Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський

подивитися на ці ідеали крізь призму практичної політики, то для осягнення першої мети треба було вступити у неминучу війну із СРСР та Польщею, які за згоди Черчілля та Рузвельта розділили ці «етнографічні» землі 1945 р.

Намір реалізувати другу мету впродовж 20 років поспіль декларувала ВКП(б)! Мало того — насаджувала цей лад «залізом та кров’ю», а також голодоморами, масовими розстрілами, депортаціями та іншими заходами такого ґатунку. І цю практику на своїй власній потилиці відчули українці-галичани після «золотого вересня» 1939 р.

Але повернімося до липневих днів 1944 р„власне, до учасників «Першого Великого Збору» (хоча, на мою думку, правильно було би назвати його «Установчими Зборами» УГВР). Відсутність повного їх списку тим більше дивна тому, що імена ті завжди були добре відомі. Під час перерв у зібранні, Микола Лебідь зробив фото мінімум 11-ти з них. Встановити повний список дозволяють мемуари деяких учасників липневих сходин: Мирослава Прокопа, Дарії Ребет, Лева Шанковського (його список, найбільш повний порівняно з іншими, нараховує 20 осіб) та ін. Перед тим, як назвати їх імена, нагадаю: захід було організовано (якщо довіряти пізнішим свідченням Шанковського) Ініціативним комітетом саме під його головуванням. До складу оргкомітету також увіходили Дарія Ребет, Василь Охримович, Михайло Степаняк і такий собі «представник господарського сектора» Ілля Сем’янчук, за профільною спеціальністю — кооператор, родом із Станіславівщини. Троє з п’яти — члени ОУН(с-д) і один (сам Шанковський) з цією ОУН(с-д) «співпрацював», якому вона очолити цей Комітет і запропонувала.

1984 р. пан Шанковський написав ґрунтовні спомини, в яких «уточнив» усі відомі на той момент відомості про обставини народження УГВР. Його «уточнення» такі:

— існував Ініціативний комітет для створення УГВР;

— він остаточно оформився в другій половині березня 1944 р.;

— я отримав мандат члена Ініціативного комітету (ІК), а не мандат очолювати цей Комітет»;

— головою ІК обрали мене члени ІК на його установчих зборах, що мали місце в другій половині березня 1944 р.;

— ІК остаточно складався з 5 членів;

— я був представником ГК УПА.

«Уперше про план провідних кіл ОУН-УПА запросити мене для творення «найвищого керівиного органу українського народу на час революційної боротьби, — зазначав він, — … довідався я під час зустрічі тоді з підполковником Романом Шухевичем у дні 21 вересня 1943 р.: я отримав запрошення до участі в підпільній організації, метою якої буде зорганізувати верховний політичний орган для ОУН і УПА, — підпільний уряд, що його покличе до життя зорганізована нами підпільна установа, щось вроді підпільного парляменту України, очевидно в підпіллі». Також Шухевич повідомив свого візаві, що при «Проводі ОУН(б) існує Ініціативна комісія, що постійно радить над справою утворення верховного політичного органу для ОУН-УПА», яка «намітила 9 осіб, котрі мали б зайнятися його організацією».

Ініціатива створення такого органу, за словами Шухеви-ча, належала відомому письменникові, політичному та громадському діячеві Івану Багряному. Членами ІК були члени Проводу ОУН(б) Ребет і Маївський (згодом відкликаний, його заступив Охримович). Остаточно склад ІК сформували Степаняк та Ілля Сем’янчук[152]. «За час моєї неприсутності, — вказував Шанковський, — працями Ініціативної комісії для створення УГВР, що існувала при Проводі ОУН Степана Бандери керувала Дарія Цісик-Ребет». Установчі збори ІК відбулися, «правдоподібно», 25 березня. Головою було обрано Шанковського, заступниками — Ребет та Сем’янчука. «Вряди-годи в нарадах ІК з дорадчим голосом брав участь Ростислав Павленко».

Далі ІК «швидко підібрав декількох визначних членів УГВР у майбутньому, серед них майбутнього Президента УГВР Кирила Осьмака» з числа членів підпільних мереж, створених похідними групами ОУН[153].

Тепер наведу зведений перелік людей, які «прийняли мандати членів УГВР за посередництвом Ініціативного комітету для створення УГВР (ІК УГВР), котрий потрібні уповноваження отримав був від ГК УПА й Бюра проводу ОУН»:

• Біленький Ярослав (даних про партійність не виявлено);

• Вовчук Іван (справжнє ім’я Федір Вовк), за Л. Шанков-ським, його рекомендувала Уляна Дида-Целевич, провідник похідної групи ОУН(б) в Нікополі;

• Волошин Ростислав, ОУН(с-д);

• о. Гриньох Іван;

• Дужий Микола, ОУН(м);

• Дяків Осип (відсутній у списку ПІанковського; за М. Прокопом, «представник» УГВР), ОУН(с-д);

• Коваль В. (відсутній у списку ПІанковського; заМ. Прокопом, «представник» УГВР, вірогідно, це псевдонім К. Осьмака),

• о., професор Лаврівський Микола (відсутній у списку ПІанковського; справжнє ім’я — Микола Хмільовський; у документі «Звернення воюючої України до всієї украйської еміграції» від жовтня 1949 р. його названо «головою підпільної Греко-Католицької Церкви»);

• Лебідь Микола, ОУН(с-д);

• Лоґуш (Мешко) Катерина, ОУН(с-д);

• Лоґуш Омелян, ОУН(с-д);

• Мудрий Василь (Українське народно-демократичне об’єднання);

• Осьмак Кирило (вірогідно, виступав під псевдонімом В. Коваль), співпрацював з Українським Центральним Комітетом, створеним ОУН (м) у Генеральній Губернії, безпартійний;

• Охримович Василь (відсутній у списку Шанковського, ОУН(с-д));

• Пеленський Зенон (псевдонім — Г. Зелений, ОУН(м?));

• Позичанюк Йосип, (відсутній у списку Шанковського, ОУН(с-д));

• Потішко Василь (за Шанковським, «член підпільних груп ОУН(б) на Донбасі»-, за іншим його ж визначенням — «кандидат ГК УПА»)-,

• Прокоп Мирослав, ОУН(с-д);

• Ребет Дарія, ОУН(с-д);

• Турула Павло (за Шанковським, кандидат ГК УПА, особисто від ген. Романа Шухевича, безпартійний);

• Федун Петро (відсутній у списку Шанковського; псевдонім — Петро Полтава, ОУН(с-д));

• Чуйко Петро (за Шанковським, кандидат Проводу ОУН (с-д — Д. Я.), симпатик ОУН-УПА);

• Шанковський Лев, безпартійний;

• Шумовський Павло, безпартійний;

• Шухевич Роман, ОУН(с-д).

Загалом, отже, 24 або 25 встановлених поіменно учасників.

Це не все. Ще 9 осіб, ясна річ, якщо вірити мемуаристам, «мали мандати на членів УГВР, але не взяли участі в ПВЗ УГВР через воєнні події»:

• Багряний Іван (Головна Команда УПА);

• Врецьона Євген (ОУН(с-д);

• Євтимович Варфоломій (ГК УПА);

• о. Малиновський Олександр (ГК УПА);

• Сем’янчук Ілля;

• о. Ґалянт Микола («обсерватор Митрополита Андрія Шептицького»)-,

• пп. Волков (за Д. Ребет — «православний священик у Кракові»)-,