Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

____________________

Фонди Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. — Д-2041.

М.С. Бондаренко,
командуючий артилерією 373 стрілецької дивізії 52 армії 2 Українського фронту. Уродженець м. Корсуня-Шевченківського
Бойові дії артилеристів 373 стрілецької дивізії

373 стрілецька дивізія отримала від командуючого 52 армією генерал-лейтенанта Коротєєва бойове завдання: прорвати оборону ворога біля міста Сміли, заволодіти залізничним вузлом станцією Бобринська (Шевченково) та південною околицею міста Сміли. Разом з частинами, діючими праворуч, знищити німців у районі міста Сміла. У подальшому наступати в напрямку міст Городища та Корсуня.

Смілу і залізничний вузол станції Бобринська обороняли частини танкової дивізії СС «Вікінг». Це була елітна частина фашистської армії. Солдати цієї дивізії віком не старші 25-27 років були, як правило, членами гітлерівського об’єднання молоді і вирізнялися особливою жорстокістю. Майже всі вони скоїли військові злочини над мирним населенням. Побоюючися відповідальності, у полон не здавались, билися до кінця.

Німці вжили всіх заходів, щоб укріпити місто Смілу та залізничний вузол станції Бобринська. Місцевість навкруги сприяла цьому. З півночі місто прикривалося лісом та Ірдинським болотом, зі сходу — річкою Тясмин. На околиці міста біля річки німці посилили укріплення. Залізничний вузол та станцію Бобринська противник перетворив у сильно укріплений пункт, застосувавши цегляні будівлі для ведення кругової оборони. За даними розвідки, у районі Городища німці теж підготувати рубежі оборони.

Командир дивізії полковник Сазонов вирішив форсувати річку Тясмин нижче Сміли і головний удар нанести по залізничному вузлу станції Бобринська, атакувавши його з півдня та сходу силами двох стрілецьких полків; третій полк мати у другому ешелоні. Заволодівши залізничним вузлом, наступати на південну околицю міста Сміла у напрямку станції Володимирівка. Полки першого ешелону були підсилені батареями 76-мм гармат дивізіону 931 артилерійського полку для посилення протитанкової оборони. Крім того, наступи кожного стрілецького полку (1239 та 1237) підтримувались одним дивізіоном 931 артилерійського полку; 1235 стрілецький полк наступав у другому ешелоні.

24 січня війська 2 Українського фронту перейшли в наступ. Під прикриттям артилерійського вогню 373 стрілецька дивізія форсувала річку Тясмин нижче залізничного мосту і після короткої артпідготовки атакувала станцію Бобринська. Зламавши в запеклому бою сильний опір ворога, до 13 години піхота 1237 стрілецького полку увірвалася до пристанційного селища з півдня та сходу. Німці вживали всіх заходів, щоб зупинити наші наступаючі частини. Приблизно о 14 годині до двох рот противника з 6 танками контратакували правофланговий полк дивізії. Командир 243 окремого винищувально-протитанкового дивізіону майор Матвєєв швидко висунув батареї в бік контратакуючих німців, розгорнув їх і відкрив вогонь прямою наводкою по танках ворога.

Начальник артилерії 1237 стрілецького полку майор Некрасов організував вогонь полкових гармат і відкрив його по танках ворога. Танки зупинились. Тоді командир 2 дивізіону 931 артилерійського полку підполковник Авальяні відкрив масований вогонь по піхоті і танках ворога. Один танк загорівся. Атака німців захлинулася. Танки стали відходити до будинків, а німецька піхота, залишивши загиблих та поранених, почала тікати. Відбивши контратаки німців, наша піхота ввірвалася на східну околицю міста і вийшла на західний бік залізничного вузла станції Бобринська.

До цього часу сусідня дивізія вийшла на північну околицю міста. Боячись оточення, ворог у ніч з 25 на 26 січня став виходити з міста по єдиному шляху, який у нього залишився, — на захід. До ранку Сміла була звільнена. 26 січня місто Сміла було повністю очищене від ворога. Місто було ціле. Відважні і рішучі дії військ на північному і південному флангах оборони ворога не дали йому можливості знищити станційні та міські будівлі, які він підготував до знищення.

Продовжуючи розвивати наступ, дивізія звільнила станцію Володимирівку і великий населений пункт Ротмистрівку. У Ротмистрівці був захоплений аеродром та великий склад боєприпасів. У ніч на 27 січня пройшов дощ. Він перетворив ґрунтові дороги в суцільне багно. Мастка українська земля прилипала до ніг піхотинців, засмоктувала колеса артилерійських гармат та візків. Автомобілі-арттягачі з великими зусиллями долали бездоріжжя, не могли подолати підйоми. Місцевість біля села Орловця, куди наступали частини дивізії, пересічена, з крутими спусками та підйомами, глибокими ярами. Артилерія почала відставати від бойових порядків піхоти. На виручку артилерії прийшла піхота, а потім і населення звільнених сіл. Озброївшись лопатами, вони ремонтували дороги, мости, витягували з багнюки автомобілі, гармати, візки, які застрягли. Частину боєприпасів, пов’язавши два снаряди або міни невеликого калібру, перекинувши їх через плече, несли піхотинці, по щиколотки провалюючись у липку багнюку. Місцеве населення також приєдналося до перенесення боєприпасів. Від села до села, як по естафеті, переносили вони бойовий вантаж.

Біля села Орловця ворог чинив сильний опір, особливо на західній околиці. Оборону німці побудували по ярах, створивши ряд укріплених кулеметних пунктів та сполучену систему кулеметного та мінометного вогню. Використовували вони і скирти соломи, улаштувавши під скиртами укриття для людей, встановили кулемети. Захопивши східну околицю села, наша піхота повільно просувалася вперед, зламуючи опір ворога. Велику роль у цьому бою зіграла артилерія, застосувавши пряму наводку. Начальник артилерії 1239 стрілецького полку майор Шамота добре організував взаємодію полкової артилерії з піхотою, і цей стрілецький полк більш успішно просувався до західної околиці села. Артилерія підполковника Шамоти знищила 11 вогневих укріплень та багато піхоти ворога, командир гармати винищувально-протитанкового дивізіону вогнем своєї гармати запалив скирти соломи, під якими було чотири ворожих вогневих пункти. Скирти почали тліти, і ворог змушений був тікати від них. Велику допомогу дивізії у цьому бою надала артилерійська бригада, озброєна 152-мм гаубицями.