Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

посмішкою здійняла на нього очі, в яких мрійливість, навіяна Шубертом, змінилася зовсім іншим виразом. Ковпервуд раптово нахилився і вп’явся губами в її губи. Від шовковистого дотику його вусів вона затремтіла. Ейлін припинила гру, груди її гарячково здіймалися; якою сильною вона не була, але у неї перехопило подих. Серце її калатало, немов тяжкий молот. Вона не вигукнула: «Ах!» або: «Не треба!», а лише встала, підійшла до вікна і, піднявши завісу, зробила вигляд, ніби дивиться на вулицю. Їй здавалося, що вона от-от знепритомніє від надміру щастя.

Ковпервуд швидко пішов за нею. Обійнявши Ейлін за талію, він подивився на її зашаріле обличчя, на світлі вологі очі і яскраво-червоні губи.

— Ти любиш мене? — прошепотів він, і від пристрасного бажання, що охопило його тієї миті, це запитання прозвучало суворо і владно.

— Так! Так! Ти ж знаєш!

Він притулився обличчям до її лиця, а вона підняла руки і почала гладити його волосся.

Всеохоплююче почуття щастя, радості владання і любові до цієї дівчини, до її тіла пронизало Френка.

— Я кохаю тебе, — сказав він так, немов сам дивувався своїм словам. — Я не розумів цього, але тепер зрозумів. Яка ти гарна! Я просто божеволію.

— І я кохаю тебе, — відповіла вона. — Я нічого не можу з собою вдіяти. Я знаю, що я не повинна, але... ах!..

Ейлін схопила руками його голову і притулилася губами до його вуст, не відриваючи затуманеного погляду від його очей. Потім вона швидко відсторонилася і знову стала дивитися на вулицю, а Ковпервуд відійшов углиб вітальні. Вони були зовсім самі. Він уже обмірковував, чи можна йому ще раз поцілувати її, аж тут в дверях з’явилася Нора — вона була в кімнаті Анни, — а слідом за нею і місіс Ковпервуд. За кілька хвилин Ейлін і Нора поїхали додому.

20

Після такого вичерпного і недвозначного освідчення Ковпервуд і Ейлін, природно, повинні були ще більше зблизитися. Незважаючи на отримане нею релігійне виховання, Ейлін не вміла боротися зі своїми пристрастями. Загальноприйняті релігійні погляди і поняття не були для неї началом, що стримувало б її. Протягом останніх дев’яти чи десяти років в її уяві поступово складався образ коханого. Це має бути людина сильна, красива, прямодушна, успішна, з ясними очима і здоровим рум’янцем і водночас чутлива, котра любила би життя не менше, ніж вона сама. Багато молодих людей намагалися завоювати її прихильність. Найближче до її ідеалу підходив, мабуть, отець Давид з церкви Св. Тимофія, але він був священик, зв’язаний обітницею безшлюбності. Вони ніколи не обмінялися жодним словом, хоча здогадувалися про почуття одне одного. Потім з’явився Френк Ковпервуд, який завдяки частим зустрічам і розмовам поступово набув у її мріях образу ідеального коханого. Вона тяжіла до нього, як планета до Сонця.

Невідомо, звісно, як би все склалося, якби в цей час почали діяти протиборчі сили. Буває іноді, що подібні почуття і стосунки знищуються в корені. Будь-який характер певною мірою піддається пом’якшенню, змінюється, але сили, що на нього впливають, мають бути дуже значними. Могутнім стримуючим фактором часто стає страх, якщо не викликаний релігійними і моральними засадами, то страх перед матеріальними збитками; але багатство і становище у суспільстві, як правило, зводять усе нанівець. Адже коли у тебе купа грошей, все так легко влаштовується!

Ейлін нічого не боялася. Ковпервуд не звик рахуватися ані з моральними, ані з релігійними міркуваннями. Він дивився на цю дівчину і думав лише про те, як обдурити світ і насолодитися її любов’ю, не заплямувавши своєї репутації. Він кохав її всим своїм єством.

Справи примушували його досить часто бувати у Батлерів, і щоразу він бачив Ейлін. У перший же його прихід після того, як він перемовлявся з нею, Ейлін вдалося крадькома прослизнути до нього, потиснути йому руку, зірвати гарячий і швидкий поцілунок. Іншим разом, коли він уже йшов, вона раптом вийшла з-за портьєри.

— Любий мій!

Її голос звучав благально і ніжно. Ковпервуд обернувся і зробив застережливий жест у бік кімнати її батька.

Але Ейлін все стояла, не рушаючи з місця, простягаючи до нього руки; Френк квапливо наблизився. Тоді руки дівчини миттєво обвилися навколо його шиї, і він пригорнув її до себе.

— Я так хочу з тобою побути!

— Я теж! Я все влаштую. Я лише про це і думаю!

Він вивільнився з її обіймів і вийшов, а вона підбігла до вікна і стала дивитися йому вслід. Він ішов пішки, адже жив неподалік, і вона довго не зводила очей з його широких плечей, з усієї його поставної фігури. Який у нього швидкий, упевнений крок! О, це справжній чоловік! Її Френк! Вона вже вважала його своїм! Відійшовши від вікна, Ейлін сіла за рояль і до самого обіду задумливо награвала якісь мелодії.

Для спритного і не обмеженого фінансово Френка Ков­первуда знайти вихід зі становища не було великою проблемою. У дні юності, коли він блукав зеленими затишками, і згодом, коли йому, вже одруженому, траплялося звертати з вузької стежки чеснот, він досконально вивчив усі хитрощі й лазівки, і прихистки гріха. У Філадельфії — місті, де на той час налічувалося понад півмільйона жителів, — було вдосталь другосортних готелів, готових сховати парочки від цікавих поглядів. Були там і солідні на вигляд особняки, де за певну платню дозволялося влаштовувати побачення. Що ж до засобів, які оберігали від небажаних наслідків, то Ковпервуд теж знав про них вже чимало. Обережність і обачність були його девізом. Та інакше й бути не могло, бо Ковпервуд швидко ставав видною і впливовою персоною. Ейлін, звичайно, не усвідомлювала (а якщо і усвідомлювала, то лише дуже туманно), куди несе її пристрасть; вона не знала, де межа цього захоплення. Ейлін жадала любові, хотіла, щоб її ніжили і пестили, — про подальше вона не замислювалася. Думки її були, немов ховрашки: висунуть голівку з нірки і зашмигнуть назад, сполохані будь-яким шумом. Все, пов’язане з Ковпервудом, здавалося їй прекрасним. Вона ще не була впевнена, що він кохає її так, як вона того хоче; але це прийде! Ейлін не розуміла, що робить замах на права його дружини, їй чомусь здавалося, що