Джованні дель Понте - Невидимі. Таємниця Туманної Бухти

руку долі: адже сам не можу битися з Дамоном Найтом на рівних, це давно відомо. Жоден маг не здатен відхилитися від зустрічі, якщо інший маг кидає йому виклик. Спосіб дуелі визначає той, хто викликає. Це може бути змагання в чарівництві, але зараз — це просто партія в шахи.

— Надурити нас хочеш? — пробурчав Дуглас. Тепер йому навіть говорити було важко.

— Послухай, малюче, адже ти є Дверима, через які Невидимі можуть з’явитися в нашу реальність. Викликавши тебе сюди, маніпулюючи тобою як ферзем, котрий у шахах служить головною фігурою, я створив ідеальні умови, щоб Невидимі, ті, котрі залишилися молодими, прийшли розрахуватися з Дамоном Найтом!

— А якщо ми спробуємо вибити он ті двері? Вони не здаються дуже міцними, — припустив Роберт Кершо.

— О, я не думаю навіть, що вони замкнуті, — відповів Кендред Хелловей, потягуючись. Сили повернулися до нього.

— Але тоді чому… — журналіст раптом зупинився. — А, розумію: до них не можна підійти, так?

— Так, — відповіла тітка Гетті. — Я багато разів пробувала, але завжди знову опинялася на дивані.

— Має ж бути якийсь спосіб, — бурмотів Роберт Кершо, озираючись навсібіч. Спосіб дійсно був: натиснути на кнопку й дістати доступ до водоспаду й тунелю, про який розповіла Гетті. Проте, навіть якщо б цей спосіб і спрацював, їм довелося б іти дуже далеко, а часу обмаль.

Тому краще за все вийти через двері.

— Перевіримо, — продовжував думати вголос журналіст. — До дверей не можна підійти, тому що в якийсь момент тебе повертає довкруги, чи не так?

— Щось на кшталт того, — відповів Кендред Хелловей, дивлячись на журналіста.

— Добре, я почуваюся справжнім дурнем, тому що вірю вам, але… ви пробували дійти до дверей із заплющеними очима, навпомацки?

— Звичайно, але нічого не вийшло, — відповіла Гетті Хелловей. — Імовірно, гіпноз пригнічує силу волі.

— Ну добре, а якщо скористатися транспортним засобом? Чимось таким, що довезло б нас до дверей незалежно від нашої волі?

— Транспортний засіб… — заговорив Кендред Хелловей, — котрому можна було б дати поштовх, як візку на коліщатках! — вигукнув він, дивлячись на візок із лікерами.

— Так, ця ідея достатньо божевільна, щоб бути правильною, — підсумував Роберт Кершо.

Скрипів валець, і ланцюг біг крізь кільце, піднімаючи Пітера догори. Найт підвісив хлопчика за ноги, вставивши йому до рота кляп. Неважко було уявити, що чекає на нещасного.

Вони перебували в просторій кімнаті, вирубаній у скелі під землею, якраз над тісною камерою Ангуса Скрімма.

Дамон одягнувся в довгу фіолетову туніку, яка залишала відкритим тільки обличчя. Маг мовчав. Зараз він зосередився на ритуалі, що обіцяв зробити його Верховним Магом. Найт примусив Ангуса Скрімма відкрити початкову процедуру й, оскільки тепер у Дамона був Malartium, решта формул також стали відомі.

Правою рукою він узяв книгу та почав монотонно вимовляти заклинання мовою, котрої Пітер ніколи раніше не чув; лівою рукою він тримав кинджал.

— Тож я буду нерозривно пов’язаний із Невидимими, так? Це пояснило б причину моїх провалів, — зміг вимовити Дуглас уві сні. — Коли я засинаю, підлітки можуть з’явитися в нашій реальності. Але чому вони не з’являлися ніколи раніше?

— Я теж не знаю відповідей на всі запитання, мій хлопчику, — відказав Ангус Скрімм. — Напевно, тому, що ти з’явився в місті, де все почалося. Твоя свідомість отримала перевагу, відсунувши підлітків доти, доки ти не переживеш усю їхню пригоду. У певному сенсі це теж спосіб повернути їх до життя.

Кристаль відчула, як рукостискання її друга слабшає.

— Дугласе, — злякано покликала вона. — Дугласе, ти мене чуєш?

— Т-с-с, — м’яко заспокоїв старий, поклавши руку їй на плече. — Це марно. Ти вже не можеш приєднатися до нього.

У цей момент світло лампи, що висіла неподалік від броньованих дверей, почало згасати; стало холодно.

— Вони йдуть, — прошепотів Ангус Скрімм.

Роберт Кершо штовхнув щосили. Його обличчя спотворилося від напруги, і забитий ніс заболів. Візок із Кендредом Хелловеєм помчав до дверей обіднього залу. Підлога з великих мармурових плит була ідеально рівною, але візок для лікерів явно не розраховувався на вагу людини.

При наближенні до дверей Хелловея все сильніше нудило. Один ролик візка зловісно заскрипів.

«Тримайся! — подумав Кен, — залишилося всього кілька метрів!»

Раптовий поштовх, і ролик вийшов із ладу. Візок проїхав ще трохи, потім нахилився та перекинувся.

Вигукуючи прокляття, чоловік покотився…

— В яблучко! — закричав Роберт Кершо. — Влучив, влучив!

Кендред Хелловей розплющив очі та побачив, що це правда. Лівим боком він уперся в зачинені двері. Іще не вірячи, що ідея спрацювала, спробував устати й узятися за ручку, але тут почуття нудоти стало нестерпним.

— Не виходить, — сказала Гетті Хелловей. — Не виходить підвестися!

— Зараз вийде, — відповів журналіст. — Якщо захоче, він це зробить! Ну, давай!

Дверна ручка здавалася недоступною. Сльози розчарування текли по обличчю Кендреда Хелловея.

— Ні… Не виходить!

— Не виходить повернути ручку, старий? — зі сміхом сказав Роберт Кершо. — Невже дозволиш себе здолати другу дитинства? Йому?

Зі сльозами на очах Гетті Хелловей підійшла до журналіста, щоб наказати йому замовкнути, але той відштовхнув її.

Спалах блискавки освітив кімнату, і дощ несамовито застукав по шибках. Щось от-от мало відбутися…

— Я… я… — белькотав Кендред Хелловей. — У мене не вийде, це все його магія…

— Нічого подібного! Це тільки його сила волі тримає нас тут замкненими. Але ж ми знаємо, що, коли ви були дітьми, Дамон Найт нічого не робив без твоєї згоди, чи