Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга перша, Шолохов Михайло

*

Скоро дістались до стодоли й' засапані скочили на коні, — побачили роту руських салдатів,. що входила до містечка з боку Пелікаліє. Козаки поскакали назустріч. Астахов рапортував командирові роти, що, горбом обминаючи містечко, їде-німецький роз'їзд. Капітан суворо оглянув носки своїх чобіт, присипаці куряним інеем, спитав:

— Скільки їх?

— Понад двадцятеро.

— їдьте їм навперейми, а ми звідси їх обстріляємо. Він повернувся до роти, скомандував вишикуватися і швидким маршем повів салдатів.

Коли козаки вихопилися на горбок, німці, вже випередивши їх, бігли ристю, перетинаючи дорогу на Пелікаліє. Попереду відрізнявся офіцер на яснорудому куцохвостому коні.

— Навздогін! Ми їх наженемо на другий пост! — скомандував Астахов.

Кінний прикордонник, що пристав до них у містечку, відстав.

— Ти чого ж? Обломив, брат? — обертаючись крикнув Астахов.

Прикордонник махнув рукою, кроком почав З'їздити до містечка. Козаки бігли швидкою ристю. Навіть неозброєним оком ясно було видно синю форму німецьких драгунів. Вони, їхали куцою ристю в напрямку другого посту, що стояв на фольварку верстви за три від містечка, і оглядались на козаків. Віддаль, що розділяла їх, помітно зменшувалась.

— Обстріляємо! — хрипнув Астахов, плигаючи з сідла.

Стоячи, намотавши поводи, пальнули. Кінь Іванкова став

дибки, звалив хазяїна. Падаючи, він бачив, як один з німців валився з коня: спочатку ліниво хилився набік і раптом, махнувши руками, впав. Німці, не зупиняючись, не виймаючи з чохлів карабінів, поскакали переходячи на чвал. Розсипались рідше. Вітер крутив матерчаті прапорці на їх списах. Астахов перший скочив на коня. Взялись до нагайок. Німецький роз'їзд під гострим кутом повернув ліворуч, і козаки, переслідуючи їх, проскакали за сорок сажнів від збитого німця. Далі йшла горбкувата місцевість, покраяна неглибокими влоговинками, покарбована зубчастими ярками. Що тільки німці виїздили з улоговини на той бік, — козаки спішувались і випускали їм услід по обіймі. Проти другого посту збили ще одного.

— Упав! — крикнув Крючков, заносячи ногу в стремено.

— З фольварку зараз наші!., тут другий пост... — мурмот-нув Астахов, заганяючи обкуреним жовтим пальцем в магазинну коробку нову обійму. Німці перейшли на рівну ристь.

Проїжджаючи, поглядали . на фольварок. Але подвір'я було порожнє, черепичні дахи будівель ненаситно лизало сонце. Астахов вистрелив з коня. Трохи відсталий задній німець мотнув головою і дав коневі остроги.

Вже потім виявилось, що козаки пішли з другого посту цієї ночі, дізнавшись, що телеграфні дроти за півверстви від фольварку перерізані.

— На перший пост поженемо! — гукнув, повертаючись до інших, Астахов.

І тут лише Іванков помітив, що в Астахова лущиться ніс, тонка шкірка висить на ніздрі.

— Чого вони не обороняються? — тоскно спитав він, доправляючи за спиною рушницю. ,

— Почекай ще... — кинув Щегольков, дихаючи як сапний кінь.

Німці спустилися в першу улоговину, не оглядаючись. По той бік чорніла рілля, з цього боку кущився бур'ян і рідкий чагарник. Астахов спинив коня, зсунув кашкета, витер тильним боком долоні зернистий піт. Він оглянув інших, сплюнувши сухий кім'як слини, сказав:

— Іванков, їдь до влоговині, глянь, де вони. .

Іванков, цегляно-червоний, з мокрою від поту спиною,

жадібно облизав зачерствілі губи, поїхав.

— Курнути б, — пошепки сказав Крючков, відганяючи нагайкою овода.

Іванков їхав ступою, підводячись на стременах, заглядаючи вниз улоговини. Спочатку він побачив кінчики списів, потім раптом з'явились німці, що, повернувши коні, йшли з-під схилу улоговини в атаку. Попереду, мальовниче піднісши палаша, скакав офіцер. За хвилину, коли повертав коня, Іванков відбив в пам'яті безвусе 'похмуре обличчя офі-церове, статну його поставу. Градом по серці тупотіння німецьких коней. Спиною до болю відчув Іванков щипучий холодок смерти. Він крутнув коня і мовчки поскакав назад.

Астахов не встиг згорнути кисета, сунув його мимо кишені.

Крючков, побачивши за спиною Іванкова німців, поскакав перший. Правофлангові німці йшли Іванкову навперейми. Доганяли його з дивовижною швидкістю. Він шмагав коня нагайкою, оглядався. Криві корчі зводили йому обличчя, видавлювали з орбіт очі. Спереду, припавши до луки, скакав Астахов. За Крючковим і Щегольковим вихрилась бура курява.

Ж

— Ось. Ось. Дожене, — стигла думка, і Іванков не думав про оборону; щулив своє велике повне тіло, головою торкався чубка коня.

Його наздогнав рослий рудуватий німець. Він списом штирхонув його в спину. Вістря, проштрикнувши ремінний пасок, навскоси на піввершка загналося в тіло.

— Братця, вертайте!.. — не тямлячись крикнув Іванков і вихопив з піхов шаблю. Він відвів другий удар, скерований йому у бік і, підвівшись, рубонув по спині німця, що скакав ліворуч. Його оточили. Рослий німецький кінь грудьми вдарився у бік його коня, мало не збив з ніг, і близько-близько коло себе побачив Іванков страшну муть чужого обличчя,

Перший підскакав Астахов. Його відтерли вбік. Він відмахувався шаблею, в'юном крутився на с'ідлі, вищирившись, змінившись на виду, мов той мертвяк. Іванкова кінцем шаблі черкнуло по шиї. З лівого боку над ним виріс драгун і блякло в очах метнувся на зльоті палаш. Він підставив шаблю: криця об крицю бризнула виском. Ззаду списом підіймали йому рушничний ремінь, настирливо перли, зривали його з плеча. За задраною головою коня маячило пітне, розпалене обличчя ластатого немолодого німця. Тремтячи одвис-лою щелепою, німець безглуздо штовхав палашем, намагаючись потрапити. Іванкову в груди. Палаш не діставав, і німець, кинувши його, рвав з пристроченого до сідла жовтого чехла карабін, не відводячи від Іванкова налякані брунатні очі. Він не встиг дістати карабін* через коня його дістав списом Крючков, і німець, розриваючи на грудях темносиній мундир, закидаючись назад, перелякано здивовано ахнув:

— Мейн мутер!

Осторонь чоловіка вісім драгунів оточили Крючкова. Його хотіли взяти, живцем, але він, піднявши на дибки коня, вигинаючись усім тілом, відбивався шаблею, аж поки вибили її з його рук. Вихопивши в ближчого німця списа, він наставив його, мов на муштрі.

Відринувши, німиці трощили того списа палашами. Коло невеличкого клин суглинкуватої невеселої ріллі грудились, перекипали, коливаючись у бійці, мов під вітром. Озвірівши від жаху, козаки й німці кололи й рубали де попаде: по спинах, по руках, по конях і по зброї... Не тямлячись від смертного жаху, коні налітали й безглуздо штовхались. Опанувавши над собою, Іванков кілька разів намагався вдарити довгобразого білявого драгуна, що насідав на нього, по голові, але шабля падала на крицеві бокові пластинки каски, ковзалася.

Астахов прорвав кільце і вискочив, стікаючи кров'ю. За йим поскакав німецький офіцер. Майже увіч убив його Астахов пострілом, зірвавши з плеча Гвинтівку. Це й було переломним моментом у бійці. Німці, всі поранені безглуздими вдарами, втративши офіцера, розсипались, відійшли, їх не переслідували. На них не стріляли вслід. Козаки поскакали навпростець до містечка Пелікаліє, до сотні; німці, піднявши впалого з сідла раненого товариша, уходили до кордону.

Відскакавши з півверстви, Іванков захитався.

— Я все... Я падаю!.. — він спинив коня, але Астахов смикнув поводи.

— Ходу!

Крючков розмазував по обличчі кров, мацав груди. На гімнастівці червоно мокріли плями. Від фольварку, де був другий пост, вони розбились надвоє. '

— Праворуч їхати, — сказав Астахов, показуючи на болото, що казково зеленіло за двором у вільшняку.

— Ні, ліворуч! — уперся Крючков.

Роз'їхались. Астахов з Іванковим приїхали до містечка пізніше. На вигоні їх чекали козаки своєї сотні.

Іванков кинув поводи, скочив з сідла і захитавшись упав. З закам'янілої руки його насилу видерли шаблю.

За годину майже вся сотня виїхала на місце, де було вбито німецького офіцера. Козаки зняли з нього взуття, одежу і зброю, товпились, розглядаючи молоде, похмуре вже пожовтіле обличчя вбитого. Усть-хоперцеві Тарасову пощастило зняти з забитого годинника із срібними ґратцями і він тут же продав його чотовому уряднику. В гамані знайшли трохи грошей, листа, жмуток білявого волосся в —конверті та фотографію дівчини з погордливим усміхли-вим ротом. 2

Рудуватий сонний імператор оглянув Крючкова, мов коня, полупав кислими набряклими повіками, поплескав його по плечі

— Молодець козак! — і, повернувшись до почету: — Дайте мені сельтерської' води.

Чубата голова Крючкова не сходила з— сторінок газет і журналів. Були цигарки з Крючковим. Нижегородське купецтво піднесло йому золоту зброю.

Мундир, знятий з німецького офіцера, що Астахов забив, прибили до фанерної широкої дошки і .генерал фон-Ре-кенкампф, посадовивши до автомобіля Іванкова і адьютанта з цією дошкою, їздив перед лавами війська, що уходило на передові позиції, виголошував запально-казьонні промови.

А було так: стикнулися на полі смерти люди, що не встигли ще наважити руки нищити таких же, як і самі, і, охоплені звірячим жахом, наскакували, наносили сліпі удари, калічили себе й коней і розбіглися, перелякані пострілом, що вбив чоловіка, роз'їхались морально покалічені.

Це назвали подвигом.

X.

Фронт ще не влігся багатоверстною неподатливою гадюкою. На кордоні вибухали кавалерійські сутички й бої. В перші дні після оголошення війни німецьке командування випустило помацки — міцні кавалерійські роз'їзди, що тривожили наші частини, прохоплювались поміж постами, вивідуючи розташовання і кількість військових частин ворога. Перед фронтом 8-ї армії Брусілова йшла .12-та кавалерійська дивізія під командою генерала Каледіна. Лівіш, перейшовши через австрійський кордон, просувалась одинадцята кавалерійська дивізія. Частини її, з боєм забравши Лешнюв і Броди, топтались на місці,—до австрійців наспіла допомога, і мадярська кавалерія з наскоку йшла на руську кінноту, тривожачи її і відтісняючи до Бродів.

Григорій Мелехов після бою під містом Лешнювим важко перемелював у собі нудний нутряний біль. Він помітно схуд, утратив, на вазі, часто в походах і на відпочинку уві сні і в дрімоті ввижався йому недавній знайомець-австрієць* той, котрого зарубав під штахетами. Надзвичайно часто*, переживав він уві сні ту першу сутичку і навіть уві сні,, обтяжений спогадами, відчував він конвульсійні корчі своєї' правої руки, що затиснула ратище; прокидаючись і отямившись, гнав від себе сон, затуляв долонею до болю примружені очі.

Визрілі хліба топтала кіннота, на полях лягли сліди го-стро-шпенькових підків, мов той гряд прошумів по всій

Галичині.