Анна Чмутова - Свої, Анна Чмутова

— Протест, — хмикає дівчина й сідає навпроти начальниці. — Я не хочу продовжувати спілкування з Макаром.

— Ти ж казала, що ви і так звели до мінімуму спілкування, — начальниця підіймає брову, начебто, перепитує, чи все вона правильно пам’ятає.

Так, після поїздки до друзів Макара Соломія трохи стримала запал чоловіка. Але її натяк на дружбу Макар зрозумів як тимчасове відстрочення романтичних стосунків. І вже за кілька днів він запропонував їй погуляти набережною. А ще із часом — покликав із собою на концерт в оперному театрі. У Соломії вже були квитки як у журналістки. Усе ж таки столичні артисти до них не так і часто приїжджають: місто в них більше інноваційне, ніж культурне.

І яке було її здивування, коли Макар виміняв свої квитки й сів поруч з нею. У дівчини на мить перехопило подих. А якщо Давид уже все розповів Гмирям? І її вб’ють прямо тут? У когось з класиків детективного жанру було вбивство в театрі, чи не так? Але чоловік поводився, як зазвичай. Нічим не видавав, що знає більше, ніж можна уявити.

Соля тільки наприкінці вистави припинила смикатися при зайвому русі, який ловила боковим зором. Макар навіть уточнював декілька разів, що з нею. Якщо при Давиді вона була впевнена у своїй безпеці й на максимум вмикала акторську гру, тут Драгун уже сумнівалась у своїй цілості.

— Мар’яно. Я знаю, що ми висімо зараз на волосинці. Дуже тоненькій сивій волосинці.

— Та що таке?

— Те, що охоронець Гмирь у курсі, що на них копають.

— Господи, як він дізнався? — нарешті ця непробивна жінка хоч якось реагує.

— Це занадто складні схеми, — уникає деталей. Подробиці знайомства з Давидом наївно й абсолютно алогічно гріють її душу. Віддавати комусь теплі спогади дівчина не хоче.

— Гаразд. Зробімо інакше, — Мар’яна закусує губу, а Соля відчуває, з якою швидкістю в голові начальниці бігають думки. Не заважає процесу.

Поки чекає на вердикт шефині, прислухається до себе. І якого біса їй так приємно думати про те, що між нею та Давидом є щось спільне, не відоме нікому іншому? Хіба що Каспер у курсі подробиць, бо саме він був свідком їхніх побачень.

А Давид так і не надіслав їй фотографії такси. Соля несподівано для себе зітхає, думаючи про це. Мар’яна ж сприймає по-своєму.

— Не переймайся так. Нічого ж тобі не зроблять. Я вирішила все, — б’є відкритими долонями по столу. — Ми опублікуємо готовий матеріал під іменем редакції. Там не буде журналістів. Тільки ми всі. Якщо виникнуть питання, тебе ніде не буде.

— Ти думаєш, що у випадку, коли абсолютно негуманними методами наважаться мені помститися, ім’я редакції від цього захистить?

— Соломіє, ти драматизуєш. Зараз ми живемо в здоровому суспільстві.

— Ага, саме тому в тебе в кожній сумочці по два балончики.

— Так, Драгун. Доведи справу до кінця. Тебе ми захистимо в разі чогось.

Слова Мар’яни взагалі не вселяють спокою й умиротворення. Сходяться на тому, що Соломія потроху зводитиме до нуля спілкування з Макаром. Чомусь начальниці здалось, що різке розірвання зв’язків буде неввічливим. Дівчині так і хотілось перепитати, як тоді обманне знайомство вписується в стандарти ввічливості Мар’яни. Але мовчить. Бо терпець шліфує.

Микита в коридорі перепитує, чи все нормально з Гарпією. Соля киває. Закушує губу й говорить:

— Знаєш що, Микито? Напружуй свою агентурну мережу. Час нам із цим закінчувати.

— То що робити? — не розуміє її Микита.

— Шукаємо, як пов’язані між собою працівники бухгалтерії і комітет, який погоджував проєкт. Нехай твої знайомі ненароком запитають про зв’язки там. Вигадай якусь легенду.

— Яку легенду?

— Мик, не розчаровуй мене, — Соля примружується. Іде офісом до кавового апарату. Робить собі чергову порцію міцного напою. Хлопець йде за нею, Соломія це чує, тож і не обертаючись, продовжує свої повчання: — Наприклад, хай скажуть, що пишуть диплом з теми державних тендерів і запитають, де проходити практику. Ну чого я тебе вчу таким простим речам? Напружуй не тільки агентів, а і свій мозок.

— Та гаразд. Напружив.

— Головне — нам залишитися анонімними. Так що ти додатково ще раз проведи бесіду про те, що тебе ніхто там не знає. І взагалі зв’язків із журналістами немає.

— Зрозумів, не дурень.

Микити уходить. А Соля одним ковтком випиває половину напою. Колись її серце помахає їй на прощання.

Увечері їй не дають ані поспати, ані попрацювати. Приїжджає Ярослав і дружиною та сином. Доводиться Соломії влаштовувати розважальну програму для гостей. Поїти їх чаєм, розповідати кумедні історії з роботи й удавати, що вона нормально себе почуває. Ярик — той ще панікер. Особливо, коли в нього загострено відчуття відповідальності за хоч і дорослу вже, але молодшу сестру.

— Солько, а ти точно спиш по ночах? — примружує Христя очі й буквально сканує своїм поглядом дівчину.

— Точно, не переживай, — сміється Соломія і знову дякує своїм дитячим курсам акторського мистецтва.

— А в тебе чоловік не з’явився випадково? — з хитрою усмішкою видає дружина брата.