Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

І знову, абсолютно зрозуміло (докази того трапляються на кожному кроці), що всі труднощі розв’язує сила — розумова і фізична. Адже, приміром, промислові та фінансові магнати можуть чинити — і вчиняють — у цьому житті, як їм заманеться! Ковпервуд вже не раз у цьому переконувався. Більше того — всі ці жалюгідні охоронці так званих закону і моралі — преса, церква, поліція і, передусім, добровільні моралісти, котрі несамовито паплюжать усілякі вади, коли виявляють їх у нижчих класах, але боягузливо замовкають, ледь справа торкнеться можновладців. Вони й писнути не наважувалися, поки людина залишалася в силі, проте варто було їй зашпортатися, і вони, вже нічого не боячись, накидалися на неї. О, який тоді піднімався шум! Дзвонили в усі дзвони! Яке лицемірне і вульгарне слововиверження! «Сюди, сюди, добрі люди! Дивіться, і ви побачите на власні очі, яка кара настигає гріховодників, навіть у вищих прошарках суспільства!» Ковпервуд посміхався, думаючи про це. Яке фарисейство! Яке святенництво! Але так уже влаштований світ, і не йому його виправляти. Нехай все йде своїм звичаєм. Його мета — завоювати собі місце в житті і утримати його, створити собі репутацію доброчесності та солідності, яка могла б витримати будь-яке випробування і видатися справжньою його сутністю. Для цього потрібна сила. І швидкий розум. У нього є і те, й інше. «Мої бажання — понад усе» — таким був девіз Ковпервуда. Він міг би сміливо викарбувати його на щиті, з яким вирушив би у битву за місце серед обранців фортуни.

Але зараз йому потрібно було ретельно обміркувати і вирішити, що робити далі з Ейлін. Утім, Ковпервуд — людина сильна і цілеспрямована, і в цьому питанні зберігав повне самовладання. Для нього це була проблема, що мало чим відрізнялася від складних фінансових проблем, з якими він стикався щодня. Вона не здавалася йому нерозв’язною. Що слід зробити? Він не міг покинути дружину і виїхати з Ейлін — це не підлягало сумніву. Занадто багато стримувало його. Не лише страх перед думкою громадськості, а й любов до батьків і дітей, а також фінансові міркування досить міцно його стримували. Крім того, він навіть не був упевнений, чи хоче цього. Він зовсім не мав наміру поступатися своїми діловими інтересами, які розросталися з кожним днем. Але водночас не мав наміру і відмовитися від Ейлін. Занадто багато радості обіцяло йому почуття, що несподівано спалахнуло в нім. Місіс Ковпервуд більше його не задовольняла — ні фізично, ні духовно. І це було достатнім виправданням його захоплення Ейлін. Чого ж боятися? Він і з цього становища зуміє виплутатися без жодних збитків для себе. Але іноді йому все ж таки здавалося, що він не зуміє знайти для себе та Ейлін досить безпечної лінії поведінки, і від цього він робився мовчазним і замисленим. Бо тепер його вже нездоланно тягнуло до неї, і він розумів, що в ньому наростає сильне почуття, яке наполегливо вимагає виплеску.

Думаючи про дружину, Ковпервуд теж відчував сумніви не лише моральні, а й матеріальні. Хоча Ліліан, коли залишилася вдовою, і не встояла перед його бурхливим юнацьким натиском, та пізніше він зрозумів, що вона — типова лицемірна охоронниця суспільних звичаїв; її холодна кришталева чистота була призначена лише для очей при світлі. Насправді ж нею нерідко оволодівали пориви похмурої хтивості. Він переконався також, що вона соромилася пристрасті, що часом захоплювала її й по­збавляла самовладання. І це дратувало Ковпервуда, бо він був сильною, владною натурою і завжди йшов прямо до мети. Звичайно, він не збирався посвячувати будь-кого у свої почуття до Ліліан, але чому вони і віч-на-віч повинні були замовчувати свої стосунки, не говорити про інтимну близькість? Навіщо думати одне, а робити інше? Звісно, по-своєму вона була віддана йому — спокійно, безпристрасно, силою одного лише розуму; озираючись назад, він не міг пригадати її іншою, хіба що в окремі моменти. Почуття обов’язку, як вона його розуміла, відігравало значну роль в її ставленні до нього. Обов’язок для неї був понад усе. Після цього йшла думка оточення і все, чого вимагав дух часу. Ейлін, навпаки, схоже, не була людиною обов’язку, і темперамент, очевидно, змушував її нехтувати умовностями. Правила поведінки, безсумнівно, їй прищеплювали, як і іншим дівчатам, але вона зовсім не бажала рахуватися з ними.

У найближчі три місяці вони ще більше зблизилися. Прекрасно розуміючи, як поставилися б батьки і знайомі до почуттів, які наповнювали її душу, Ейлін, проте, вперто думала про одне й те саме, наполегливо прагнучи лише одного. Тепер, коли вона зайшла так далеко і скомпрометувала себе якщо не вчинками, то помислами, Ковпервуд став здаватися їй ще звабливішим. Не лише фізична його чарівність хвилювала її, — сильна пристрасть не знає такого обмеження, — внутрішня цілісність цієї людини привертала її і вабила, як полум’я вабить метелика. В його очах світився вогник пристрасті, нехай пригашений волею, та все ж владний, і за її уявленням — всесильний.

Коли прощаючись він торкався її руки, їй здавалося, що її тіло пронизує електричний струм. Попрощавшись із ним, вона згадувала, як важко їй було дивитися йому прямо в очі. Часом ці очі випромінювали якусь руйнівну енергію. Багато людей, особливо чоловіки, ледве витримували холодний блиск його погляду. Їм здавалося, що за цими очима, що дивляться на них, причаїлася ще пара очей, що спостерігають нишком, але все бачать. Ніхто не міг би вгадати, про що думає Ковпервуд.

У наступні місяці Ейлін ще сильніше прив’язалася до нього. Одного вечора, коли вона сиділа за роялем у Ковпервуда, Френк, скориставшись моментом (в кімнаті саме нікого не було), нахилився і поцілував її. Крізь віконні завіси виднілася холодна, засніжена вулиця і миготливі газові ліхтарі. Ковпервуд рано повернувся додому і, почувши гру Ейлін, пройшов до кімнати, де стояв рояль. На Ейлін була сіра вовняна сукня з химерною помаранчевою та синьою вишивкою у східному стилі. Сірий капелюх, в тон сукні, з пір’ям, теж помаранчевим і синім, ще більше підкреслював її красу. Чотири або п’ять перстнів — в усякому разі, їх було занадто багато — з опалом, смарагдом, рубіном і діамантом — виблискували і переливалися на її пальцях, які бігали по клавішах.

Він увійшов, і вона не обертаючись вгадала, що це він. Ковпервуд наблизився до неї, і Ейлін з