Франк Тільє - Пазл

переживання, тоді ти помилився адресою. Ти завжди можеш відмовитись від участі.

— І як же? Викликати таксі?

Урешті-решт Ілан здався і попрямував до упаковки з водою біля холодильника. Він відкрив одну з пляшок і спорожнив її. Мокі підвівся, витер рот і підійшов до нього.

— Якби я не замкнув тебе, то ти б замкнув мене. Думаєш, я не здогадався про твій задум у кабінеті електрошоку? Я впевнений, ти б зробив це, бо це просто гра. Як сказав Ябловські, ми тут для того і зібрались. Тож не ображайся на мене, бо я зробив те, що мені наказали.

Мокі відкрутив кран на повну потужність і заговорив зовсім тихо.

— Я знаю, що ти хочеш видряпати мені очі, але нам двом треба серйозно поговорити. Я знайшов дещо, що тебе зацікавить. Поговоримо про це трохи згодом, коли тут стане спокійніше.

Він занурив руки під струмінь води, умив обличчя, закрутив кран і відійшов.

Сходивши до туалету, молодий чоловік пішов до ­своєї кімнати, а тим часом кожен займався своїми справами. Гайгекс і Лепренс пішли приймати душ, Філоза замкнувся у своїй кімнаті, решта їли або відпочивали. Дехто намагався з’я­су­вати, на якому етапі у грі були інші, але розмови тривали недовго. Кожен захищав свої знахідки і не хотів викривати свою стратегію.

Розклавши Біблію, карти Таро, хрест та малюнки на ліжку, Ілан узяв ручку і почав писати на звороті плану лікарні. До його кімнати прийшла Хлоя і стала роздивлятись предмети. Вона затремтіла.

— Цей чорний хрест, Ілане. Він схожий на…

— Що?

Вона взяла релігійний предмет.

— Схожий на один із тих хрестів, які якийсь хворий чіп­ляв на двері моєї квартири. Де ти його знайшов?

— В одній з палат. Це розп’яття, на ньому був Христос. Але він… відпав.

Схвильована, Хлоя поклала хрест на місце і почата гортати Біблію. Після чого подивилась на малюнки.

— Схоже на малюнки на стіні у кабінеті арт-терапії. Там є щось цікаве?

Ілан не відповів. Вона нахилилась над його плечем.

— Що це за слова ти записуєш?

— Слова, які мене попросили запам’ятати у кабінеті електрошокової терапії. Як не дивно, деякі пари слів я пригадую зараз, хоча не міг назвати їх тоді, коли було потрібно. Хворий розум. Біле світло. Холодний труп.

Він записував, не зупиняючись.

— Це дуже дивно… Цікаве число. Таємничий батько. Закопаний скарб… Ці пари стосуються батькової мапи. Гадаю, вони намагаються отримати доступ до таємниці моїх батьків. За допомогою мене.

— Ти хочеш сказати, що…

— Так, розгадка десь у мені. Тепер я впевнений, що батько розповів мені, але її стерли з моєї пам’яті. Тепер якісь люди намагаються дістатись до неї, прикриваючись грою.

З виразу обличчя Хлої Ілан зрозумів, що вона налаштована скептично. Він згадав про чорний хрест, але вирішив не говорити і не записувати це. Він торкнувся своїх зап’ясть, дивлячись в одну точку. Зі стривоженим виразом обличчя Хлоя запустила руку у його волосся і трохи помасажувала голову. Він лагідно подивився на неї.

— Хтось із гравців зробив мені боляче, Хлоє. Під кінець струм був такий сильний, що я знепритомнів.

— Це незбагненно. У мене були завдання, які я мала виконати, але там і близько не було подібних знущань. Просто деякі доволі моторошні речі, які слід було зробити, і не завжди у веселих місцях. Для чого б з тобою так чинили? Навіщо комусь прикриватись грою, щоб отримати дослідження твого батька? А ми тоді що тут робимо? Існують значно простіші способи, якби хтось дійсно хотів… Ну, ти розумієш, що я маю на увазі?

— Саме це я й хочу з’ясувати. Я також хочу зрозуміти, чому той, хто завдав мені цих тортур, зайшов так далеко. Він міг мене…

Він не договорив, дивлячись в одну точку. Хлоя поглянула на годинник.

— Покажеш мені цю кімнату?

Ілан кивнув із рішучим поглядом.

— Хороша ідея.

38

Ілан повів Хлою коридорами Сванессона, не дивлячись на план. Дівчина вела рукою по стінах, наче гладила їх.

— Щось у цьому є — цілий день бродити самій по Сванессону,— сказала вона.— Тебе не покидає відчуття, що тут досі живуть люди. Що вони можуть виринути з-за рогу і повести тебе із собою в глиб лікарні. Покинуті місця справді мають душу.

— Ага, душу,— повторив Ілан.— Особливо це місце.

Вона серйозно подивилась на нього.

— До речі, маю сказати тобі дещо про Гайгекса. Ми кілька разів протягом дня перетинались з ним в одній секції. Я за ним непомітно спостерігала. Гадаю, у цього типа розлади особистості.

— Що ти маєш на увазі?

— Декілька особистостей в одній голові…

— Це божевілля… Ти впевнена?

— Це не так явно виражено, як показують у фільмах чи книжках, але я помітила, що його поведінка кардинально різниться залежно від ситуації. Нещодавно я застала його за тим, що він розмовляв сам із собою — дивним голосом, повільно і з жіночими інтонаціями. Іноді він здається дуже засмученим, а іноді не виявляє жодних ознак, що видавали б психічні проблеми. Схоже, існує Гайгекс-інтелектуал, Гайгекс — ляклива дитина і Гайгекс-параноїк. Словом, цей тип — це щось із чимось.

— І це робить його небезпечним?

— Це залежить від особистості. Але в даний момент він, схоже, заліг на дно.

— Схоже, у нас усіх є психічні проблеми,— зітхнув Ілан.— І що ж така людина робить на свободі?

— Може, він уже лежав у божевільні? Може, зараз він проходить лікування? Важко сказати.

Вони дійшли до кабінету електрошокової терапії та ввійшли всередину. Молодий чоловік указав на «Гриль».

— Ось до цього стільця Мокі мене пристебнув і покинув, замкнувши за собою двері. Потім хтось почав мене опитувати і бити струмом. Ти не бачила нікого, хто б тут вештався після обіду?

— Я була в абсолютно протилежній частині.

— Що цікаво, я вірю Мокі. Думаю, він не має жодного стосунку до цього покарання, він справді мав здивований вигляд, коли я його звинуватив. Це було завдання когось іншого, я в цьому майже впевнений.

— На кого конкретно ти думаєш?

— Зараз важко сказати. Але з одним із нас щось не так, і він гарно це приховує.

Він подивився у дзеркало.

— Ти колись бачила по телевізору поліційні допити? Знаєш про двосторонні дзеркала?

Рішучим кроком він рушив у глиб кімнати і потягнув ванну на каталці до протилежної стіни, на якій висіло дзерка­ло. Хлоя спробувала підійти, але Ілан виставив руку.

— Раджу тобі залишатись там.

— Ти ж не збираєшся…

Він штовхнув усю цю масу в дзеркало, і воно розлетілося на друзки. Ванна зісковзнула і впала на підлогу, каталка перевернулась. За дзеркалом не було ніякої таємної кімнати чи спостережного пункту. Лише бетонна стіна.

Розчарований, але не зломлений, Ілан подивився на своє відображення у розбитому дзеркалі, а тоді поспішив до милиць. Він узяв одну з них, наче бейсбольну биту, і почав гамселити металевою частиною по електричному стільцю, розбиваючи спинку,