Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Коля закінчив заглядати в газету. Побачив малюнок Петра — і, шкодно просяявши обличчям, теж домальовує щось на лицевій стороні своєї листівки.

Всі пишуть — коханим, матерям, друзям…

Сергій, сидячи над чистим аркушем паперу, думає, його відсутній погляд на стіні намету. Усміхається теплою «внутрішньою» посмішкою: щось згадав… Швидко починає писати…

ГОЛОС ВІД ВХОДУ: Командир, тебе ротний шука!

СЕРГІЙ: Чорт! Зараз… (швидко закінчує речення, додає рядок, підписується; на ходу заклеює язиком конверт)

Тильна лінійка табору. За кілька кроків від Ленкімнати на короткому свіжообтесаному стовпі — грубо збитий дерев’яний ящик. У щілину — широку, темну, криво випиляну — Сергій вкидає білий прямокутник конверта.

В наметі ротного.

СЕРГІЙ (недовірливе обличчя):…І розвідку?!

РОТНИЙ: І розвідку. Вимітай усіх до єдиного. На АЕС!

СЕРГІЙ: А в розвідку хто ж поїде?!

РОТНИЙ: Поїдуть. Я домовився.

СЕРГІЙ: Хто?!

РОТНИЙ: Ну, завтра — з автобату.

СЕРГІЙ: А післязавтра — з банно-прального загону? Що ці автомобілісти там наміряють? І де? Вони що, маршрути знають? Добре, як з приладу показання зчитають без помилок…

РОТНИЙ: Лейтенант! Треба виконувати рознарядку по людям на АЕС. Поки поповнення не прийде — так і буде.

СЕРГІЙ: Ну, добре… (ще не вірячи, з надією) Ну хоч не всю розвідку?

РОТНИЙ (роздратовано): Я ж сказав — УСЮ!

СЕРГІЙ: Товариш капітан, завтра на АЕС на дезактивації екіпажі одержать свою дозу — і все, потім нікому буде в розвідку їздити… А поповнення прийде — хто їх навчить, по маршрутам провезе, покаже?

РОТНИЙ: Роз-на-ряд-ка, Швайко. Панятно?

СЕРГІЙ: Паня-атна… Так що, з роти — усіх?

РОТНИЙ (розлючено): Всіх ходячих. Я ж сказав — до єдиного!

СЕРГІЙ: І офіціанта з їдальні, чи що?

РОТНИЙ: І його теж! Встигне до обіду повернутись. А ні — без нього якось обійдемось. Кухар роздасть! Все. Давай, (стиха сам до себе) Нє, ну чому я не став кухарем?

Чоловічі руки вкидають листи до ящика з соснових дощок. Засмаглі й ще ні, великі й не дуже, грубі й чутливі — безліч різних чоловічих рук просовують світлі прямокутники з адресами у темний широкий і нерівний проріз. Є й листівка — одна, Коліна…

СЕРГІЙ: Де Котка шукати?

КОЛЯ: Ти що, не знаєш?! Тільки давай краще я — і перед самим виїздом…

Коля — в темнуватому наметі продовольчого складу; через дірочки й шпаринки його освітлює рожеве, ще низьке вранішнє сонце.

КОЛЯ (пошепки): Давай-давай! І цей ящик бери! (шкребе нігтем по картонному ящику, зацікавлено оглядає приміщення) Тушонку бери! І хліб…

ГОЛОС, ЯК З МОГИЛИ: Хто тут?

Несподіваний скрип з кутка. Коля з усмішкою погляда туди. Намет заставлений картонними ящиками з консервами, тушонкою, олією, дерев’яними ящиками з цибулею та пророслою картоплею. В кутку на землі лежить збитий з дощок прямокутник темно-зеленого кольору…

…який несподівано відкидається! — Це довга кришка закопаного в землю ящика з-під якоїсь амуніції, схожого на труну.

В «труні», відриваючи голову від засаленої подушки без наволочки, піднімається з матраца заспаний Котко.

КОТКО (невдоволено): Хто на складі?

КОЛЯ (не може повірити): Ти що, отак і спиш там?

КОТКО (невдоволено): Ну да. В землі ж радіації менше…

КОЛЯ: Зате радикуліту більше!

КОТКО (ображено): Тут пісок, сухо…

КОЛЯ: Трупи муміфікуються… Давай, пішли.

КОТКО: Куди це «пішли»?! Я на посту — продукти стережу!

КОЛЯ: Здавай пост. Сьогодні всі на АЕС їдуть.

КОТКО: І я? Не може бути?!

КОЛЯ: Може. Комуністична партія й Радянський уряд наказали. Всі ходячі — на АЕС…

КОТКО: Та я майже кухар батальйону! Старий ось-ось на дембель піде…

КОЛЯ: Навіть розвідка — і та