Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

Прокинулась я доволі рано через те, що у вітальні було відчинене вікно, а на вулиці якісь ненормальні люди вирішили надто голосно вияснювати свої стосунки. Це було настільки гучно, що навіть на своєму десятому поверсі я чітко чула кожне слово. Заваривши собі один з чаїв, які тепер були у нас вдома, я підсунула крісло ближче до вікна і спостерігала за людьми на вулиці. Хтось вигулював собачку, хтось відправився на пробіжку, хтось поспішав, швидше за все, у дитячий садок, а дитина була дуже проти цього. Дехто інший чекав на зупинці громадського транспорту, а ще хтось не міг виїхати своєю автівкою з двору. Незважаючи на ранню годину, життя вирувало. В якусь мить від цього мені стало якось сумно, що стільки часу я пропускала всі ці миці та не була їх частиною. Але згадуючи кожен ранній підйом в період університету, все-таки цей сум трохи вивітрився. 
Час від часу я кидала короткі погляди на двері спальні. Після вчорашнього вечора я ніяк не могла прийти до тями. «Ти моя. Ти тільки моя» ехом звучало в моїй голові і я досі не змогла зрозуміти, чому він це сказав. Закохався? Чи після зустрічі з Вікою захотів забутися і вирішив мною скористатися? Прямо мені так і не вдалося спитати, бо потім через збентеження ми обоє розійшлись по своїх кімнатах, якщо так можна сказати про мій нічліг на дивані у вітальні. Тепер мені й в очі Серафиму глянути соромно, бо не знаю, чого ще можна від нього чекати. Тому щоб цього точно не сталося, я вирішила поїхати туди, куди вже давно мала б навідатися.

— Не вірю своїм очам, — двері відчинила Марія і як завжди саркастично з мене знущалася.

— І вам доброго ранку, — я закотила очі, — дайте пройти.

— Для чого? Знову будеш скандалити?

— Ви при своєму розумі!? — я обурилась і такий зайшла всередину. 

— Я думала, що нарешті більше тебе тут ніколи не побачу, — жінка схрестила руки на грудях і зміряла поглядом мене з голови до ніг, — ти щось схудла.

— Де батько? Брат? — я вирішила проігнорувати її цінні коментарі.

— Бегемотику, це ти! — сонно і одночасно радісно вигукнув Макс, спускаючись сходами, — яким раннім вітром тебе сюди занесло?

— Та чого ж ви всі причепились до мене? Невже я не маю права прийти у свій дім коли захочу?

— Ну я просто подумав, що у такій годині ти б зараз мала ніжитись у ліжку зі своїм коханим чоловіком.

— Закрий свій рот, — прошипіла я і вхопивши брата за руку, відвела його вбік, подалі від надто цікавих вух Марії, — ти ж прекрасно знаєш, що до чого, якого біса знущаєшся.

— Вибач-вибач, — Максим підняв обидві руки, — більше так не буду.

— Де тато?

— Ще у своїй кімнаті, а що? Він потрібен тобі?

— Маріє, я скоро поїду, підготуйте, будь ласка, сніданок, — на кухні з‘явився тато, уже одягнений у один зі своїх бездоганний костюмів.

— Тату, дивися, хто прийшов, — брат штовхнув мене рукою в спину, то ж мені довелося зробити декілька кроків вперед, що неодмінно привернуло увагу батька.

— Еріко! Який приємний сюрприз.

— Так…я…— я почала щось бурмотіти, — ми можемо поговорити, будь ласка? Наодинці.

— Що ж, так, ходімо, — він вказав мені рукою на свій кабінет і я трохи невпевнено, та все ж пішла туди.

Спочатку я мовчала і просто дивилась на батька, але врешті подумала, що він поспішає, тому тягнути було вже нікуди.

— Пробач мені, будь ласка, за той вечір. Я не мала так поводитись. Просто це все так навалилося і я…не стрималась.

— Ох, доню, — тато підійшов ближче і поклав свої руки на мої плечі, — я не ображаюсь на тебе, але немає нічого кращого для батька почути такі слова від тебе.

— Я тепер…знаю усю правду про вас з мамою, тому…— я важко видихнула і прикрила очі, бо ці слова давались мені важко, — я не проти твого шлюбу з Мартою. Будьте щасливі. Тільки не чекай від мене того, що я кинусь їй на шию чи одразу полюблю. 

— Не хвилюйся, я не чекаю від тебе нічого. Дякую, що прийняла це, — тато легенько посміхнувся і провів рукою по моїй щоці, — а як ти? Як твоє сімейне життя?

Від цього запитання у мене пробігли мурахи по спині. Все настільки заплуталось, що я навіть не знаю, що відповідати.

— Усе добре. Наскільки це можливо. Проте моє бажання відмінити це весілля нікуди не зникло.

— Доню, це неможливо. Особливо вже тепер, коли ми з батьком Серафима підписали певні документи. 

— І все ж я не можу повірити, що ти таке зробив, — я похитала головою.

— Це було твоє покарання за жахливу поведінку. Ну і приємні бонуси для нашої сім‘ї. Та й просто визнай, що чоловік у тебе дуже привабливий і розумний. Навчися шукати у всьому плюси, люба.

— Немає ніяких плюсів у тому, щоб продати свою доньку!

— Еріко, ми вже про це говорили. Я не продав тебе, ми просто завдяки цьому вирішили певні питання. Але якщо так все складно, то… то потім зможеш розлучитися. За деякий час. Але точно не зараз.

— Справді? — я трохи зраділа, коли почула ці слова.

— Так. А тепер вибач, я поспішаю на зустріч, — батько легенько поцілував мене в чоло і швидко вийшов з кабінету. Але натомість сюди прийшов Максим.

— Про що говорили? Ти аж світишся, — брат оцінив мене поглядом.

— Не твоє діло, — я фиркнула, — дуже незвично бачити тебе у цьому домі. Приємно, але незвично.

— Мені теж тут бути трохи…дивно. Але я звикну.

— Тобто ти більше нікуди не втечеш? — я підозріло глянула на брата.

— Ну поки не планую.

Я швидко підійшла і обійняла його. Це те, чого мені всі ці роки так не вистачало. Мого старшого брата. Може, все зараз було би інакше, якби він не поїхав, але його я теж можу зрозуміти. 
За якийсь час у Максима з‘явились якісь важливі справи, а з Марією наодинці я б точно не витримала, тому вирішила все-таки повернутися додому. Де таки зустріла Серафима, що лежав на дивані і щось переглядав у телефоні.

— Привіт, — коротко привіталася я.

— Здоров, — відповів він, навіть не повертаючи на мене голови. І це страшенно чомусь обурило, хоча мало б бути все одно.