Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Інше » Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман 📚 - Українською

Річард Фейнман - Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман

581
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака" автора Річард Фейнман. Жанр книги: Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 99
Перейти на сторінку:
механіці — інтеграли по траєкторіях24, мені було чим зайнятися.

У Корнелі я готувався до лекцій, ходив у бібліотеку, читав «Тисячу і одну ніч», загравав до дівчат. Але коли настав час зайнятися наукою, я не міг нічого робити. Почувався втомленим, втратив інтерес, не міг займатися наукою! Це тривало, як мені здалося, кілька років, але коли я повертаюся думками в минуле і починаю рахувати час, то виходить, що це не могло тривати надто довго. Можливо, зараз так і не здавалося б, але тоді було відчуття, що це дуже довго. Я просто не міг узятися за жодну проблему. Пригадую, написав одне-два речення, щось про гамма-промені, і не було сил продовжити. Мені здавалося, що я «вигорів» через війну і смерть дружини.



Тепер я розумію це набагато краще. По-перше, молода людина не усвідомлює, скільки часу забирає підготовка хороших лекцій — продумати текст, підготувати екзаменаційні питання, перевірити, наскільки вони якісні, і т. д. А я читав хороші лекції, в кожну вкладав думку. Але не усвідомлював, скільки це роботи. Тому-то почувався спустошеним, читав «Тисячу і одну ніч» і жив у пригніченому стані.



У той час я отримував багато пропозицій з різних місць — від університетів і промислових фірм — із зарплатою вищою, ніж у Корнелі. І щоразу відчував ще більше пригнічення. Казав собі: «Подивися, вони роблять тобі чудову пропозицію, але не розуміють, що ти вигорів. Як же ти її приймеш? Вони чекають, що ти чогось досягнеш, а ти не можеш нічого робити! У тебе немає ідей…».



Урешті-решт поштою прийшло запрошення з Інституту перспективних досліджень: Ейнштейн… фон Нейман… Вейль25… усі ці великі імена. Вони пишуть і запрошують професором до себе. І то не просто професором. Якось вони дізналися про моє ставлення до Інституту — що він надто теоретичний, відірваний від реального життя і реальних викликів. Тож у запрошенні було написано: «Ми розуміємо ваш інтерес до експериментів і викладання, тому домовилися про створення особливої професорської посади, якщо хочете: півставки професора в Принстоні і півставки професора в Інституті».



Інститут перспективних досліджень! Особлива посада! Ще краща, ніж у Ейнштейна. Ідеально. Досконало. Абсурдно!



Це був абсурд. Ті пропозиції робили мені боляче. Від мене чогось чекали. Але ця була настільки смішна, настільки неймовірна — хто може бути гідний такого?! Вона ж абсурдна. Я сміявся, коли думав про неї у ванній.



А потім подумав: «Знаєш, усі про тебе такої високої думки, це так далеко від реальності, що відповідати цьому рівню просто неможливо. Ти не мусиш нести відповідальності за це».



Прекрасна ідея: ти не несеш відповідальності за чужі очікування від тебе. Це їхня помилка, а не твоя вина.



Я не винен, що Інститут перспективних досліджень вважає мене настільки класним. Це явна помилка — і в той момент, коли я усвідомив, що вони можуть помилятися, я зрозумів, що це стосується і всіх інших місць, зокрема й мого університету. Фейнман такий, як є, а якщо вони вважають його добрим фахівцем і пропонують йому за це гроші, то це їхні проблеми.



Потім того самого дня, за якимось дивним збігом — можливо, почувши, як я говорю із собою, або просто зрозумівши, що зі мною відбувається, — Боб Вілсон, директор фізичної лабораторії в Корнелі, покликав мене до себе. І серйозним тоном сказав: «Фейнман, у тебе хороші лекції, ти робиш добру роботу, ми дуже задоволені. Усі інші сподівання, які міг мати університет, — це справа удачі. Наймаючи професора, ми беремо на себе всі ризики. Вийде — добре, не вийде — погано. Але тобі не варто переживати про те, що ти робиш, а чого — ні». Він сказав це набагато красивіше, ніж я пишу, і його слова звільнили мене від почуття провини.



А потім прийшла інша думка: зараз мене верне від фізики, але ж раніше вона давала мені задоволення. Чому вона мені подобалася? Бо я грався з нею. Робив те, що мені подобається, не оглядаючись на те, наскільки це важливо для розвитку ядерної фізики, просто робив те, що давало інтерес і радість. Якось у старших класах я помітив, що струмінь води з крана стає вужчим, і мені стало цікаво, що визначає його форму. Виявилося, що це досить легко зробити. Я не мусив цього робити, це не мало значення для майбутнього науки, хтось уже зробив це до мене. Але мені було однаково, я винаходив усякі штуки і грався з ними у своє задоволення.



Так я виробив новий підхід до життя. Отже, я вигорів і більше нічого суттєвого не досягну, але в мене є прекрасна посада в доброму університеті, мені подобається викладати, я читаю «Тисячу і одну ніч» у своє задоволення і буду гратися у фізику, коли захочу, не переживаючи про значення своєї роботи і всяке таке.



Десь через тиждень я сидів у кафетерії, і один хлопець, заради розваги, підкинув у повітря тарілку. Коли тарілка летіла вгору, я помітив, що вона коливається, а червона емблема університету обертається. Було цілком очевидно, що емблема обертається швидше, ніж коливається тарілка.



Знічев’я я став думати про коливання тарілки в повітрі. Я виявив, що коли кут нахилу дуже маленький, емблема крутиться вдвічі швидше, ніж коливаються краї тарілки, — два до одного. Так випливало з одного складного рівняння. Тоді я подумав: «Чи немає якого-небудь фундаментальнішого способу подивитися на це саме, взяти силу або динаміку, чому два до одного?»



Уже не пам’ятаю як, але мені врешті-решт вдалося розрахувати рух частинок з масою і розібратися, як виходить співвідношення два до одного з прискоренням26.



Пригадую, прийшов я до Ганса Бете і кажу: «Привіт, Ганс! Я помітив щось цікаве. Ось тарілка коливається, а співвідношення два до одного виходить тому, що…» — і розказую йому про прискорення.



Він відповідає:



— Фейнман, це дуже цікаво, але яке це має значення? Чому ти цим займаєшся?



— Ха! — кажу. — Просто заради розваги.



Його реакція мене не розхолодила — я вирішив, що буду займатися фізикою для розваги і робити, що мені подобається.



Я продовжив розробляти рівняння, що описують, як крутиться і коливається тарілка. Потім почав думати про орбіти електронів у теорії відносності. Потім про рівняння Дірака в електродинаміці. Потім про квантову електродинаміку. Ще не усвідомлюючи цього (усвідомлення прийшло дуже скоро), я почав «гратися»

1 ... 46 47 48 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"