Димитр Ангелів - Сміливий чунг

озиратися. Скрізь на плато лежали потрощені та вирвані з корінням дерева. Одні з них були переламані навпіл, і верхів’я їх звисало униз, у інших верховіть не було зовсім. Де-не-де під поваленими стовбурами видно було трупи убитих, покалічених тварин, а поміж гіллям лежала велика кількість мертвих крі-рі. © http://kompas.co.ua

Отямившись від щойно пережитого страху, чунги накинулися на них і жадібно почали їх їсти. Наївшись досхочу, вдоволені з того, що врятувалися від бурі, деякі з них почали підстрибувати, і з грудей у них вихоплювалися звуки:

— Ха-кха! Ха-кха! Ха-кха!

І як тоді, коли народилась маленька пома і біле світило обігріло їх своїм промінням, ритм гри знову захопив і покорив їх.

— Ха-кха! Ха-кха! Ха-кха! — вигукували вони в такт, і всі відчували, що цей ритмічний приспів є зовсім щось нове для них, бо ніхто ще з чунгів досі не підстрибував і не приспівував так.

Ще багато днів чунги йшли через те плато. Вони піднімалися все вище і врешті вийшли на друге, ще вище плато. Тут вони спинилися й кинули здивований погляд назад. Далеко-далеко на північ, куди сягав їх зір, все було вкрите білим. Над рівниною лежала важка холодно-синя імла. Все було мертве, всюди пусто, тільки холодний північний вітер завивав над цією безкрайою білою пустелею. А може, це всевладний «хтось», отой страшний грау, який переслідував їх з незапам’ятних часів, тепер умертвив, скувавши холодом, дерева й перетворив усю землю в мертву білу пустелю?

О, цей холодний північний вітер! Цей крижаний подих страшного грау, який заморозив усіх чунгів, що відстали від групи, та інших тварин!.. Невже він заморозить і цих чунгів, що тікають на південь, і кожен з них перетвориться в крижану брилу, і невже ніколи більше не буде чунгів?.. Тікайте, чунги, тікайте! Тікайте всі, дорослі й малі! Може, ви ще пройдете оте високе плато з засніженими деревами, перш ніж страшний грау наздожене й заморозить вас! Може, встигнете ще врятуватись, залишитесь живі, будете розмножуватися, і ваші поми народжуватимуть маленьких чунгів з голими животиками й стегнами, та все стрункіших, із вправнішими пальцями…

І велика група чунгів тікала далі. Вона проминула й це високе плато, досягла його південного краю й почала сходити на протилежний бік. Перед їх очима розіслалася безкрая зелена широчінь. 3 долин підіймалися тепло і волога, проміння білого світила заливало пишний зелений ліс, а над ним стояв запах свіжості й буйних живлющих соків.

Нарешті, нарешті!.. Ось він, ліс, який ввижався у дорозі всім старим чунгам в останню хвилину їх життя!.. Ось він, ліс, який вони мусили покинути дуже давно, але про який ніколи не забували, споконвічний ліс чунгів!.. Але ж як ще далеко до того лісу, який же великий і втомливий шлях лежить до нього! Він тільки ледь мріє вдалині, і можливо, чунгам треба буде пройти не менше, ніж вони пройшли досі, і може, за цей час ще багато старих чунгів відстане і ще багато народиться нових чунгів…

Чунги почали сходити вниз по крутому схилові високої гори. Довго йшли вони і врешті опинилися в глибокій ущелині. На дні ущелини клекотіла й пінилась бурхлива річка. Скелясте русло її місцями звужувалось, і вона губилася десь між камінням, місцями ж вода з величезної висоти спадала вниз і утворювала білі піняві вири. Поперек русла лежали велетенські дерева, повиривані з корінням страшною бурею, і чунгам легко було переходити по них з берега на берег.

Скрізь лежало багато каміння, і чунгам не треба було збирати їх увечері й складати в купи біля себе. Та й звірів тут бачили вони дуже мало. Лиш одного разу їм вдалося оточити рудуватого кат-рі, але він утік на неприступну високу скелю й почав звідти хижо блискати на них очима та люто гарчати.

— У-кха-кха! У-кха-кха! — заревли всі чунги, обступивши скелю, і почали махати на кат-рі передніми кінцівками, проте зловити його не могли.

А хижак, припавши черевом до скелі, все блискав очима й гарчав, бив себе хвостом по боках. Він розумів, що опинився в облозі цих незвичайних, дивних істот і, щоб утекти від них, йому треба було б мати крила крі-рі й перелетіти через їхні голови. Але чунги й так не могли його досягти.

А тимчасом чунги оточили скелю й без упину вигукували:

— У-кха-кха! У-кха-кха!

Деякі з них повилізали на другу скелю, що стояла майже поруч з першою і була навіть вища за неї, і дивилися на кат-рі згори, але все одно не могли нічого зробити. Ця безпорадність розлютила їх, вони почали підстрибувати й ревти. Їхній голосний і дружній рев розлягався по всій ущелині. Потім чунги зрозуміли, що, скільки б вони не ревли, зловити кат-рі їм все одно не вдасться, і почали розходитись. Це зрозумів також і Сміливий чунг, який менш за всіх міг примиритися з такою невдачею, адже кат-рі був так близько від них, оточений з усіх боків, а вони не могли його зловити й з’їсти. Він люто заричав і, сильно замахнувшись, кинув у кат-рі камінь, який тримав у руці. Камінь випадково влучив звірові просто в голову. Він заскавчав, перекинувся і впав з крутої скелі вниз. Приголомшений ударом, він уже не міг втекти. Чунги з радісним схлипуванням накинулись на нього, розідрали його і з їли.

В пориві радості від цієї несподіваної удачі Сміливий чунг нагнувся, взяв другий камінь і, широко замахнувшись, кинув його на скелю, на якій лежав кат-рі. Камінь ударився об верхів’я скелі, відскочив, перелетів на другий бік і впав десь далеко за нею. Потім Сміливий чунг нагнувся знову, взяв третій камінь, замахнувся й кинув, потім ще… І щоразу, кинувши камінь, він радісно схлипував:

— У-кха-кха! У-кха-кха!

— У-кха-кха! У-кха-кха! — захлипали інші чунги і, побачивши, що робить Сміливий, теж почали кидати каміння. Малі чунги, які у всьому наслідували дорослих, і собі почали кидати на всі боки камінці. Незабаром в ущелині посипався цілий град великого й дрібного каміння. Це безцільне кидання каміння сподобалося їм так