Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Ви так подобаєтеся мені, — зізнався Ковпервуд, — що я неодмінно повинен дізнатися, чи подобаюся я вам хоч трохи.

У його голосі звучали благання і ніжність, і навіть смуток.

— Так, звісно… — вона струснула заціпеніння, що було охопило її. — І ви це знаєте…

— Мені так треба, щоб ви були прихильні до мене! — продовжував він тим же тоном. — Мені потрібна людина, з якою я міг би говорити відверто. Раніше я про це не думав, але тепер мені це необхідно. Ви не уявляєте, яка ви дивовижна!

— Не треба, — перебила його Ейлін. — Я не повинна... Господи, що я роблю…

Вона побачила, що до неї наближається молодик і продовжила:

— Я повинна вибачитися перед вами. Цей танець був обіцяний йому.

Ковпервуд зрозумів і відійшов. Йому стало жарко, нерви його були напружені. Він зрозумів, що зробив (чи принаймні задумав) віроломний вчинок. Згідно з кодексом суспільної моралі, він не мав права на таку поведінку. Вона суперечила раз і назавжди встановленим нормам, як їх розуміли всі навколо — її батько, наприклад, або його батьки, або будь-який представник їхнього оточення. Як би часто не порушувалися ці норми потайки, вони завжди залишалися в силі. Одного разу, ще в школі, коли мова зайшла про чоловіка, котрий занапастив дівчину, хтось із його товаришів промовив:

— Так не робиться!

Що б там не було, але після всього, що відбулося, образ Ейлін не сходив з його думок. І хоча йому негайно спало на думку, що ця історія може вкрай заплутати його суспільне і фінансове становище, він все ж з якимось дивним інтересом стежив за тим, як сам — навмисне, планомірно, гірше того — із захопленням! — розпалював у собі полум’я пристрасті. (Роздмухувати вогонь, який може з часом знищити його самого, — і робити це майстерно і навмисне!)

Ейлін нудьгуючи гралася з віялом і неуважно слухала, що говорить їй молодий чорнявий студент-юрист з тонким обличчям. Побачивши здалеку Нору, вона перепросила його і підійшла до сестри.

— Ах, Ейлін! — вигукнула Нора. — Я всюди шукала тебе. Де ти поділася?

— Танцювала, звісно ж. Де ж іще, по-твоєму, я могла бути? Хіба ти не бачила мене в залі?

— Ні, не бачила, — невдоволено відповіла Нора, ніби йшлося про щось дуже важливе. — А ти довго ще думаєш залишатися тут?

— До кінця, мабуть. Утім, видно буде.

— Оуен сказав, що о дванадцятій поїде додому.

— Ну то й що ж такого? Мене хтось проведе. Тобі весело?

— Дуже! Ах, що я тобі розповім! Під час останнього танцю я наступила одній пані на сукню. Як вона розлютилася! І яким оком зиркнула на мене!

— Ну, нічого, любонько, не бійся, вона тебе не з’їсть. Куди ти зараз ідеш?

Ейлін завжди говорила з сестрою дещо поблажливим тоном.

— Хочу розшукати Келема. Він повинен танцювати зі мною в наступному турі. Я знаю, що в нього на думці: він хоче утекти від мене, але це йому не вдасться!

Ейлін посміхнулася. Нора була чарівна. До того ж вона така розумниця! Що б вона подумала, якби про все дізналася? Ейлін обернулася — черговий кавалер розшукував її. Вона почала весело базікати з ним, пам’ятаючи, що має поводитися невимушено. Але у вухах її незмінно звучало оте питання, поставлене руба: «Я вам подобаюся?» — і її невпевнена, але правдива відповідь: «Так, звісно…».

19

Розвиток пристрасті — явище своєрідне. У людей з великим інтелектом, а також у натур витончених пристрасть нерідко починається із захоплення відомими привабами свого майбутнього об’єкта, втім, такими, що все ж сприймаються з неодмінними застереженнями. Егоїст, людина, котра живе розумом, досить мало поступаючись своїм «я», сама вимагає дуже багато чого. Проте людині, котра любить життя, — чоловік це чи жінка, — несподіване зіткнення з такою егоїстичною натурою обіцяє дуже багато.

Ковпервуд від народження був, передусім, розумовим егоїстом, хоча до цих його властивостей значною мірою додавалося доброзичливе і ліберальне ставлення до людей. Егоїзм і переважання розумових інтересів, на нашу думку, сприяють діяльності в різних галузях мистецтва. Фінансова діяльність — теж мистецтво, складна сукупність дій людей інтелектуальних і егоїстичних. Ковпервуд був фінансистом за самою своєю природою. Замість того, щоб милуватись створіннями природи, їх красою і складністю, забуваючи про матеріальний бік життя, він, завдяки швидкості свого мислення, віднайшов щасливу здатність розумово й емоційно насолоджуватися красою буття без шкоди для своїх безперервних фінансових розрахунків. Розмірковуючи про жінок, про моральність, тобто про те, що так тісно пов’язане з красою, щастям, з прагненням повноцінного і різноманітного життя, він починав сумніватися в сумнозвісній ідеї однолюбства, вважаючи, що воно навряд чи має під собою якесь інше підґрунтя, окрім прагнення зберегти існуючий суспільний лад. Чому думки стількох людей зійшлися саме на тому, що можна і треба мати лише одну дружину і залишатися їй вірним до кінця своїх днів? На це питання він не знаходив відповіді. У нього не було бажання ламати собі голову над тонкощами теорії еволюції, про яку вже тоді багато говорилося в Європі, або пригадувати відповідні історичні анекдоти. Він був надто діловою людиною. Крім того, він не раз спостерігав такі сплетіння обставин і темпераментів, які доводили повну неспроможність цієї ідеї. Подружжя не залишалися вірними одне одному до самої смерті, а в тисячах випадків якщо і були відданими, то не з доброї волі. Швидкість і сміливість розуму, щаслива випадковість — от що допомогло якимсь людям компенсувати свої сімейні та громадські невдачі; інші ж, через свою тупість, некмітливість, бідність або відсутність будь-якої привабливості були приречені на безпросвітне животіння. Клята випадковість народження, власне безвілля або некмітливість змушували їх або безперервно страждати, або за допомогою мотузки, ножа, кулі чи отрути шукати вивільнення від набридлого життя, яке за інших обставин могло бути прекрасним.

«Я теж хотів би померти», — подумки вимовив Ков­первуд, прочитавши в газеті про напівзлиденну людину, прикуту до ліжка, котра все ж самотньо проіснувала дванадцять років у крихітній комірчині під опікою старезної і, очевидно, теж хворої служниці. Циганська голка, пронизавши серце, поклала край його земним стражданням. «До