Сергій Ухачевський - Чужа гра

ті. Та й з пиятиками — тиждень побігаю, тиждень п’ю, тиждень приходжу до тями.

— Даремно скаржишся на здоров’я, якщо витримуєш такі навантаження… Сьогодні мав розмову з Петьком…

— Все нормально, працюй з ними. Політична ситуація змінилася, зрозумів?

— Що з Нагірною? Планував там закріпитися, а тут — знову Мойша!

— З ним вирішено. Будеш мати свій шмат сала на тій території.

— Петько пообіцяв Чорнопіль, ти — шмат Нагірної… Тільки гарантій нема.

— Гарантії — наше слово.

… Після цієї розмови зателефонував до Оленки:

— Ты одна?.. Я зайду.

Тиждень тебе шукаю, що з твоїм мобільником?! Бігом до мене!

Прийшовши до дівчини, Валентин почув новину:

— Уявляєш, Шлапак одружився!..

Олена, одягнена тільки в халатик, міряла кроками кімнату.

— Крутив мені голову чотири роки, позичив у мене купу грошей!

— Что в этой ситуации тебя больше всего волнует?

Оленка несподівано кинулася до Валентина, припала до грудей і стиха заплакала:

— Обидно. Говорил про любовь, из-за него поругалась с Ирой… Когда я узнала, позвонила, а он мне говорит: «Вона вагітна, мусів ся оженити, а нє? То ж не можна, щоб мої діти чужих дядьків називали татом»! Уявляєш? Я до нього: коли повернеш гроші? А воно: «Маю молоду жінку, треба її привести в нову хату, а ти би вже хотіла, щоб жив у тій халупі на Комунальників?».

— Коз-зел, — вирішив Валентин. — Значит он не собирается отдавать деньги?

— Сказав… «Думаєш, я тебе задурно трахав»?!

— Не волнуйся, деньги он отдаст и переедет «в халупу» вместе с женой. А я тебе куплю на Печерске классную квартиру.

Оленка ніжно пригорнулася до Валентина і прошепотіла:

— Ти моя найкраща людина.

35

«За всіма персонажами цієї історії встежити складно, надто вони непосидючі. Та й життя іде, наче комп'ютерна гра «Sim City». Варто задати програму, а далі все відбувається само собою, лише треба вносити корективи у діяльність невидимих мешканців, іноді вказувати їм, що мають робити, рятувати городян від стихійних лих, що раз по раз навалюються на місто. Можливо, з таких вершин за нами спостерігає Господь, і для Нього ми чимось подібні до мешканців світу комп'ютерів, яким і невтямки, що моляться у своїх віртуальних церквах Гравцю.

Іноді гравець невмілий, знущається над городянами. Навмисне підвищує податки і задоволено регоче, коли психодилічну музику гри переривають невдоволені маніфестації городян; коли вулиці захлипає злочинність, бо вважає, що не варто будувати ні шкіл, ні церков, тим паче в'язницю та поліцію; настає смерчі, пожежі, і тішиться з того, що вони самі можуть відбудовуватись і виживати. Єдине на що справді вистачає у нього розуму, — збудувати зоопарк, влаштувати новорічну ялинку; тоді комп'ютер видав схвальні вигуки, що підвищує рейтинг «володаря», а на табло з'являються долари, які начебто заробив, і це тішить гравця… «Не розслабляйтеся», — зі смішком говорить він у монітор і підвищує податки…

Останніми роками наше місто стало схоже на «Sim City» в руках «бога», якому начхати на долі городян… Ми стали абстрактними юнітами ілюзорного світу, в якому головне не людські долі, а статистика, не проблеми особистостей, а картинка і цифри під значком $ з багатьма нулями. І байдуже, що на вулицях цього містечка блат, мат, куревство… У часи проміскуїтету[12] — це норма.»

Продовження роману «Велика афера у невеликому місті або Проміскуїтет» — у наступному номері», прочитав Анджей колонку з продовженням у газеті і відклав убік. «Цей Паньків непогано пише, — подумав. — Сильна річ. Треба сказати Шлапаку, щоб приніс увесь роман — прочитати відразу… Ага, Шлапак… Обіцяв Ірині перевірити його махінації».

Але зараз «Бізнес-інформ» мало цікавив Анджея. Інші життєві колізії вимагали уваги, — справно працював «чеченський базар». За короткий час вони заробили півтора мільйона доларів. Гаркавий гріб гроші лопатою. Не пасли задніх і київські друзі. Гуцул раптом отямився і поїхав до Німеччини лікувати Василька. Калач таки створив з Гаркавим підприємство з випуску горілки під маркою «Руська» і назвами: «Руська правда», «Руська дружина», «Руське віче», «Руське море». На кожній пляшці була репродукція Тризуба з цеглини Десятинної церкви і коротке пояснення, мовляв, «Русь» — давня назва України. Невідомий письменник легким пером на різних сортах коротенько описував певну історію — про походи русичів на Царград, про демократичний устрій Русі тощо.

Князь під час презентації напою, що провели в Українському домі, реготав до сліз:

— Скоро школярі будуть вчити історію України по пляшках.

— Варто підкинути ідею в Ізраїль, — вирішив Ангел, — хай роблять горілку «Вихід», з тематичними пляшками «Манна небесна», «Золотий тілець», «Мойсееві скрижалі». А ще — «Книга царів», і про кожного коротенько.

— Хто тобі цю лабуду писав? — поцікавився Анджей у Калача, і той назвав Паньківа.

Асоціативно пригадавши Шлапака, Коваль наказав бухгалтеру перевірити роботу «Бізнес-Інформу»…

Зайшов Ангел. Щойно повернувся з Австрії, де влагоджував питання з грішми.

— Як пройшла операція? — поцікавився Андрій.

— Розкинув гроші на чотири рахунки: твій, мій, Ангела і «общаковий». Рахунки чисті, прогнав через три фірми…

— Маємо бути обережними. Якщо взялися за Лазаренка…

— Де зараз Князь?

— У брата на дачі. До речі, Куля повернувся, теж там. Його батько при смерті. Ми дали грошей, та від смерті не відкупишся. Хотіли переправити старого до Німеччини, але лікарі сказали — не доїде. Чорнобиль… Довго не протягне.

— Маємо з ментами домовитися, щоб не затримували його на похороні і дали спокійно поховати