Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

як правду не мудрці й поети диктують нам, а лиш багнети. Однак буває ніч погідна, як місяць срібло ллє на сад і тишею тебе впиває, пахучим, пінявим вином. У кого, молодий, у кого тоді шукатимеш порад заслуханий в дерев говірку, які шепочуть тихим сном. А ніч, мов мати, над тобою долоню на чоло кладе. Тоді, щасливий, навіть кривди забудеш і простиш найгірші, тоді думки квітками пахнуть і чуєш серце молоде, тоді слова найзвичайніші складають самі у вірші. Автобіографія
Вгорах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер — де б я не був і коли-небудь, я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені. А як зійшов із гір [до] гамірливих міст, у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, глядів спокійно на хвиль противних гурагани. Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, я — закоханий в житті поганин. Привітання життя
І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає, й меж не має, й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. Ми — ланцюга поодинокі звена, ми — відтинок малий зі стрічки часу. Це наших днів звичайна тут дорога, не падає ніщо до безвісті води. Віддати треба нам життю щомога, а треба кожному, ще поки молодий. Тепер ще квітка дійсності надією цвіте, не кидає ще тіні дерево зневіри. Хоч знає, що морози, серце вірує проте і ліктями ужитку правди ще не мірить. Для молодих плечей легкий є неба в'юк, в одноманітності не явиться нам позіх. О, не словами уст, але словами рук співати будем пісню на житті порозі. Вітай, життя! Що більш даєш, і щастя, і красу, і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще. Вітай, життя! І на привіт тобі я понесу м'яке, та в панцир крицевий закуте серце. Із збірки «Три перстені»
Автопортрет

«Я все п'яний дітвак із сонцем у кишені»

«Я закоханий в житті поганин»

З першої книжки «Привітання життя» Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п'яніти? Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди,