Джованні дель Понте - Невидимі. Таємниця Туманної Бухти

не так? А що змінилося з того часу? Ви помінялися ролями?

— Тобі легко говорити, хлопче, але річ у тому…

— Річ у тому, що він залишився дитиною, а ти постарів, так? Так?

Кендред Хелловей розумів, що журналіст хоче тільки розохотити його, але удар був завданий влучно. Можливо, сам Роберт Кершо не вірив у те, що казав, але Кендред Хелловей повірив. Він замислився про це, ще коли побачив Дамона Найта після стількох років розставання.

«Це несправедливо, — сказав Кен собі, поступово оздоблюючись, — це несправедливо, що тільки через те…»

Різким рухом Кендред Хелловей витягнувся та схопився за ручку. Двері не були замкнені: старий друг його недооцінив.

Дамон його недооцінив.

— Ти зробив це! — вигукнув Роберт Кершо. — Розумник, Кене!

Старий стояв на ногах біля відчинених дверей.

— Можливо, мені ще вдасться повернутися й вивести вас звідси!

— Гей, Кене, я сказав, що ти розумник, — засміявся журналіст, — але не випробовуватимемо долю. — І потім, посерйознішавши, додав: — Це твоя війна, друже.

24
Повернення Невидимих

Кляп не давав Пітеру можливості й пискнути, але якби навіть і давав, говорити хлопець усе одно б не зміг. Уперше у своєму житті він онімів від жаху.

Як тільки Дамон Найт почав читати заклинання з магічної книги, стали відбуватися дивні речі. Предмети переміщалися, різнокольорові спалахи осявали кімнату; здійнявся вітер, який дув усе сильніше та агресивніше. Можна було подумати, що зовні ціла злива.

Дамон перервався на якийсь момент, не наважуючись продовжувати почате. До сьогоднішнього дня він тільки грався з ілюзіями, із природними елементами, а зараз відчував присутність справжньої магії.

Нарешті зважився йти далі та голосно поновив читання, прямуючи до Пітера з кинджалом у руці. Приставив кинджал до Пітерового горла.

— Зупинися, Дамоне!

Наказ Кендреда Хелловея заглушив завивання вітру. Пітер спробував оглянутися в бік голосу.

— Кене, друже, — прокричав Дамон Найт у відповідь. — Ти чиниш дуже погано, випробовуючи моє терпіння!

— Відпусти хлопчину, і ми вирішимо наші справи!

— Ох, твоя кров нікуди не годиться, дорогий Кене: ти старий і зіпсований. Та й від нас двох уже не все залежить. Дивися: сили, які я спустив з ланцюга, жадають крові! — У підлозі зяяла дірка, крутилося щось на кшталт чорного вихору. Хелловей глянув на свої ноги: вони занурювалися в граніт, який став несподівано м’яким, немов глина. Перелякано скрикнувши, Кендред відстрибнув назад до дверей, де підлога була ще твердою.

Дамон Найт продовжив читати гучним голосом.

Кристаль і Ангус Скрімм сиділи над тілом Дугласа й чекали.

— Нагорі щось відбувається, — вигукнула дівчинка. — Я відчуваю бурю емоцій пана Хелловея.

— Терпіння, — порадив старий чаклун. — Ми можемо тільки чекати.

За броньованими дверима почувся шум. Засув відсунувся, хоча ключа ніхто не вставляв.

Двері відчинилися, на порозі з’явився силует дівчинки.

— Ти… ти хто? — запитала Кристаль, ідучи їй назустріч.

— Виходьте, ви вільні, — сказала таємнича фігура.

Звук її голосу й риси обличчя щось нагадали Кристаль…

— Бабусю?.. — запитала недовірливо. — Бабусю, це ти?

Кристаль здалося, що бабуся коливалася. Нарешті зважилася й підійшла ближче. Тепер Кристаль змогла її роздивитися: цю дівчинку вона знала за снами Дугласа як Сьюзан Купер. Померла бабця не тільки стояла тут перед нею, але й була більш-менш того ж віку, що й сама Крис!

Онучка доторкнулася до неї і не змогла втримати сліз.

Очі Сьюзан теж засвітилися, по обличчю пробігла тінь розуміння, та справи чекали їх.

— У нас немає часу. Я потрібна своїм друзям. — Вона перевела погляд. — А хто той старий онде в темряві?

У цей самий час Дамон, Марк, Грета й Девлін, теперішні Невидимі, увірвалися до кімнати, де проводився ритуал.

Заледве побачивши кольорові блискавки та хлопчика, підвішеного вниз головою, юний Дамон зрозумів, що відбувається.

Ангус Скрімм повернувся.

— Дивіться, хлопці, — сказав Дамон. — Старий Скрімм знову взявся за своє, але цього разу ми вже не беззахисні діти! Оточуймо його!

Чаклун стояв до них спиною та продовжував читати заклинання. У глибині кімнати, біля дверей, був якийсь старенький; здавалося, він уражений жахом і не становить для чаклуна небезпеки.

— Давай! — гукнув юний Дамон, і тієї ж миті його товариші кинулися на чаклуна, але вогненні кулі, що бризнули з провалля в підлозі, ударили по Невидимих і відкинули їх до стін.

Раптово вогонь запалав усередині них, діти завили від болю; полум’я виривалося з їхніх очей і ротів.

Але юного ватажка Невидимих було не так уже й просто зупинити. Він ухилився від кулі, для нього призначеної, і зник… щоб несподівано з’явитися за спиною чаклуна.

— Відпусти його, Скрімме, відпусти, чуєш!

Чаклун оглянувся, і старий Дамон Найт втупився поглядом у молодого Дамона Найта.

Хлопчик розгубився й відступив на кілька кроків.

Старий теж, здавалося, остовпів здивований, але майже відразу ж повернувся до читання заклинань, притиснувши кинджал до горла Пітера: ритуал добігав кінця.

Темні та слизькі щупальця вирвалися з провалля. Різнокольорові блискавки прорізали повітря, а решта Невидимих каталася по підлозі — вогонь пожирав їх ізсередини. Юний Дамон не чекав зустріти такого супротивника та не знав, що йому робити.

— Дамоне, я тебе зупиню!

Це був голос Кена, і в