Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

довго, доводилося балансувати між інтересами президента Леоніда Кучми в Києві та впливових місцевих олігархів на Донеччині. Янукович із цим завданням впорався на відмінно. І крісло очільника ОДА він покинув не тому, що ним були незадоволені, навпаки, тому що і Кучма, і донецькі олігархи були ним задоволені й вирішили віддати йому посаду прем’єр-міністра України.

Претендентів на прем’єра було чимало, і за кожним із серйозних претендентів стояли авторитетні олігархи та потужні політичні сили. Адже вага цієї посади вимірювалася не лише повноваженнями голови уряду, а й перспективами стати наступником Кучми на посаді президента України. Не будемо докладно описувати, як і завдяки чому Янукович виграв той кастинг. То була виснажлива боротьба, і кожному претендентові треба було проявити і силу, і влучність, і хитрість, і кмітливість у змаганні не лише за довіру Кучми, а й за підтримку з боку бізнесу та партійних структур. Януковичу це вдалося, хоча для донецьких олігархів, як і для Партії регіонів, він не був безальтернативним варіантом.

Та ось 21 листопада 2002 року Верховна Рада ухвалила постанову про надання згоди на призначення Януковича прем’єр-міністром України. За це рішення проголосували 234 народні депутати250, тобто лише трохи більше за мінімально потрібні 226. Здавалося б, це свідчило про хиткість політичного становища Януковича, але для самого Януковича його майбутнє вже було визначено — вічна влада.

До президентських виборів тоді залишалося майже два роки, і ніхто не знав, який дальший сценарій вибере Кучма. Не відкидали навіть його третій термін (що така можливість ретельно пророблялася, свідчить рішення Конституційного суду від 25 грудня 2003 року, яке дозволило Кучмі балотуватися на наступних президентських виборах251). Партія регіонів ще навіть не встигла поставити Януковича своїм лідером (це сталося через п’ять місяців на V з’їзді ПР 19 квітня 2003 року), а він уже почав поводитися так, наче достеменно знає про своє близьке президентство, до того ж не на один чи два терміни, а вічне.

Облаштовуватися у вічності майбутній президент почав зі створення собі маєтку під Києвом. І не абиде, а в «Межигір’ї», розташованому на березі Київського моря в селі Нові Пет­рівці Вишгородського району Київської області. З 1935 року «Межигір’я» перебувало на балансі ЦК КПУ, мешкати там було привілеєм першого секретаря ЦК Компартії України. Господарями «Межигір’я» в різні часи були Павло Постишев, Станіслав Косіор, Микита Хрущов, Володимир Щербицький, а під час німецької окупації там була резиденція рейхскомісара України Еріха Коха.

У 1990 році «Межигір’я» перейшло Раді Міністрів УРСР, яка створила там заміську резиденцію для прийому іноземних делегацій. Після проголошення незалежності України «Межигір’я» стало державною резиденцією, яку використовували для закордонних високих гостей і «протокольних заходів відпочинку».

Янукович одразу почав клопотатися про те, на що не наважився жоден із його попередників, — стати довічним господарем «Межигір’я». Як йому це вдалося, у 2009–2010 роках розповіла «Українська правда» в серії журналістських розслідувань Сергія Лещенка252. Найцікавіше в цій історії — само­впевненість, із якою діяв Янукович в умовах, коли йому було ще дуже далеко до президентства.

Після призначення Януковича прем’єром, з огляду на те, що в нього не було житла у столиці, йому на території «Межигір’я» виділили будинок № 20 загальною площею 325 м2 (житлова площа — 169 м2), який перебував на балансі держ­підприємства «Будинок відпочинку “Пуща-­Водиця”». Однак Янукович не хотів бути просто гостем і вирішив закріпитися назавжди.

Не минуло й трьох місяців його прем’єрства, як він поміняв статус «Межигір’я» з державної резиденції на урядову дачу. Уже 1 квітня 2003 року було укладено договір, за яким благодійний фонд «Відродження України», зареєстрований у Донецьку, взяв у згаданого держпідприємства в оренду будинок № 20 і три гектари прилеглої землі. У договорі було зафіксовано орендну плату в розмірі 107 тис. грн на рік.

Благодійний фонд «Відродження України» заснували люди з найближчого оточення Януковича фактично з метою створювати йому комфортні умови існування. У договорі було записано, що орендоване майно орендар використовуватиме «для здійснення заходів зі сприяння реалізації загальнодержавних і міжнародних програм, спрямованих на покращення соціально-­економічного становища». Термін договору оренди встановили по 31 січня 2051 року. На той час Януковичу перевалило б за 100 років.

Та апетити Януковича не обмежувались одним будинком — він планував привласнити все «Межигір’я». Його намірам завадила Помаранчева революція. Нова влада вирішила позбавити Януковича подарунка, що його він сам собі зробив. У березні 2005-го заступник генпрокурора звернувся до Господарського суду м. Києва в інтересах уряду і Фонду держмайна. 10 травня позов про визнання недійсним договору оренди будинку № 20 задовольнили, а 20 травня рішення набрало законної сили.

4 серпня 2006 року Янукович удруге отримав посаду прем’єра, і невдовзі йому вдалося відіграти ситуацію на свою користь. 23 листопада Вищий господарський суд скасував рішення, яким розривався договір оренди. Справу передали на повторний розгляд у Господарський суд м. Києва. А далі Янукович підіграв сам собі: 5 березня 2007 року уряд звернувся до суду із за­явою про відмову від позовних вимог. Заяву підписала діячка ПР Олена Лукаш, тоді перша заступниця міністра Кабінету Міністрів. «Як випливає з матеріалів судової справи, зазначений договір оренди не порушує прав й інтересів Кабінету Міністрів», — аргументувала вона в заяві.

Проте Януковичу цього було замало. Він хотів отримати все «Межигір’я» — 137 гектарів. 13 червня 2007 року Кабмін розпорядженням № 405 передав комплекс споруд «Урочище Межигір’я» в Нових Петрівцях у сферу управління Мінприроди253. Це міністерство очолював близький товариш Януковича Василь Джарти. Незабаром, 11 липня, Кабмін розпорядженням № 521 передав «Межигір’я» в статутний капітал НАК «Надра України»254 (її правління очолював ставленик Джарти Едуард Ставицький). Позаяк цю компанію повністю контролював Янукович через Джарти, вона виконувала функцію лише транзитного власника «Межигір’я» — з тим, щоб надалі вивести об’єкт із державної власності. Виокремлення «Межигір’я» було схвалено 13 вересня на засіданні правління НАК «Надра України», хоча на той час компанія ще не отримала цей об’єкт за актом прийому-­передачі.

21 вересня було нарешті складено акт прийому-­передачі між Мінекології і «Надрами України». 25 вересня виконком сільради Нових Петрівців вирішив оформити «Надрам України» право власності на будинки й нерухоме майно «Межигір’я», свідоцтво ­тут-таки видали на руки. Того самого дня «Надра України» отримали звіт про «незалежну оцінку» вартості майна. І того ж таки 25 вересня «Надра України» вивели «Межигір’я» з державної власності, уклавши договір обміну з маловідомим ТОВ «Медінвесттрейд», яке натомість передало «Надрам» два будинки по Парковій дорозі в Києві.

30 вересня відбулися дострокові парламентські вибори, підсумки яких показали, що Янукович утратить посаду прем’єра, тож він вирішив додатково підстрахуватися. Компанія «Медінвесттрейд» навмисно подала в