Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Як пояснити такий самообман, викликаний неприборканістю і пристрастю? Ми стикаємося з ним на кожному кроці. Пристрасть завзята, а все, що відбувається в природі поза дрібною людською істотою, свідчить про те, що природа до неї байдужа. Ми знаємо про кару, що спостигає пристрасть: в’язниці, недуги, розорення і банкрутство, але знаємо також, що все це не впливає на одвічні прагнення людської натури. Невже немає для неї законів, крім хисткої волі і сили інстинкту, що прагне жаданої мети? Якщо так, то, їй-богу, давно пора усім знати про це — усім без винятку! Ми тоді все одно стали б чинити як і раніше, але принаймні відпали б безглузді ілюзії про божественне втручання в людські діла. (Глас народу — глас Божий.)

Отже, вони почали зустрічатися, проводити віч-на-віч чудові години, як тільки пристрасть, що розгорілася в Ейлін, змусила її забути про страх і величезний ризик, пов’язаний з такими зустрічами. Після випадкових хвилинних зіткнень в його будинку, коли ніхто не бачив, вони пере­йшли до таємних побачень за містом. Ковпервуд не належав до людей, здатних втратити голову і закинути всі справи. Що більше він думав про пристрасть, котра несподівано поглинула його, то більше міцніла в ньому рішучість не допускати її вторгнення в справи, в розумну тверезість його суджень. Контора вимагала від нього невсипущої уваги з дев’ятої ранку до третьої. Але він, захоплений роботою, як правило, засиджувався там до пів на шосту. А оскільки в цьому не було необхідності, його відсутність разів два на тиждень від половини четвертої до пів на шосту або й до шостої — нікому не могла впасти в око. У Ейлін увійшло в звичку майже щодня у той саме час кататися на самоті парою гнідих рисаків або їздити верхи конем, якого батько купив для неї у відомого баришника в Балтиморі. Ковпервуд теж часто катався і в екіпажі, і верхи. Отож їм було зручно призначати одне одному побачення далеко за містом, біля річки Віссахікон або на Скайкілдському шляху. У нещодавно облаштованому парку були куточки, не менш усамітнені, ніж у дрімучому лісі. Щоправда, на стежках завжди можна було зустріти когось із знайомих, але не було проблемою знайти правдоподібне пояснення. (Утім, воно було б навіть зайвим: така випадкова зустріч ні в кого не могла викликати підозр.)

Так спочатку й тривав цей роман — закохані любощі, взаємні обіцянки і жодних помислів про серйозний, вирішальний крок. А до того ж чарівно-ідилічні прогулянки верхи в тіні вже зазеленілого парку. Нова пристрасть пробудила в Ковпервуда таку жагу життя, якої він ще не знав. Ліліан колись теж була дуже гарна в той час, коли він став навідувати її на Фронт-стрит. Він вважав себе тоді несказанно щасливим. Але відтоді минуло майже десять років, і все поступово вивітрилося. Після шлюбу він не пережив жодної значної пристрасті, не мав жодного тривалого зв’язку. І раптом зненацька, серед вихору головоломних ділових успіхів — Ейлін, юна тілом і душею, повна пристрасних мрій! Він помічав на кожному кроці, що, незважаючи на всю її зухвалу сміливість, вона нічого не знає про той жадібний і жорстокий світ, у якому крутився він. Батько задаровував її всім, чого лише душа забажає, мати і брати (особливо матір) балували її, молодша сестра обожнювала. Нікому б і на думку не спало, що Ейлін може зробити щось негідне. Що б там не було, але вона дуже розсудлива і гаряче, пристрасно бажає досягти успіху в суспільстві! Та й навіщо їй думати про заборонене, якщо перед нею відкривалося забезпечене життя, а незабаром чекав шлюб з яким-небудь приємним і цілком відповідним до її становища хлопцем.

— Коли ти вийдеш заміж, Ейлін, ми тут заживемо на славу, — нерідко казала їй мати. — Обов’язково відремонтуємо і перебудуємо весь будинок — якщо лише не зробимо цього раніше. Я вже змушу Едді взятися за справу, а не захоче — то сама візьмуся. Можеш не турбуватися.

— Добре було б уже зараз взятися до перебудови, — відказала Ейлін.

Батлер із характерною для нього грубуватою лагідністю поплескував доньку по плечу і питав:

— Що, вже зустріла його?

Або:

— Ну як, він ще не стовбичить у тебе під вікном?

Якщо вона відказувала: «Ні», — старий казав:

— Нічого, ще зустрінеш, не журися, бувають і гірші прикрощі. Але, правду казати, важкувато мені буде розлучатися з тобою, донечко! А зараз живи у батьківській хаті скільки завгодно і пам’ятай: ти можеш будь-якої хвилини повернутися до нас.

Ейлін не звертала уваги на його під’южування. Вона любила батька, але те, що він казав, звучало так банально… Все це були будні, нічим не примітні, хоча й незмінно приємні.

Зате з якою пристрастю віддавалася вона пестощам Ков­первуда під зеленню дерев у чудові весняні дні! Вона не усвідомлювала, яка близька та мить, коли він уповні заволодіє нею (бо зараз він ще тільки пестив її і говорив про своє кохання).

Хвилинами його охоплювали сумніви. Те, що він дозволяв собі все більше, видавалося йому цілком природним, але з шляхетних міркувань він якось все ж заговорив з Ейлін про те, куди можуть завести їхні почуття. Чи піде вона на це? Чи усвідомлює вона, що робить? У першу хвилину Ейлін була налякана і спантеличена. Вона стояла перед Френком у своїй чорній амазонці і шовковому капелюсі, недбало насунутому на рудувато-золотаве волосся, коротким батіжком поплескувала себе по нозі і роздумувала над його словами. Він запитав, чи розуміє вона, що робить. Чи думає про те, куди все це їх заведе? І чи любить вона його по-справжньому? Вони залишили коней в густих хащах, кроків за двадцять від великої дороги коло швидкого струмка, на березі якого вона стояла тепер з Френком, вдаючи, ніби намагається розгледіти, чи добре прив’язані коні. Але вона дивилася на все це, не помічаючи. Вона думала про Ковпервуда, про те, як доладно сидить на ньому костюм, і які прекрасні ці хвилини. А яка у нього чарівна конячка! Листя недавно розпустилося і плелося над їхніми головами прозорим зеленим мереживом. Навколо, куди не глянь, — був ліс, але вони бачили його немов крізь завісу, розшиту зеленими блискітками. Сіре каміння вже поросло легким шаром