонуємо Вам розділити гіпермаркет на всіх нас.

Мілана замовчала, витримуючи паузу, таким чином давши ватажку переварити почуту інформацію. Потім продовжила:

Ми, плем’я Зодчих, пропонуємо Вам, племені Капібарів, об’єднатись в єдину зібрану силу, яка буде оберігати нас всіх. Та оскільки місця для всіх в фортеці не буде, як не буде місця в торговому центрі – ми пропонуємо організувати спільний загін та спробувати оглянути школу 281, що поряд з нами. Там місця вистачить для всіх. Є паркан, є майданчики та гарний огляд з даху. А наша фортеця стане додатковим фортом оборони від таких як Імператорська Школа. 

Дівчина замовкла та подивилась на Семене. Той мовчки встав та нагадав, що він не приймає рішення сам. Тому йому треба зібрати всіх старших воїнів та обдумати пропозицію. На це Мілана всміхнулась та погодилась. Вона вийшла з кабінету та пішла на вулицю, подихати повітрям. До дівчини через хвилину вискочила Ксенія та міцно обійняла.

Я дуже сподіваюсь, що плем’я Капібарів прийме правильне рішення, - почала вона, - те що ти розповіла – це жах! Я про Імператорську Школу та про цю дивну Люду, - Ксенія всміхнулась, що робила не часто, - Але ваша ідея про об’єднання просто неймовірна!

Дівчата перейшли дорогу, та сіли на лавку автобусної зупинки. Мілана притулилась спиною до стінки зупинки та закрила очі. Аби все вийшло. Аби Семен погодився! Мені так хочеться жити мирно, спокійно та займатись пошуками. Розгадка десь дуже близько. Я відчуваю це.

Через деякий час, Мілана почала провалюватись в сон. Ксенія сиділа поряд, притулившись до Командиру племені Зодчих та мовчала. Вона добре розуміла, як останні дні було складно всім хлопцям та дівчатам з племені Зодчих. Вона не хотіла турбувати свою подругу. Та раптом з торгового центру вискочила Яна, подивившись по сторонам, побачила дівчат. Вона замахала їм руками та позвала зайти до ватажка.

Мілана та Ксенія встали, потягнулись та пішли в сторону торгового центру. Зайшовши до кабінету зборів, Мілана побачила всіх старших воїнів. Всі встали. Встав Семен. Потім хлопець обійшов стіл та протягнув руку командиру племені Зодчих

Від імені племені Капібарів, - промовив Семен офіційно, - ми згодні з пропозицією племені Зодчих, - всі воїни закричали «Ура!» та захлопали в долоні

Семене трохи почекав, потім попросив тиші та продовжив:

Ми приймаємо Вашу пропозицію та дуже вдячні за довіру і дружбу. Ми з задоволенням будемо жити та боротись пліч-о-пліч з Вами.

 

Оскільки часу на підготовку до переїзду в цілому не було, Семен та Мілана погодили організувати розвідувальний загін в той же день, після обіду. З кожної сторони по четверо хлопців та дівчат. З собою взяти палиці та металеві ломи, молотки, та всі ключі, які були у племен. Дуже часто, прості замки можна відкрити одним й тим самим ключем. Тому, сподівались, що виключення не буде й цього разу. Тим більше, це не банк, а звичайна школа.

Після обіду в домовлений час обидві групи дітей підійшли до центрального входу школи. Він був зліва, якщо дивитись зі сторони фортеці племені Зодчих. Діти зустрілись привітались та посміхаючись рушили до центральних дверей. Піднявшись на ґанок, Мілана від племені Зодчих, та Яна від племені Капібарів, висипали всі ключі на підлогу. Кожна піднімала ключ, пробувала відкрити двері. Та не пройшло і двадцяти хвилин, як Яна запищала, провернувши ключ. Двері відкрились. Щасливі голоси дітей заполонили весь шкільний двір.

Аліша вигнулась дугою та почала шипіти. «Розкричались?!» - наче крикнула вона не задоволено. Мілана засміялась та погодилась з кішкою. Підняли такий шум, що скоро з фортеці прибіжуть розвідники дивитись, що ж тут трапилось. Заспокоївшись, діти зайшли до школи. Ключ помітили, щоб не загубити серед інших. Інші ж ключи склали кожна собі, адже їх треба віддати власникам після розвідки.

В самій школі на початку була кімната охорони та рецепція з високою стойкою. Справа роздягалки та спортзал. Зліва сходи на другий поверх та в бомбосховище. Трохи далі велика та простора їдальня. Цю частину школи позначили як перший корпус. Посередині довгий просторий коридор, який переходив в другу частину школи – другий корпус.

В першому корпусі на другому поверсі зліва був актовий зал. Справа стіна, оскільки спортзал з першого поверху, був високим і досягав даху школи. Посередині той же довгий коридор в другий корпус. В цьому переході з однієї сторони були клас хімії та фізика. З іншої сторони був медпункт, бібліотека та вчительська.

На цьому перший корпус закінчувався, третього поверху не було. Діти все перенесли на карту, спробували відкрити кабінети, помітили ключі та пішли далі, до другого корпусу. В цьому корпусі все було просто. Чотири абсолютно однакових поверхів. Багато звичайних навчальних класів. Справа та зліва туалетні кімнати, до яких примикали сходи вниз та вверх. На четвертому ж поверсі була драбина на дах. Ключ до даху підібрати не змогли, але залізним прутиком змогли збити замок.