Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський

генеральний секретар внутрішніх справ — Ростислав Волошин;

генеральний суддя — Ярослав Біленький.

«Інші уряди (тобто «міністерства»), — зазначено в підсумковому документі, — мали бути затверджені пізніше». Але ніколи не були[147].

Поставимо тепер собі ще одне питання: скільки і яких документів самої УГВР, ухвалених після «Великого Збору», збереглося? Практично всі вони були оприлюднені у виданні «Бібліотека українського підпільника»[148], а також у трьох томах «Літопису УПА». Загальний обсяг цих видань — понад 1 500 сторінок. Укладачі перших двох томів «Літопису», які побачили світ в роках 1980 та 1982-му, в передмові до них вказали: «самих документів УГВР… лише кілька». Третій тематичний том вийшов друком за 25 років. Оприлюднені в ньому документи якоюсь мірою повторюють попередні видання. Але містять і невідомі раніше дані.

Про які документи йдеться? Назвімо та порахуймо їх.

За 1944 р. маємо документ, датований 19 липня за підписами Т. Чупринки та в. о. Шефа ГВШ М. Д. Бученка (ще один псевдонім Д. Грицая — Д. Я.) Це — Наказ 7/44 про «прийняття на себе» Великим Збором УГВР назви «Українська Головна Визвольна Рада» та про запровадження в УПА від 19 липня (варіант дати 10 тому «Нової серії) тієї самої присяги — «Великому Народу Українському, Святій Землі Українській, пролитій крові Найкращих Синів України» та Найвищому Політичному Проводу Народу Українського». Отже, це документ не УГВР, а УПА.

1945 р. Цього року від імені УГВР оприлюднені 4 документи. «Звернення до всіх українських вояків, які перебувають поза межами України» — щодо продовження боротьби за «Українську Самостійну Соборну Державу». «До українців на чужині» закликало «творити спільний фронт національно-визвольної боротьби». Третій документ загальнополітичного характеру — «Звернення Президії УГВР та Головної команди УПА» (тут вона називається вже не «Повстанчою» а «Повстанською»), До всіх, насильно вивезених з України, і тих, що мусили покинути рідні землі, братів і сестер наших, до всіх українців на чужині». Істотно, що цей документ (як, між іншим, і всі попередні) не містить жодної згадки ані про ОУН, ані про Бандеру. Згадуються лише «українські народні маси», які «єдиною лавою станули за своїми самостійницько-революційним політичним проводом».

1946 р. дає нам Повідомлення УГВР про смерть членів Ростислава Волошина та Йосипа Позаченюка та Постанови про нагородження вояків УПА хрестами заслуги (9 лютого та 7 жовтня) та підвищення у старшинських ступенях, в т. ч. «підполковника Чупринку» (з датою старшинства від 22 січня 1946 р.) та «майора Перебийніса» (з датою старшинства від 1 листопада 1945 р.) — «до ступеня генерала». Наразі маємо відозву «До українського народу під московсько-більшовицькою окупацією». Ці документи були свого часу оприлюднені в офіційному органі УГВР «Самостійність».

1946 р. Видано 2 постанови про підвищення у військових званнях та про нагородження (9 лютого, 7 жовтня).

1947 рік. Накази про підвищення у військових званнях, нагородження та відзначення (30 травня, 25, 28 серпня, 5 грудня 1947 р.), Постанова від 30 травня про «визнання дня 14 жовтня днем повстання УкраїнськоїПовстанчоїАрмії (УПА) та про встановлення цього дня святковим днем УПА». Обґрунтування таке: в жовтні 1942 р. на Поліссі «під проводом члена ОУН Остапа» постали перші збройні відділи, що «дали початок Українській Повстанчій Армії». 5 червня в наказі Шухевича (Ч. 1/47) вдруге відтворено ту саму дату з тим самим обґрунтуванням.

Висловлю обережне припущення. Станом на 30 травня 1947 р. членів УГВР на території УРСР фактично не залишилось (про це — в наступному параграфі). Ті, які ще не потрапили до НКВС, перебували у глибокому підпіллі і не могли зустрітися для ухвалення такого рішення. Отже, визначення датою заснування УПА 14 жовтня 1942 р. — це одноособове рішення Шухевича.

1948 рік. Наступні за часом документи УГВР датовано квітнем і оприлюднено у виданні «Бюро інформації УГВР», випуск І, рік видання І), який повідомив і про захоплення МДБ 7 квітня другого номера «Самостійності». Побачили світ і постанови УГВР: «Про встановлення медалі «За боротьбу в особливо тяжких умовах» і черговий указ про нагороди та відзнаки (6 червня)[149].

У свою чергу, «Бібліотека підпільника» містить всього 16 документів, в т. ч. З — з Установчих Зборів/Великого Збору УГВР, 7 — про відзначення орденами та 6 звернень загальнополітичного характеру. Знаходимо в ній і відсутній в інших виданнях спільний «Меморіал» уряду УНР («який знаходиться в еміграції»') та УГВР («як державної влади», яка «знаходиться в краю та в сучасний момент керує змаганнями українського народу за його визволення та повну державну незалежність») з протестом проти участі делегації УРСР «на Мировій конференції». Дата — 1 вересня 1946 р. Таким чином, хронологічно ці документи охоплюють період від 30 липня 1944 р. (постанова про відзначення Золотим Хрестом І класу командира УПА «Яструба», підписаний «Секретаріат Президії УГВР») до 4 травня 1949 р. (постанова про нагородження)[150].

Це — вичерпний список документів УГВР, відомих на 2012 рік. Підіб’ємо підсумок, результатом 4-річної діяльності Української Головної Визвольної Ради стали 16 або 17 документів, в т. ч. 9—10 «установчих» і загальнополітичних документів, 5 — про нагороди та відзнаки, та 2, присвячені іншим темам.

Тепер настав час придивитися ближче до учасників «Великого Збору УГВР» та до обраних ними осіб.

Хто такі делегати Великого Збору УГВР?

Ви будете здивовані: за 70 років українська історична наука не дала собі ради встановити вичерпний перелік осіб, які в липні 1944 р. заявили про своє прагнення представляти інтереси всього українського народу. І не просто заявили. Більшість з них віддали за це своє життя. За переконанням. Без примусу. З доброї волі.

їхню жертовність надихало святе переконня в можливості реалізувати в ближчій перспективі омріяну Суверенну Соборну Українську Державу. Провідний ідеолог ОУН(с-д) Петро Полтава описав її так. По-перше, «концепція самостійної України — це, передусім, концепція самостійної української держави, побудованої українським народом на його етнографічних землях». По-друге, був переконаний він, — «концепція самостійної України — це, також, концепція такого суспільного ладу в майбутній українській державі, за якого не існуватиме експлуатації людини людиною»[151].

Що тут сказати? Якщо