Аліна Гончарова - Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова

Маша по-господині пройшлася слідом за вампіршею, а я вже в думках оплакувала подругу. Рудий, швидше за все, теж подумував, які квіточки щотижня носитиме на могилу дівчини.

Але нічого, здається, не сталося.  Жодних криків із сусідньої кімнати не пролунало, печінка у відчинені двері не полетіла.  Або план Олени а ля "кров-кишки-розчленувати" не вдався, або жінка просто ще не перейшла до його виконання.

- Чаю будете?  - запитала мати Мирового, розставляючи чашки.

- А Ви ціаністий калій додасте?  – ляпнула я.

Обличчя Алекса треба було бачити.  Витрішені очі, стислі губи.  А блиск якийсь!  Так і хочеться... А ні, вже, начебто, нічого й не хочеться.  Такі висловлювання, наскільки я знаю, зустрічаються виключно у колі маніяків-аматорів.

- Помовч, - прошипів Миров.

До кімнати (здається, це вітальня) влетіла дівчина років вісімнадцяти.  Загалом, приблизно моя ровесниця.

- Сашко!  - пролунав її захоплений писк.

Ось тільки Миров не тільки не обійняв це гарне виробництво, а й відхитнувся, як мінімум, на метр.

- А це хто?  - Не зрозуміла дівчина, що вбігла, помітивши і нас.

- Сестра Алекса, - Олена демонстративно показала на мене пальцем (це взагалі-то непристойно), а решту воліла проігнорувати.

- Приємно зустрітися, - видавила вампірша-молодша.

Так-так, я охоче вірю.  На іспитах у театральне ти б миттю провалилася.  Хоч би простіше обличчя зробила, а не таке, ніби тебе цілком змушують з'їсти величезну миску шпинату (не в образу любителям шпинату буде сказано).

- Аналогічно, - усміхнулася я, намагаючись надати своєму зовнішньому вигляду якомога більше невинності.

Але, на жаль, спектакль а-ля "я біла та пухнаста овечка" явно не задався.  Пояснюю: Олені чимось не догодила моя скромна персона, і ця не дуже інтелігентна тітонька вирішила мене навіщось штовхнути.

А що я?  А я не проти!  Аж ніяк!  Впала в обійми Алекса, при цьому притулившись головою до його грудей.  Залишилась у цьому становищі. Миров, до речі, зовсім не заперечував.

Маша здивовано витріщилася на нас, Міша та Багров застигли в німому шоці.  Дівчина-вамп витріщила очі.  Так і крутилося в голові питання: "Ти що, народжувати зібралася?"

Закликавши залишки розсудливості, я все ж таки стрималася і це цікаве питання вирішила не ставити.  Браво, Ксюха, одне правильне рішення вже є!

- Ви так довго стояти збираєтеся?  - спалахнула Оленка (тепер тільки Іванка не вистачає).

- Ти проти?  - Алекс перевів на мене туманний погляд.

- Неа... - простягла я, відкидаючись на нього ще сильніше.

Хлопець ніяк не відреагував, але через мить притис мене до себе.

- А навіщо ви, власне, приперлися?  - поцікавилася дівчина.

- А ти проти?  - наважився Рудий.

- Так, - не забарилася ця істеричка.

- Помовч, Лера, - пробурмотів Миров.  - Якщо ви зараз же поїдете, то всім буде добре.

Олена промовила щось на тему "переїдемо лише через мій труп", на що Багров моментально заявив, мовляв, "можна і через труп".

- Вам не час йти?  - нагадала прародителька Алекса.

Зітхнувши, Миров пройшовся до дверей, а решта прослизнула за ним, свято дотримуючись принципу "каченята-качка".

- Мені здається, чи ми даремно витратили час?  - Запитала я.

– Не здається, – пробурчав Алекс.