Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Ейлін сказала неправду. Вона нічого не наплутала.

— Ви, мабуть, не дуже цікавитеся цим вашим кавалером, — зауважив Френк, злегка зашарівшись.

— Ні.

Ейлін вже паленіла.

— Чудово! Коли оголосять танець, я знайду вас. Ви — сама чарівність. Я навіть вас боюся.

Він кинув на неї швидкий допитливий погляд і відійшов. Груди Ейлін здіймалися. Як важко іноді буває дихати в такому переповненому залі!

Під час танців — партнерками Френка були спочатку дружина, потім місіс Девіс і місіс Вокер — йому зрідка вдавалося поглянути на Ейлін, і щоразу його наповнювало радісне відчуття її сили, краси і бурхливої енергії — всього, чому він взагалі не вмів протистояти, а в цей вечір особливо. Яка вона ще молода, ця дівчина! Яка вродлива! І які б шпильки не відпускала його дружина на її адресу, він відчував, що вона більше відповідає його прямолінійній, активній натурі, яка не відає жодних сумнівів. Вона дещо наївна — цього він не міг не помітити, — але, з іншого боку, потрібно буде зовсім небагато зусиль, щоб навчити її багато розуміти. Вона справляла на нього враження чогось дуже значного, — не у фізичному сенсі, звісно, хоча й була майже одного з ним зросту, — а в емоційному. Вона вся випромінює життєлюбство. Танцюючи, Ейлін часто проносилася повз нього з сяючим поглядом, напіврозкривши вуста і оголюючи в усмішці сліпучо-білі зуби. Ковпервуд щоразу відчував ще незнайоме йому почуття гострого захоплення; його нездоланно тягло до неї. Вся вона, кожен її порух був сповнений чарівності.

— То що, Ейлін, наступний танець вільний у вас? — запитав він, підходячи до неї перед початком третього туру.

Вона щойно закінчила танцювати і сиділа зі своїм кавалером у дальньому кутку великої вітальні, навоскований паркет якої блищав, наче дзеркало. Кілька майстерно розставлених пальм утворили в цьому закутку подобу зеленого грота.

— Я сподіваюся, ви вибачите мені? — чемно додав Френк, ввічливо звертаючись до кавалера Ейлін.

— Звісно, — відповів юнак встаючи.

— Так, цей танець вільний, — сказала Ейлін. — Давайте посидимо тут; скоро вже почнеться. Ви не заперечуєте? — звернулася вона до свого колишнього партнера, подарувавши йому сліпучу посмішку.

— Ну що ви! Я вже отримав величезне задоволення, протанцювавши з вами вальс!

Він пішов. Ковпервуд сів біля неї.

— Якщо не помиляюся, це молодий Ледокс? Я бачив, як ви танцювали з ним. Ви, здається, любите танцювати?

— Люблю — до нестями!

— Не можу цього сказати про себе. Хоча це, мабуть, захопливе заняття. Все залежить від того, з ким танцюєш. Місіс Ковпервуд теж не дуже охоча до танців.

Згадка про Ліліан змусила дівчину відчути свою перевагу над нею.

— Як на мене, ви дуже добре танцюєте. Я теж спостерігала за вами.

(Пізніше Ейлін картала себе за ці слова. Вони прозвучали виклично, майже зухвало.)

— Справді? Ви спостерігали за мною?

— Так!

Френк був неабияк схвильований, і його думки були наче в тумані: Ейлін мимоволі увірвалася в його життя (точніше, вдерлася б, якби він це допустив), тому його слова звучали якось навіть боязко. Він думав про те, що б таке сказати, шукав слова, які хоча б трохи могли їх зблизити, але не знаходив. А висловити йому хотілося так багато…

— Як це мило з вашого боку, — вимовив він після досить довгого мовчання. — Але що спонукало вас спостерігати за мною?

Френк подивився на неї з легкою усмішкою. Знову заграла музика. Гості почали підніматися зі своїх місць. Він теж устав.

Ковпервуд не думав вкладати в своє питання якийсь додатковий зміст, але тепер, коли Ейлін стояла так близько, зовсім поруч з ним, він пильно подивився їй в очі і з м’якою наполегливістю перепитав:

— То що ж вас до цього спонукало?

Вони вийшли з-за пальм. Правою рукою Френк обхопив її талію. Лівою тримав її витягнуту праву руку — долоня в долоні. Ліва рука Ейлін лежала у нього на плечі, вона стояла впритул і дивилася йому в очі. Коли вони закружляли в ритмічному вихорі вальсу, вона відвела погляд і опустила очі, не відповідаючи на питання Френка. Її рухи були легкі, незмушені, як політ метелика. Френк і сам відчув якусь раптову легкість, немов електричний струм передався від неї. Йому захотілося посперечатися з нею гнучкістю тіла. Її руки, миготіння сріблясто-червоних блискіток на чорній сукні, яка щільно облягала постать, її шия і золотаве волосся туманили його розум. Вона дихала здоров’ям, молодістю і здавалася йому во­істину прекрасною.

— Ви мені все ще не відповіли, — нагадав Френк.

— Яка чарівна музика!

Він стиснув її руку.

Ейлін боязко підвела на нього очі: незважаючи на всю свою веселу, бадьору силу, вона боялася його. Він явно перевершував усіх тут присутніх. Зараз, під час танцю, коли він був так близько від неї, він здавався їй напрочуд цікавим, але нерви її не витримали, і вона відчула бажання втекти не озираючись.

— Ну, що ж, ні то й ні, — він посміхнувся трохи глузливо.

Френк уявив, що їй подобається такий тон розмови, подобається, що він піддражнює її натяками на своє таємне почуття, на свій непереборний потяг до неї. Але до чого призведе таке освідчення?

— Я просто хотіла подивитися, чи добре ви танцюєте, — сухувато відповіла Ейлін.

Налякана тим, що між ними відбувається, вона намагалася стримати своє почуття. Френк помітив цю зміну і посміхнувся. Як приємно танцювати з нею! Ніколи не думав, що в танцях може бути стільки втіхи!

— Я вам подобаюсь? — несподівано запитав він саме в ту мить, коли оркестр замовк.

Усе тіло Ейлін затремтіло при цьому питанні. Шматок льоду, якби сунути його їй за комір, не змусив би її здригнутися сильніше. Питання, здавалося б, нетактовне, але тон, яким воно було задане, виключав навіть думку про безтактність. Ейлін швидко підвела очі, впритул подивилася на Ков­первуда, але не могла витримати його погляду.

— Авжеж… — відповіла вона, намагаючись стримати тремтіння в голосі, зрадівши, що музика вже стихла, і зараз можна буде відійти від нього.