Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Ти щось останнім часом більше часу вдома. Дивно.

— Наш спортзал зараз на ремонті, тому тренувань у мене майже немає. А працюю я як і завжди, просто ти це мало помічаєш.

— Чого б це? — я підняла одну брову.

— Не знаю, ти взагалі не звертаєш на мене уваги.

— Хто б казав. Ти зараз навіть не відриваєшся від свого телефону, це дуже негарно.

— Вибач, — він різко відклав телефон, підвівся і підійшов ближче. Біля нього мені чомусь одразу стало жарко, — де ти була?

— Вдома. Їздила до тата. Вибачитися.

— За твою істерику? — Серафим нахилив голову набік і це мене чомусь розізлило.

— Забудь що я казала, — я хотіла швидко піти геть, бо він почав дратувати, але він зупинив мене, легенько поклавши руку на мою щоку.

— Не втікай, будь ласка, — тихо сказав хлопець і повернув мою голову так, щоб я дивилась йому в очі.

— Що ти знову надумав? — прошепотіла, — я не розумію тебе, Серафиме.

— Яких ти хочеш пояснень? Що я маю тобі сказати?

— Просто пояснити… Чому ти так поводишся? Учорашній вечір. Він досі не йде мені з голови, але я не розумію, як мені на це все реагувати. Ти мене ледь не ненавидів, а тепер цілуєш. І не раз.

— Невже ти насправді нічого не розумієш? — Серафим тихо засміявся і далі не прибирав руки з мого обличчя. 

— Я розумію, але…— я опустила очі, — але я не вірю тобі. Ти зробив це все після дня народження. Після зустрічі з Вікторією. Ти просто хочеш її забути, так? Переключитися на мене?

— Яка ж ти дурненька, Еріко, — врешті він забрав руку і сховав обидві до кишень, — невже тебе справді відвідують такі думки? — він якось розчаровано подивився на мене.

Повисла абсолютна тиша і я почувала себе повною ідіоткою. Здавалося, я все прекрасно розуміла і усвідомлювала, що напевно таки подобаюсь йому, а може навіть і він закохався. І, здається, у мене теж щось є подібне до нього. Але хотілося це почути. Щоб він сказав, що я помилилась і колишня тут абсолютно ні до чого, що він зрозумів, що його тягне до мене, а я б відповіла, що мене теж до нього. Але він цього не сказав. І я не наважилась. Не знаю, скільки часу ми ось так стояли і просто дивились одне на одного. В деяких моментах я відчувала, що він хотів щось сказати, проте таки мовчав. І врешті просто побажавши добраніч, пішов до кімнати.

Серед ночі мене розбудив звук телефона. Спочатку я злякалась, бо не дуже розуміла, що відбувається. Потім таки взявши телефон до рук, побачила, що це телефонує Вадим. І дуже здивувалась.

— Алло, — хрипло відповіла я.

— Привіт, красуне, вибач, що розбудив тебе, — його голос був веселим і наче трохи п‘яним.

— Щось сталося?

— Ні, я просто хотів тебе почути. І за можливості побачити. Зможеш вийти до мене?

— Ти взагалі бачив яка година? Я думала це щось важливе.

— Для мене важливе, — серйозним тоном сказав Вадим, — будь ласка. Серафим про це знати не буде.

— Як ти можеш бути такий впевнений.

— Він уже давно спить, я дзвонив йому, не відповідає.

— Ну…— я вагалась, та все ж вирішила погодитись, — але тільки на п‘ять хвилин. 

Я швидко накинула перші-ліпші речі і тихо вислизнула з квартири. На вулиці мене чекав Вадим і широко усміхався.

— Еріко, я так тебе чекав, — він міцно обійняв мене і, здається, вдихнув запах мого волосся. Я ледь вибралась із цих обіймів.

— Ти щось хотів? Давай, кажи швидше, бо тут щось надто холодно.

— То іди до мене, я зігрію тебе, — він знову обійняв мене і я почула запах знайомого парфуму.

— Вадиме, я не дуже розумію, що зараз відбувається.

— Я просто скучив за тобою, хіба не видно? Цей придурок Серафим думає, що може все вирішувати за нас, але він глибоко помиляється. Я не відступлю від своєї цілі. 

— Тобто? — мені знову довелося звільнятися з його обіймів.

— Хіба це не зрозуміло? Я закоханий. У тебе закоханий, Еріко. З першої миті тоді в торговому центрі ти не виходиш у мене з голови. І який же я був розлючений, коли дізнався, що ти заручена з моїм тупим братом, який сто відсотків тебе не цінить. Я говорив з нашим татом, але це все безтолку. І що тепер робити, не знаю…

— Ти це все зараз серйозно? — вражено сказала я.

— А хіба може бути інакше? — Вадим засміявся, — я зараз посеред ночі стою під твоїм будинком разом з тобою і зізнаюсь у коханні. Куди ж серйозніше!

— Це…це мило, — все що змогла відповісти.

— Я не вимагаю у тебе швидкої взаємності, але сподіваюсь, що вона буде. Я ж бачу, ти теж до мене не байдужа, — Вадим посміхнувся, — до речі, маю для тебе дещо, — чоловік відкрив дверцята машини і дістав звідти коробку з гарно прикрашеними кексами.

— Дякую, — розгублено сказала я, коли зрозуміла, що коробка доволі важка.

— Мені довелося навіть трохи випити, щоб наважитись на це зізнання. Так просто я б не зміг.

— Вадиме, я… вибач, але мушу вже йти.

— Не смію затримувати, — він взяв мою руку і поцілував її, — чекатиму наступної зустрічі.

Вадим швидко сів у авто і на прощання голосно посигналив. Я прикрила очі від сорому, бо це точно почули усі на нижніх поверхах. Потім тишком я зайшла до квартири. Упевнившись, що все тихо, хотіла віднести кекси до холодильника, але раптом увімкнулося світло на тій же кухні. За столом сидів Серафим.

— І куди це ти серед ночі втікаєш? — він склав руки у замок і тримав їх на столі. Ситуація виглядала так, наче вчитель сварить учня, що втік з уроку. Тобто смішно.

— Хіба це має значення? — трохи ображено сказала я.

— Не відповідай питанням на питання. Пам‘ятаю, це тебе дратує.

— Ти навіть запам‘ятав…— сказала сама до себе.

— Еріко, де ти була?

— Та ось… захотілося чогось солодкого. Замовила доставку, забрала. Все, — не розумію, чому я збрехала.

— А відколи це Вадим у нас став кур‘єром?

— До чого тут він? Ти вже щось собі придумав.

— Не бреши, — Серафим підвівся і підійшов дуже близько до мене, — я чув сигнал його авто, повір, я знаю цей звук. І він дзвонив мені, мабуть, перед тим, як зателефонувати тобі.