Маргарита Михайлівна Хемлін - Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін

Вона вирвалася і закричала:

— Боляче! Ну і ласки в тебе, Мишо! Легше не вмієш?

— Не вмію. Ну?

— Якщо скажу, підемо до мене? — Свєтка перестала приховувати свої підступні наміри. Дивилася на мене заклично і невідступно.

— Підемо. Кажи.

— Спочатку ходімо, вдома скажу.

Я перейшов на інший прийом:

— Світланко, зараз не час до тебе йти. Я й сам хочу. Тільки мені ще сьогодні треба багато справ переробити. По службі. Зрозумій. Та й пожартував я. Навіщо мені у твої бабські справи мішатися? Подумав, може, ти з іншим чоловіком кудись бігала. Приревнував. Пробач.

Свєтка радісно засміялася.

— З яким таким чоловіком? Гаразд. Скажу. Лаєвська Поліна Львівна до мене прибігала. Кравчиня. Але точно — ми з нею за матерією пішли. Вона якнайбільше хотіла придбати, а в одні руки не можна. То вона до мене. Взяли на двох сім метрів. Вона заплатила. Мені блузочку з рукавом «японка» пошиє — задарма. За мою послугу.

Свєтка схопила мене під лікоть і потягла.

Але раптом схаменулася.

— Ой, Мишо! Ти мене на провокацію взяв? Узяв. Гад ти, Мишо!

Я змінив місце положення своєї руки і міцно тримав Свєтку сам.

— Еге ж, Світлано. Працюєш ти в органах, а живого досвіду роботи з людьми немає. Пішли до тебе. Поговоримо. А там як вийде.

Свєтчин сусід побачив нас іздалеку і демонстративно пішов в інший бік від барака. Заявив таким чином, який він делікатний.

Свєтка всілася на ліжко, опустила голову і сказала:

— Що розповідати? Я нічого поганого не зробила. Тим більш не скоїла. Познайомилася з Поліною недавно. Близько місяця тому. Вона мене підстерегла після роботи начебто випадково. Розговорилися. Вона мене похвалила за мою фігуру. Прогулялися з нею по Валу. Вона сказала, що кравчиня, що доводиться шити на самих тільки начальникових дружин. А вони всі, як колоди. Ні талії, нічого. А вона мріяла б пошити для душі. Попрощалися з нею. А за кілька днів вона знову мене зустріла і запросила до себе додому. У гості. Я пішла. Вона мені сказала, що крім шиття у неї є одне захоплення. Вона сваха. У неї в Києві і в Харкові, не кажучи про райцентри, багато женихів. І після війни овдовілих, і молодих. І вона шукає їм порядних наречених. Гарних, звичайно. І що за всіма статтями я підходжу для одного з Києва. Він зараз у тривалому відрядженні, але скоро повернеться і вона познайомить нас. Я, звичайно, за її зовнішністю відразу зазначила, що вона з нації єврейка. Тому й поцікавилася, якої нації наречений. Вона запевнила мене, що росіянин або, в крайньому разі, українець.

Свєтка бубоніла, очі не підводила. У цьому місці зупинилася і замовкла.

— То що ти мене матросила?

— Ти одружений. Не рахується.

Я погодився, не рахується.

Свєтка осміліла.

— Ти мені давно подобався. А тут одне до одного. Що, я мушу сиднем сидіти і чекати нареченого? У мене нутро є. І нутро вимагає. А хто засуджує, той нехай стежить за собою.

Я підтримав:

— Правильно, Світлано. Правильно.

— Ну от.

Свєтка почала збивати подушку. Величезну, у вишитій наволочці. Білим по білому. З обшитими дірочками. Взяла собі на коліна і збиває. Як тісто.

— Сама вишивала?

— Ні. Мама. Придане її. Я теж умію. — Свєтка відвалила подушку від себе, підсунула за спину і всілася, ніби в кріслі.— Я багато чого вмію. Тільки нікому не треба. — Свєтка зробила вигляд, що буде плакати.

Я почекав.

Вона не заплакала. Не змогла.

— Поплач, Світлано. Поплач.

— Не виходить. Ти стовпом стирчиш, просто в очах темно від тебе. Сідай. Хоч поруч присядь.

Я присів.

Обійняв Свєтку за плечі і сказав так:

— Якщо не хочеш, не кажи більше. Я і сам тобі розкажу. Потім Лаєвська попросила тебе поширити серед мене чутку, що вона приходила до відділку зі Штадлером. А ще просила дістати їй почитати матеріали справи Горобчик Лілії Соломонівни. З архіву взяти. Начебто з цікавості. Начебто вона їй родичка. І ти зробила, як вона просила.

Я навіть і не гладив Свєтку по плечу, а так — підтримував. Приводу ніякого їй не давав, щоб вона переді мною розстелилася у повному сенсі слова.

Але вона, звичайно, не так мене зрозуміла.

А я не залізний.

На запитання Світлани, чи кохаю я її після цього, я чесно відповів, що не кохаю. Але поважаю як жінку і людину, яка просто заплуталася.

Свєтка спиталася моєї думки, чи обдурить її Поліна з нареченим.

Я запевнив, що обов’язково обдурить. А до цього Світлані ще доведеться на Поліну попрацювати. Не перша Свєтка така у Поліни, і не остання.

На питання Свєтки, що я Поліні зробив, що вона під мене копає, я промовчав.

Завдання Світлані дав наступне: контакти з Поліною припинити по-доброму, сказати, що сама знайшла собі нареченого і не потребує більше її послуг, і що ніяких блузок їй не треба. А що Свєтка раніше зробила — то вона зізналася особисто мені, і я її вибачив без подальшого ходу по начальству.

Я також запевнив Свєтку, що Поліна заткнеться. Їй скандали ні до чого. Вона повністю у брехні. Сама заплуталась і боїться, що брехня в будь-якому тонкому місці обвалиться і її першу придавить.

Удома насамперед написав листа Любочці. Вклав у нього всю теплоту, яка у мене була. Наприкінці зробив спеціальну приписку, щоб вона не пускала Йоську купатися голого, тому що діти будуть обсміювати його. В селі так: що бачать, із того й регочуть. Правилами не цікавляться. І забобонами чужими теж. А нашому хлопчику не треба, щоб був зайвий сміх на його адресу. Ще натерпиться.

Потім подумав.

Подумалося ось про що. Свєтка тепер принишкне. Небезпеки від неї ніякої. В цьому я був упевнений.

Натомість Лаєвська! Просто завзята шпигунка з мережею. І чіпляє за найбільш чутливе — за кохання. Євку зачепила. Свєтку.